Читати книгу - "Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов"

– Що, що саме? – стривожився Мвен Мас.

– Як перенести це в експеримент? Мені здається, у нас немає можливості створити таке напруження електромагнітного поля.

– Щоб урівноважити гравітаційне поле і досягти стану переходу? – спитав Рен Боз.

– Так. А тоді простір за межами системи залишиться, як і до цього, поза нашим впливом.

– Це так. Але, як завжди в діалектиці, вихід треба шукати в протилежному. Якщо дістати антигравітаційну тінь не дискретно, а векторіально…

– Ого!.. Але як?

Рен Боз швидко накреслив три прямі лінії, вузький сектор і перетнув усе це частиною дуги великого радіуса.

– Це відомо ще до біполярної математики. Майже тисячу років тому її називали задачею чотирьох вимірів. Тоді ще були поширені уявлення про багатомірність простору – люди не знали тіньових властивостей тяжіння, намагалися проводити аналогію з магнітоелектричними полями і думали, що сингулярні точки[37] означають або зникнення матерії, або її перетворення в щось незбагненне. Як можна було уявити собі простір з таким знанням природи явищ? Але ж вони, наші предки, догадувалися – бачите, вони зрозуміли, що коли відстань, скажімо, від зірки А до центра Землі ось по цій лінії ОА становитиме двадцять квінтильйонів кілометрів, то до тієї ж зірки по вектору ОВ віддаль дорівнюватиме нулю… Практично не нулю, а величині, що наближається до нуля. І вони говорили, що час перетворюється в нуль, якщо швидкість руху дорівнює швидкості світла. Але ж кохлеарне числення[38] теж відкрито зовсім недавно!

– Спіральний рух знали тисячі років тому, – обережно втрутився Мвен Мас.

Рен Боз зневажливо відмахнувся:

– Рух, але не його закони! Так от, якщо поле тяжіння і електромагнітне поле – це дві сторони однієї й тієї самої властивості матерії, якщо простір є функція гравітації, то функція електромагнітного поля – антипростір. Перехід між ними дає векторіальну тіньову функцію нульпростору, що простою мовою зветься швидкість світла. І я вважаю за можливе одержати нульпростір у будьякому напрямку. Мвен Мас хоче на Епсилон Тукана, а мені однаково, аби провести експеримент. Аби провести експеримент! – повторив фізик і стомлено опустив короткі білясті вії.

– Для експерименту вам потрібні не тільки зовнішні станції і земна енергія, як казав Мвен, але й якась установка. Навряд чи вона проста і швидко здійсненна!

– Тут нам пощастило. Можна використати установку Кора Юлла поблизу Тібетської обсерваторії. Сто сімдесят років тому там провадились експерименти по дослідженню простору. Треба буде зробити невелике переустаткування, а добровольцівпомічників у будьякий час я матиму п’ять, десять, двадцять тисяч. Тількино покличеш, і вони візьмуть відпустки.

– У вас справді все передбачено. Лишається ще одне, але найсерйозніше – небезпека експерименту. Можуть бути зовсім несподівані наслідки – адже на підставі законів великих чисел ми не можемо провадити експеримент у малому масштабі. Відразу треба брати позаземний масштаб…

– Який же вчений злякається риску? – знизав плечима Рен Боз.

– Я не про особисте. Знаю, що тисячі з’являться, тількино виникне потреба в незвіданому небезпечному задумі. Але в експеримент включаються зовнішні станції, обсерваторії – все коло апаратів, що коштували людству гігантської праці. Апаратів, які відкрили вікно в космос, прилучили людство до життя, творчості, знань інших населених світів. Це вікно – величезне досягнення людства, і хіба ми – я, будьяка людина чи група людей – маємо право рискувати зачинити його хоча б на якийсь час? Мені хотілося б знати, чи є у вас почуття такого права і на чому воно ґрунтується?

– У мене є, – підвівся Мвен Мас, – а ґрунтується воно… Ви були на розкопках… Хіба мільярди безвісних кістяків у невідомих могилах не звертались до нас, не вимагали і не докоряли? Мені ввижаються мільярди минулих людських життів, у яких, наче пісок між пальцями, вмить збігли молодість, краса й радощі життя, – вони вимагають розкрити велику загадку часу, виступити на боротьбу з ним! Перемога над простором і є перемогою над часом – ось чому я впевнений у своїй правоті і у величі задуманої справи!

– У мене інші почуття, – почав Рен Боз. – Але це другий бік того самого. Простір, як і раніше, нездоланний у космосі, він відокремлює світи, не дозволяє розшукати близькі нам за населенням планети, злитися з ними в єдину безмежно багату радістю й силою сім’ю. Це було б найбільшим перетворенням після ери Світового Возз’єднання відтоді, як людство, нарешті, ліквідувало безглузде нарізне існування своїх народів і злилося воєдино, гігантським кроком піднявшись на новий щабель влади над природою. Кожний крок на цьому новому шляху важливіший за все інше, за всіляке дослідження й пізнання.

Тількино замовк Рен Боз, як знову почав Мвен Мас.

– Є ще одне, моє особисте. Замолоду мені потрапила до рук збірка старовинних історичних романів. У ній була одна позість – про ваших предків, Дар Вітре. На них напав якийсь великий завойовник – нещадний винищувач людей, яких було багато в історії людства в епохи нижчих суспільств. У повісті розповідалося про одного дужого юнака, який безмірно кохав дівчину. Його кохану взяли в полон і вивезли. Уявіть собі, зв’язаних жінок і чоловіків гнали, як худобу, на батьківщину завойовників. Географії Землі ніхто не знав, єдиний засіб пересування – верхові і в’ючні тварини. Цей світ тоді був більш загадковим і неосяжним, небезпечнішим і далеко неприступнішим, ніж для нас простори космосу. Юний герой шукав свою мрію, роками блукаючи неймовірно небезпечними шляхами, поки не знайшов її в глибині гір Азії. Важко висловити юнацьке враження, але мені й досі здається, що я теж міг би йти до улюбленої мети крізь усі перешкоди космосу!

Дар Вітер ледь посміхнувся.

– Розумію ваші почуття, але для мене неясна та логічна основа, яка зв’язує російську повість і ваші поривання в космос. Рена Боза я краще розумію. А втім, ви попередили, що це особисте…

Дар Вітер замовк. Він мовчав так довго, що Мвен Мас неспокійно заворушився.

– Тепер я розумію, – знову сказав Дар Вітер, – чого колись люди курили, пили, підбадьорюючи себе наркотиками в годину невпевненості, тривог, самотності. Зараз я теж самотній і невпевнений – що мені сказати вам? Хто я такий, щоб заборонити вам великий експеримент, але хіба я можу дозволити його? Ви повинні звернутись до Ради, тоді…

– Ні, не так! – Мвен Мас підвівся, і його величезне тіло напружилось, як у смертельній небезпеці.