Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

— до психіатричного інституту Голдмана. Тауерс був у кінці тунелю і являв останній на сьогодні метастаз ракової пухлини лікарні, що розповзалася на всі боки. Сходи вели просто до нижнього вестибюля житлового будинку. Воротар за куленепробивним склом упізнав Філіпса й, натиснувши на кнопку, впустив їх.

Тауерс був розкішний будинок, де мешкали переважно лікарі й інші фахівці з медцентру. Там також жили й кілька професорів з університету, але плата за помешкання здавалася їм зависокою. Більшість лікарів були неодружені, хоча останнім часом побільшало й молодих самовдоволених медиків з їхніми нахабними дружинами, що марили блискучими кар’єрами чоловіків. Дітей майже не було видно, окрім уїк-ендів, коли опікування ними перекладалося на батьків. Мартін знав, що тут оселилося чимало психіатрів, і помітив, що серед мешканців стрічалися й гомосексуалісти.

Мартін сам належав до розлучених. Сталося це чотири роки тому після шістьох років життя в тісному родинному глухому куті. Як і більшість колег, Мартін одружився в роки ординатури. Це було своєрідною реакцією на напружене життя науковця-початківця. Дружину звали Шерлі, і він любив її. Принаймні думав, що любить. Коли вона одного разу підвелася й пішла від нього, він був приголомшений. На щастя, дітьми вони не обзавелися. Розлучення спричинило в нього глибоку депресію, яку він подолав тільки тому, що став працювати ще більше, ніж раніше, якщо таке взагалі було можливо. Поступово, з часом, він навчився дивитися на те, що сталося, відсторонено, і тому зміг зрозуміти справжні причини. Філіпс був заручений з медициною, а дружина була тільки коханкою. Шерлі пішла від нього саме того року, коли його призначили помічником завідувача відділення, зрозумівши, що йому по-справжньому дороге. До свого призначення він виправдовував власний сімдесятигодинний робочий тиждень бажанням стати помічником шефа. По тому став пояснювати свою завантаженість становищем, яке зобов’язує. І Шерлі зрозуміла те, про що Філіпс ще не здогадувався. Вона не схотіла бути і одруженою, і самотньою, й тому пішла.

— Ти знайшов якесь пояснення, чому зник мозок Маріно? — спитала Деніс, повертаючи Мартіна до дійсності.

— Ні, — відповів Філіпс. — Але так чи інакше, винний в цьому Маннергейм.

Вони чекали ліфта під величезним незграбним канделябром.

— Збираєшся щось робити?

— Не знаю, що я можу зробити. Але безумовно мені кортить дізнатися, чому його вийняли.

Найкрасивішим у квартирі Філіпса був вид на річку та витончено вигнуту лінію мосту. Нічим іншим це житло не відзначалося. Філіпс переїхав сюди несподівано. Він зняв помешкання по телефону й по телефону ж Домовився з фірмою про меблі. Ось що він одержав: канапу, двоє приставних столів, кавового столика, кілька стільців для вітальні, обідній гарнітур і ліжко з нічним столиком для спальні. Небагато, але йому здавалося, що все це ненадовго. Філіпс не замислювався над тим, що живе тут уже чотири роки…

Мартін не пив, але цієї ночі йому схотілося розслабитися і він плюснув собі трохи віскі на кубики льоду. Як чоловік вихований, він запропонував випити й Деніс, але вона, як Мартін і сподівався, закрутила головою. Вона пила вино, чи — іноді — джин з тоніком, але, безумовно, не тоді, коли чергувала. Натомість вона взяла собі з холодильника склянку апельсинового соку.

У вітальні Деніс слухала Мартінову балаканину, сподіваючись, що вона скоро вичерпається. Її не цікавили ні дослідження, ані зниклий мозок. Вона не могла забути, що він їй освідчився. Думка про те, що в нього, певно, серйозні наміри, хвилювала, а головне, дозволила їй зізнатися самій собі, який він дорогий для неї.

— Життя буває дивовижне… — вів далі Мартін. — Протягом одного дня воно робить стільки дивних віражів…

— Що ти маєш на увазі? — спитала Деніс, сподіваючись, що він заговорить про їхні взаємини.

— Вчорашній день. Я навіть гадки не мав, що ми підійшли так близько до створення програми для аналізу рентгенограм. Якщо все й далі…

Терпець Деніс урвався. Вона підвелася, підвела і його й потягнула ззаду за сорочку, говорячи, що він має розслабитися й забути про лікарню. Подивилася на його розгублене обличчя й спокусливо посміхнулася, даючи знати, що зараз можна робити все.

Філіпс збагнув, що зациклився на своєму, і сказав, що прийде до тями під душем. Це було не зовсім те, на що Деніс розраховувала, але він запросив її до ванної за компанію. Вона спостерігала за ним через скляну перегородку, за якою висів душ. З одного боку скло було матове, з другого — мало нерівну поверхню, і оголене, надзвичайно жадане тіло Мартіна набувало то м’якіших, то різкіших обрисів.

Вимившись, Мартін перекрив воду й, схопивши рушника, вийшов з кабіни. Деніс з огидою відзначила, що він досі розповідає про комп’ютер і про лікарів. З досадою вона вирвала з його рук рушника і взялася розтирати йому спину. Потім повернула його обличчям до себе.

— Зроби мені таку ласку, — промовила вона, удаючи, наче дуже сердиться, — заткни пельку.

Потім обхопила його руками й вивела з ванної. Зніяковілий Філіпс дозволив відвести себе до зануреної в пітьму спальні. Там, перед панорамою сріблястої річки й величезного мосту, Деніс обійняла його й пристрасно поцілувала.

Мартін миттєво відгукнувся на її поклик. Але не встиг він її роздягнути, як біпер заповнив кімнату вимогливими сигналами. Якийсь час вони не випускали одне одного з обіймів, віддаляючи неминуче й насолоджуючись цією близькістю. Без жодного слова вони зрозуміли, що їхні взаємини стали іншими, вищими.

Було 2.40 ночі, коли карета міської швидкої допомоги під’їхала до приймального відділення медцентру. Там уже стояли дві такі ж машини, й новоприбула протиснулася між ними заднім ходом, аж поки її бампери не вдарилися в гумовий бар’єр. Двигун закашляв і змовкнув. Тоді з машини вийшло двоє пасажирів та водій. Опустивши голови, щоб монотонний квітневий дощ не бив в обличчя, вони короткими швидкими кроками підійшли до платформи й вистрибнули на неї. Худий пасажир розчинив задні дверцята швидкої. Другий, кремезніший, зазирнув досередини й витягнув звідти порожні ноші. На відміну від інших машин, ця нікого не привезла. Вона мусила забрати хворого. Нічого незвичного в цьому не було.