Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

3) правомірна поведінка (зіставлення вчинків із правовими нормами);

4) правова активність як вища форма правомірної поведінки.

Правова активність - соціально корисна ініціативна діяльність

особи, яка перевершує звичайні вимоги до можливої і належної поведінки і спрямована на утвердження соціально-правових цінностей, розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку в суспільстві. Правова активність - одна зі змістових характеристик особи, що слугує зовнішнім вираженням її правосвідомості і правової культури, визначає їх рівень. На відміну від держав з тоталітарним режимом, де бажаною є людина конформістської поведінки, а від активної («носія правової енергії») намагаються позбутися, у державах з демократичним режимом потрібна особа активна, інформована про свої права й обов’язки і здатна їх реалізовувати в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Правову активність в Україні стимулює проголошене в Конституції України право кожного будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55).

Види правової активності за освітньо-правовим рівнем: непрофесійно-правова (будь-якого громадянина) і професійно- правова (юриста-фахівця).

Форми вияву правової активності: сумлінна службова діяльність, предметне обговорення законопроектів, участь у передвиборній боротьбі як довірена особа кандидата в депутати та ін. Правова активність може бути як епізодичною (дії громадянина щодо затримання підозрюваного у вчиненні злочину), так і постійною (виконання функції присяжного засідателя у суді). Досягається правова активність особи заохоченням і стимулюванням суспільно корисних дій та припиненням шкідливих.

Правова активність особи (загальна і спеціальна, тобто професійна) сприяє виробленню стилю (способу чи манери) правомірної поведінки, який формується залежно від ступеня засвоєння і вияву цінностей правової культури суспільства, специфіки професійної діяльності, індивідуальної неповторності творчості кожної особи. Культурний стиль правомірної поведінки характеризується сталістю додержання правових принципів у правомірній поведінці, специфікою вирішення життєвих проблем, яка виражається в особливостях вибору варіанта правомірної поведінки в межах, визначених правовими нормами.

Правову культуру професійних груп можна поділити на два різновиди - неюристів і юристів.

Професійна культура фахівців-неюристів - правова культура тієї професійної групи, котра не займається юридичною діяльністю (спеціалісти в галузі народного господарства, соціально-культурної діяльності, охорони здоров’я тощо), що потребує володіння правовим мінімумом, який сприяє грамотній (у правовому відношенні) організації роботи кожним спеціалістом, виконанню її на належному рівні. Діяльність фахівців - працівників будь-якого рівня значною мірою урегульована нормативно-правовими актами, в яких визначено коло справ, що їм належить виконувати, їхні функції, права й обов’язки, відповідальність та інші, які вони повинні знати (наприклад, знання лікарем-хірургом судової медицини). Фахівець з комерції, економіки, банківської справи, технології виробництва повинен бути компетентним не лише у своїй галузі, а й певною мірою у правовій. Вступаючи у виробничі відносини, вони нерідко змушені вирішувати конфлікти, що виникають у трудовому колективі, за допомогою правових норм. Управлінські кадри на підприємствах, в організаціях і установах мають знати основи чинного законодавства, чітко уявляти свою правову компетенцію, своєчасно оновлювати свої правові знання та виховувати підлеглих у дусі додержання симбіозу прав і обов’язків.

Професійно-правова культура юристів - правова культура тієї спільності людей (адвокатів, суддів, прокурорів тощо), яка професійно займається юридичною практичною діяльністю і потребує, крім юридичної освіти, ще й глибоких конкретно-фахових знань, умінь, навичок.

Від правової культури юристів як професійної групи залежить відповідне забезпечення механізму правового регулювання, якість законотворчості, застосування права, контрольно-наглядової, судової, правоохоронної та інших правових форм діяльності держави.

Структура професійно-правової культури юристів:

1) юридична освіта і правова освіченість - знання права, законів, підзаконних актів, рішень Конституційного Суду країни і Європейського Суду з прав людини, а також можливостей юридичної науки; при цьому правова підготовленість відрізняється від підготовленості інших законопослухняних громадян обсягом, глибиною і формалізованим характером правових знань;

2) сформований правовий світогляд - переконаність у відповідності законів і підзаконних актів праву, міжнародним стандартам у галузі прав людини; згода (солідарність) з правовими приписами законів, розуміння корисності і необхідності їх застосування, тобто наявність глибокого правового мислення; володіння мистецтвом тлумачення правових актів - уміння критично творчо осмислювати правові норми, принципи та інші правові засоби з огляду на їх гуманістичний, демократичний і моральний зміст;

3) досконале володіння правовим інструментарієм — майстерність у застосуванні норм права, вміщених у нормативно-правових актах та інших джерелах (формах) права, включаючи рішення Європейського Суду з прав людини; звичка додержуватися закону, вдаватися до використання всіх досягнень юридичної науки і практики при прийнятті й оформленні правових рішень; навички проведення правової експертизи; володіння правилами складання документації; мовна підготовка.

Правову культуру юристів-професіоналів залежно від змісту їхньої роботи можна поділити на такі види: правова культура суддів, прокурорів, слідчих, юрисконсультів, нотаріусів, адвокатів, державних виконавців та ін. Юристи як члени юридичних груп при міністерствах, парламенті та інших державних структурах беруть участь у підготовці нормативних актів, якість яких багато в чому визначається їхньою правовою культурою і правовим мисленням. Залежно від відображення у правосвідомості юриста утворюються сфери, що відповідають різним галузям правових відносин (господарська, цивільно-правова, кримінально-правова^ кримінально-процесуальна, трудова та ін.).

Юридична професія вимагає оволодіння не лише правовою культурою, а й психологічною, моральною, політичною, етичною, естетичною, економічною, екологічною, інформаційною та іншими, що становлять деонтологічні засади професіоналізму. Юристи повинні вміти керуватися в практичній діяльності принципами моралі, бути політично нейтральними (не брати участі в політичній партії, якщо на них поширюється таке обмеження), знати психологію спілкування з колегами і клієнтами, дотримуватися службового етикету, володіти державною мовою і мовою тих етнічних меншин, де здійснюється їхня професійна діяльність. Правова культура тріумфує у професійній групі юристів лише тоді, коли кожний з них як служитель закону чесно виконує свій морально-правовий обов’язок.

На професійну групу юристів поширюється вимога постійно підтримувати свою «професійну форму». Для цього потрібні: правильна організація роботи за спеціалізацією, якісна теоретична підготовка і її