Читати книгу - "Принц Ґаллії"

папи Павла Сьомого, його імператорської величності Авґуста Дванадцятого, могутніх беарнських та балеарських сеньйорів і Сенату, ми зрікаємося титулу принца Беарну і верховного сюзерена Мальорки та Мінорки з усім належним йому на користь вищезазначеного сеньйора Філіпа, сина нашого, щоб правив він цими володіннями, керуючись волею своєю і за велінням совісті своєї, на власний розсуд і зі згоди підданих своїх, правив мудро та грізно, гідно пам’яті славних предків наших та їхніх діянь, для більшої слави всього роду нашого. Нехай буде з ним завжди і в усьому поміч Божа та Його благодать, але хай він не забуває, що Всевишній тому й дарував кожній людині вільну волю, щоб в учинках своїх вона керувалася власним розумом і самостійно обирала собі шлях у житті, усвідомлюючи свою відповідальність перед Господом нашим і прагнучи збільшити Його славу та велич Його. Амінь!

Зачитавши акт, пан де Мірадо вручив символічну зв’язку ключів міністра княжого двору своєму наступникові на цій посаді — невисокому худорлявому юнаку вісімнадцяти років з ясно-каштановим волоссям, першому дворянинові нового принца, Ґабріелеві де Шеверні.

Архієпископ підвів Філіп до вівтаря і поклав його праву руку на Біблію.

— Філіпе, — спитав він. — Чи віриш ти у Святу Трійцю і чи визнаєш ти Отця, Сина і Святого Духа як Бога єдиного?

— Так, — відповів Філіп.

— Чи відкидаєш ти Сатану, всі його спокуси та вчинки?

— Так.

— Чи обіцяєш ти зберегти католицьку віру своїх батьків і втілювати її в діяннях своїх?

— Так.

— Чи обіцяєш ти любити й захищати Святу Церкву Христову та служителів її?

— Так.

— Чи обіцяєш ти правити державою своєю за законом та справедливістю?

— Так.

— Чи обіцяєш ти охороняти й відстоювати канонічні привілеї служителів церкви, права васалів своїх та міщанську вільність?

— Так.

— Чи обіцяєш ти, скільки стане тобі сил, підтримувати мир, спокій та злагоду в своїй державі?

— Так.

— Чи обіцяєш ти захищати підданих своїх, піклуватися про них і дбати про їхній добробут?

— Так.

— І перед обличчям Господа Бога всемогутнього ти присягаєш у цьому?

— Так, присягаю.

— Тоді скріпи своє кредо підписом, і нехай присутні тут вельможі, сенатори та прелати стануть свідками твоєї клятви — як перед людьми, так і перед Небесами.

Коли Філіп підписав пергамент з текстом кредо, архієпископ взяв пасторальний скіпетр, простяг його до пастви і мовив:

— Я, Марк, архієпископ Тулузький, ласкою Божою й папою Павлом уповноважений коронувати присутнього тут Філіпа на княжіння. І згідно з моїми повноваженнями я проголошую його принцом Беарну і верховним сюзереном Мальорки та Мінорки.

— Хай буде так! — вигукнули присутні в соборі.

По тому Філіп повернувся на своє місце, а його брат, архієпископ, відправив урочисту службу на честь нового принца. Сам Філіп не чув ані слова молитви, яку машинально промовляли його вуста разом з усією паствою. Стоячи навколішки біля підніжжя вівтаря, він весь заглибився в себе, внутрішньо готуючись до головної церемонії — коронування.

Нарешті літурґія скінчилася. В супроводі єпископів-вікаріїв Фуаського та Ортезького, що йшли обіруч нього, Філіп знову піднявся до вівтаря, і тоді розпочалося довгождане дійство.

Камергери скинули з Філіпа весь верхній одяг за винятком штанів та черевиків, і заходились одягати його у важкі від численних прикрас церемоніальні князівські шати, що їх разом з іншими атрибутами влади було розкладено на аналої. Єпископ Фуаський прикріпив до його ніг золоті шпори і тут-таки зняв їх, а єпископ Ортезький повісив йому на шию масивний золотий ланцюг з великим, оздобленим коштовними каменями хрестом. Архієпископ благословив меч — символ військової могутності, що колись належав Філіпові Войовнику, і звернувся до його нащадка з такими словами:

— Вручаю тобі меч цей з благословенням Господнім, щоб захищав ти ім’я Христове від невірних, єретиків та блюзнірів, охороняв свою країну, влада в якій надана тобі Богом, від внутрішніх та зовнішніх ворогів і підтримував мир серед своїх підданих.

Напередодні Філіп недовго думав, кому бути новим головнокомандувачем беарнського війська. Тут, власне, й думати було нічого.

— Ясновельможний та могутній пан Ернан де Шатоф’єр, ґраф Капсірський, конетабль[15] Беарну! — оголосив Ґабріель.

Поважною ходою Ернан наблизився до вівтаря, прийняв з Філіпових рук меч, поцілував головку його ефеса і, схиливши коліна, поклав його на престол.

Падре Антоніо, який, поспіхом уладнавши свої справи в Толедо, пов’язані з передачею парафії іншому священику, все-таки встиг прибути до Тараскона саме вчасно, щоб узяти участь у церемонії коронації в ранзі нового канцлера князівства, дістав з інкрустованої скриньки князівський перстень з печаткою і передав його архієпископові. Марк надягнув персня на палець Філіпові, потім вклав у його праву руку скіпетр суверена, а в ліву — жезл правосуддя. Філіп опустився на коліна перед вівтарем.

Також ставши навколішки, архієпископ взяв з дарохранильниці золоту князівську корону, оздоблену рубінами та сапфірами, а Ґабріель де Шеверні тим часом почав викликати вельмож Беарну і Балеарів:

— Ясновельможний та могутній пан Ґастон, ґраф д’Альбре!

До Філіпа підійшов наймогутніший з його підданих і його двоюрідний брат.

— Ясновельможний та могутній пан Робер, віконт де Біґор!

То був батько його друга, Симона де Біґора. Сам же Симон стояв віддалік і тільки тим і займався, що раз по раз нишком штурхав ліктем свою дружину, пані Амелію д’Альбре де Біґор, яка не зводила з Філіпа осяйних очей.

— Ясновельможний та могутній пан Філіп, ґраф д’Арманьяк! — продовжував викликати Ґабріель. — Ясновельможний та могутній пан…

Дев’ятеро могутніх вельмож Беарну та Балеарів стали півколом перед вівтарем, і тоді архієпископ поклав корону на Філіпове чоло.

— Вінчає тебе Господь! — пролунали під склепінням собору слова прелата.

Усі дев’ятеро вельмож по черзі торкнулися корони, присягнувши тим самим на вірність своєму новому государеві. Архієпископ допоміг Філіпові підвестися з колін, повернувся з ним до пастви і