Читати книгу - "Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна. Переміщена особа"

кричить на підслідного, погрожує йому різними недозволеними методами впливу, а іноді і впливає. Підслідний лякається, озлоблюється, замикається у собі. Потім приходить добрий. Підслідний розслабляється і відкриває йому душу. Так ось Перл був добрий і злий в одній особі. Він уже з багатьма допитуваними ним людьми так працював, і небезуспішно. Сьогодні добрий, завтра злий, післязавтра знову добрий. Так він поводив себе і з Чонкіним. Один день, будучи добрим, поїв Чонкіна, годував, пригощав сигаретами, обіцяв поєднати із Джессікою, показував порнографічні листівки, де зображались інші дівчата і, за обіцянкою Перла, могли бути доступними Чонкіну наживо. А наступного дня був злим, неприступним, нічим не пригощав і страхав неймовірними карами. У один із днів, коли був злим, піддав Чонкіна випробуванню на детекторі брехні.

Чонкін випробування пройшов легко, але Перла ця легкість ні в чому не переконала. З досвіду своєї роботи з радянськими шпигунами і перекинчиками він зрозумів, що вони, вирісши у брехні з пелюшок, можуть обманути будь-який детектор не напружуючись. Навпаки, як тільки вони намагаються сказати правду, детектор негайно перегрівається і виходить із ладу. Зрозуміло, що пошуки істини не обмежувалися допитами, які проводив Георгій Іванович. Відповідь на питання, хто такий Чонкін, шукали за дорученням Перла десятки таємних агентів американської розвідки. Ними були знайдені деякі факти з минулого життя Чонкіна. Зокрема, матеріали суду над Чонкіним, який відбувся на початку війни, де стверджувалось, що під цим іменем переховувався князь Голіцин. Джордж Перл дуже зрадів такому відкриттю, але воно невдовзі було заперечено справжнім князем Вадимом Анатолійовичем Голіциним. Князь, звільнений американцями з Берлінського зоопарку, посвідчив, що він особисто знайомий із Чонкіним, ділив з ним одне і те ж житло у лісі, знає легенду, яка приписує йому князівське походження, і знає походження самої легенди. Вона з’явилась від факту, що у матері Чонкіна ще під час Громадянської війни квартирував якийсь поручик Голіцин, з чого потім язикатими пліткарями були зроблені певні висновки. Але річ у тім, що тим поручиком був двоюрідний брат Вадима Анатолійовича Сергій, який аж ніяк не міг бути батьком Чонкіна. Це виключалось пораненням, отриманим ним на фронті. Опосередковано сказане Вадимом Голіциним підтвердив колишній радянський голова військового трибуналу полковник Добренький. Він був знайдений після Перемоги в армії генерала Власова, потім переданий радянським властям і повішений. Але доки його не передали, він старався догодити американцям. Добренький посвідчив, що справа Чонкіна була цілковито роздута, видумана від початку до кінця прокурором Євпраксєїним, і князівське походження Чонкіна ніякими фактами підтверджено не було. Достовірним було тільки те, що Чонкін до війни, під час і одразу після служив при конюшні. На цьому наполягав полковник Опаликов, і його слова підтверджував несподіваний свідок з американського боку – той самий Джон, з яким Чонкін перегукувався через ріку і який тепер був приставлений до Чонкіна чимось на кшталт покоївки.

Урешті-решт у Георгія Івановича не зосталось жодних сумнівів у тому, що Чонкін є Чонкін, простий сільський хлопець, їздовий, конюх і ніхто більше. Але все-таки містера Перла мучила нерозгадана загадка, і він час від часу, уже не на допитах, а так, у товариських, можна сказати, бесідах пропонував Чонкіну подумати, для чого ж усе-таки він міг знадобитися Сталіну. А що Чонкін міг сказати? Нічого. Він довго і добросовісно думав, але нічого не придумав розумнішого за здогадку (сам розуміючи міру її дурні), що, можливо, в Кремлі потрібен хтось, хто може доглядати за кіньми.

21

Припущення Чонкіна дуже насмішило містера Перла. Але полковнику Опаликову воно таким смішним не здалося. Цілком можливо, сказав він Перлу, що Сталіну став потрібним кваліфікований конюх, яким Чонкіна з певною натяжкою можна вважати.

– Навіщо? – не міг утямити Перл. – Навіщо вашому Сталіну потрібен конюх? Якщо йому потрібен конюх, він може конюхом зробити маршала Будьонного.

– Дотепно, – оцінив Опаликов, – але мої міркування базуються на припущенні, якого зараз я вам пояснювати не буду, тому що ви не зрозумієте.

– Чому ж я цього не зрозумію? – майже образився Перл. – Я, як мені здається, не такий вже дурний. Якби я був дуже дурний, мене навряд чи взяли б працювати в розвідку.

На це Опаликов нічого не відповів, але внутрішньо посміхнувся. Йому в житті вже доводилося зустрічати радянських, а тепер і нерадянських розвідників і контррозвідників, і про розум кожного з них він був невисокої думки. І все ж таки саме Джорджу Перлу Опаликов повідомив, що бажає виступити перед американськими військовими і світовою громадськістю з повідомленням, яке всіх вразить.

– Що це може бути за таке сенсаційне повідомлення?

– Саме сенсаційне, – підтвердив Опаликов. – Але й про нього вам поки що ніяких деталей повідомити не можу.

– Так? А чому?

– Тому що воно вам видасться дурницею і ваша секретна служба це відкриття покладе під сукно або, іще гірше, так засекретить, що про нього ніхто не дізнається.

– А ви хочете, щоб хто дізнався? – запитав Перл.

– Я, – твердо сказав Опаликов, – хочу, щоби дізналися всі. Увесь світ.

– Це неможливо, – заперечив Перл. – Перш ніж обнародувати ваше відкриття…

– Воно не моє.

– Тим паче. Перш ніж обнародувати, ми повинні самі його вивчити, провести експертизу і вирішити, чи варто піддавати це гласності.

– Воно варте того, – рішуче сказав Опаликов. – Я піддам його гласності з вами або без вас.

– Воля ваша, – погодився Перл. – Але все-таки, якщо ви розраховуєте на нашу допомогу, чи не можете бодай сказати, про що воно, чого торкається?

– Гаразд, – погодився Опаликов, – натякну. Воно торкається загадкового походження Йосипа Сталіна…

– Он воно що! – Перл відкинувся на спинку стільця і заклав руки за голову. – А що ж в походженні вашого Сталіна загадкового? Усім відомо, що він – син шевця і простої грузинської жінки… забув, як звати.

– Це ви так думаєте.

– Це всі знають.

– А от я знаю про це щось таке, що, запевняю вас, потрясе весь світ.

Ясна річ, містер Перл не дуже повірив у серйозність таємниці, яку збирався відкрити людству колишній радянський полковник. Перла цікавили не якісь потрясаючі і сенсаційні відкриття, а звичайні військові секрети, доступні полковнику, тобто номер частини, кількість літаків, їх конструкція, швидкість, вантажопідйомність, бомбове навантаження, озброєння, навігаційне обладнання. Такі прості речі цікавили розвідника полковника Джорджа Перла, і на свої запитання з цього приводу він отримав вичерпні відповіді. А походження радянського диктатора, може, й цікавило когось, але для розвідки ніякої цікавості не становило.

За родом своєї діяльності Перл зустрічав у житті багато найрізноманітніших людей, у тому числі й божевільних, котрі носилися зі своїми відкриттями і винаходами, починаючи з вічного