Читати книгу - "Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя"

— Ну, я не знаю… Хоч би Шарль…

— Ага, ось у чім річ! — весело засміялася Віолета. — Ти, крутійко, ведеш мову про Шарля, а в самої на думці — Жак!

Бабета почервоніла по саме волосся.

— Я сказала «Шарль» і його мала на увазі. Але й Жак теж розумний, у нього благородні думки… — Вона не закінчила фрази і, кинувши на ходу: — Давайте збиратися на ярмарок, а то матуся сваритиме нас, якщо ми запізнимося, — швиденько вийшла з кімнати.

Їй навздогін Жанета гукнула зі злістю:

— Твій Жак — грубіян. — А потім, обернувшись до молодшої сестри, спокійно додала: — Мамі нічого не кажи про наше базікання! Невже ти й справді думаєш, що Бабеті подобається Жак? Усе це дурниці! Матуся готує їй в женихи пана Лефатиса.

Віолета пирскнула:

— Та він же потвора! Який же він жених?

— Він зовсім не такий уже поганий, — розсудливо сказала старша сестра. — До того ж звикне, то й полюбить…

Якби хтось запитав Жака, як він ставиться до Бабети, він навряд чи зміг би відповісти. Сам собі він не ставив такого запитання. Але з Ба бетою йому хотілося говорити весь час, розповідати про себе, знати, що в неї на душі… А ще цікавіше відгадувати, що зробила б вона в тому чи іншому випадку. Як добре розуміла вона його хвилювання і турботи! Як співчувала вона Фірменові Одрі! Єдина з сестер, вона була вражена смертю Гамбрі, єдина поділяла з ним скорботу про його загибель! Як ніжно й прихильно ставилася вона до Жака всі ті дні, коли він працював, виконуючи доручення Франсуази, а сам ходив пригнічений, не маючи сили забути про Гамбрі, простити його смерть!

Що знав Жак про любов? Отець Поль, який прожив усе життя самітно, не міг йому про це розповісти. Мати?.. Натомлена, сповнена постійних турбот, Марі ніяк не проявляла свого ставлення до чоловіка. Чи поєднало їх колись ніжне почуття? Може, й так, але це було дуже давно. Зараз вона була йому відданою дружиною, він їй — таким самим відданим чоловіком. От і все! Не до кохання їм було. Чоловік тітки Фраисуази? Він узяв за дочок трьох її дівчаток, піклувався про них; вони тепло згадували про нього. Може, Жюльєн і Франсуаза любили одне одного, але про це не говорили… Пан Горан? Та хіба можна було назвати його почуття до Жанети любов'ю?

Свої знання про любов Жак видобував з книжок. У книжках любов приводила людей до подвигів, змушувала здійснювати героїчні вчинки. Ось про таку любов мріяв Жак, і йому здавалося, що її гідна лише Бабета. У ній поєднались усі чесноти. Йому не страшні будь-які випробування, він здатен на будь-який благородний вчинок, якщо поруч нього буде Бабета.

Існування Жакове ніби розділилося навпіл: все те, що було до страти Гамбрі, а далі — життя, в якому Гамбрі уже не було. Його широко розставлені сірі очі переслідували Жака, а у вухах ще й досі звучали слова: «Ми збираємося говорити з Ревельйоном по-своєму!» І ось як обернулася справа! Виходить, Ревельйон поговорив з робітниками своєю мовою — мовою солдатських куль.

Усе, що відбувалося навколо, сповнювалося для Жака новим змістом. І те нове, що він пережив і передумав, на якийсь час заступило від нього образ Фірмена.

Зате зміцніла дружба з Адора. Адвокат любив пожартувати, посміятись, іноді навіть покепкувати з Жака. Але якось само по собі сталося так, що, звертаючись, він почав називати Жака «Малюк». І Жак сприймав це звертання так, якби воно звучало з уст старшого брата.

Щоразу, коли адвокат з'являвся в кабінеті для читання, Жак вибігав йому назустріч, сподіваючись почути від нього щось нове. Адора багато знав, і Жак шкодував лише, що свого часу адвокат не познайомився ближче з Гамбрі. Вони добре зрозуміли б один одного.

Перший, з ким Жак поділився усім тим, що почув від Франсуази і її дочок про відкриття Генеральних штатів, був Адора.

— Ну що ж, — мовив адвокат, — король домагається, аби третій стан навіть і зовнішньо відрізнявся від двох привілейованих станів, що вже само по собі принизливо. А тут ще чорний оксамитовий берет, загнутий вгору з трьох боків, без будь-яких галунів і прикрас! Ти — хлопець начитаний і, хоч у театрах не бував, напевне, чув, що чорний оксамитовий берет прикрашає там голову Сганареля — цього ловкого пройдисвіта й шахрая. Таким чином, цим підкреслюється насмішкувате ставлення до третього стану. Слід додати, що коли депутати рекомендувалися королю, то і в цій церемонії було багато принизливого для третього стану. Представників духівництва й аристократії король прийняв у своєму кабінеті, причому для духівництва розчинилися обидві стулки дверей, для дворянства тільки одна. Ну, а делегатів третього стану він прийняв прямо у своїй спальні. Це б ще сяк-так: так заведено здавна. Але епіскоп Нантський, виголошуючи у церкві святого Людовіка проповідь про те, що щастя народу у вірі, дозволив собі підкреслити різницю станів такими словами: «Прийміть, ваша величність, запевнення у відданості духівництва, знаки поваги аристократії і принижені благання третього стану». Благання! Розумієш, Жак?

Ні для кого не таємниця, що коли голова третього стану Байї пішов до хоронителя печаті, щоб встановити церемоніал представлення третього стану королю, хоронитель печаті сказав: «Не хотілося б, звичайно, пропонувати делегатам третього стану, звертаючись до короля, ставати на коліна, але інші стани вимагають, аби була встановлена різниця у звертанні привілейованих станів і третього».

Коли Байї обурився, хранитель печаті сказав: «Але ж на врочистих церемоніях я сам, звертаючись до короля, стаю перед ним на коліна! Чого ж ви хочете?» Байї зміркував і відповів: «Це обов'язково зв'язано з вашою посадою, і, приймаючи її, ви знали, що вас чекає, а нам ця умова була невідома».

Отако, Жак! Скажу тобі відверто, я побоююся, чи не хоче, бува, король повторити