Читати книгу - "Планета трьох сонць"

Грубер схопився за голову і помчав до літака.

Краус розмовляє з квартянами! — вигукнув він до Мак- Гарді.

З квартянами?.. Де?.. Як?!

Грубер мовчки показав на джунглі. Обидва вже хотіли бігти туди, коли це з’явився Краус. Він ішов важко, нетвердою рукою притримувався за гілки та листя. До грудей притискував кілька в’язок жовтих бананів.

Хелло, друзі, гей! — вигукнув він хриплим голосом.

Мак-Гарді з Грубером побігли йому назустріч і взяли під пахви.

Ну й набрався ти! Де взяв горілку? — розпитував його Мак- Гарді.

А де ти взяв оці банани? — здивувався Грубер.

Краус описав рукою криву лінію і каламутними очима примружився на спільників:

Це все — квартяни, золоті хлоп’ята! Ми випили, закусили… Візьміть собі теж, — ткнув він в’язку бананів Груберу. — А… вам… посилають вам привітання!

Привітання? А де ж вони самі? — недовірливо похитав головою Мак-Гарді.

Там… ген… — махнув рукою Краус, сів на пісок і одразу ж заснув.

Його перенесли до літака і поклали на підлогу.

Зроби йому аналіз крові, коли б він, бува, не отруївся! — сказав Мак-Гарді.

Результат дослідження був надзвичайним: у крові Крауса виявився великий відсоток алкоголю.

Нічого не розумію! — знизав плечима Мак-Гарді. — Не віриться, щоб квартяни при першій зустрічі дали йому горілки! Але все-таки де ж він її взяв?

А чому ти не віриш? Цілком можливо, що за нами стежать уже давно, а на нього чекали в джунглях, щоб напоїти…

Почекаємо, поки прочумається, — може, потім нам розповість більше. П’яному чого тільки не приверзеться! Але якщо він таки зустрів квартян і вони й справді гостинні люди, — можемо їх не дуже боятись. Що скоріше потрапимо до їхнього селища, то краще.

«Ластівка» знову рушила в путь. Ріка повертала то ліворуч, то праворуч. Високі гори, повз які втікачі пропливали раніше, губились у сріблястому тумані над обрієм. Широко й далеко простягалась неозора долина. Праліс на правому березі рідшав, поки нарешті не перетворився на степ з окремими кущами та уламками скель.

Грубер облупив банан і вже відкрив був рота, щоби вкусити, як раптом Мак-Гарді зупинив його:

Не їж! Хіба ти знаєш — може, це якась отрута?

Краус їх їв. Поглянь — в оцій в’язці кількох бананів не вистачає. А я не бачив свіжих фруктів мало не десять років. Візьми й ти.

Як собі хочеш! — одрубав Мак-Гарді. — Але коли тобі буде погано, не бігай за мною. І не забувай, що ти — спостерігач на «Ластівці».

Грубер швидко підніс до очей бінокль і з повним ротом сказав:

Банани чудесні й апетитні, як горілка. У мене таке враження, що Краус… так, так!.. Сп’янів саме від цих бананів! А квартян він просто вигадав. І мені це вже лізе в голову… Бачу перед собою квартянське селище…

Ви обидва збожеволіли! Казав я тобі, щоб ти цих бананів не їв! — Мак-Гарді вирвав у нього з рук бінокль і скерував на затоку, до якої вони наближались.

У полі зору справді з’явились будови квартян.

Мак-Гарді повернув «Ластівку» на дев’яносто градусів, швидко попрямував до лівого берега. Річка в цих місцях утворювала два крутих повороти, щось ніби латинське «S». Загадкове селище розташувалось посеред півострова, який утворювала верхня частина закруту.

Лівий берег і вся нижча частина півострова поросли джунглями, так що селище незабаром знову зникло з поля зору втікачів.

«Ластівка» ткнулась у пісок. Над її крилами звисали широкі крони химерних дерев.

Мак-Гарді довго озирався на всі боки. Не помітивши нічого підозрілого, відчинив дверцята літака і вийшов на берег.

Іди сюди, та годі вже тобі їсти ті банани! — сказав він роздратовано.

Чи не можна трохи ввічливіше, колего! — буркнув Грубер, не рухаючись з місця.

Мак-Гарді сів на гілку, яку звалив на землю вітер. Прислухався.

В цю мить Грубер почав голосно співати. У Мак-Гарді вся кров ударила в голову. Він зламав з гілки, на якій сидів, міцний сухий дрючок і побіг до літака. Розмахнувся. Ударив. Грубер безсило впав на підлогу, ані писнувши.

Переляканий Мак-Гарді кинув геть палицю і почав термосити Крауса, але той і не поворухнувся. Не допоміг навіть холодний душ: п’яний Краус продовжував лежати нерухомо, — так само, як і Грубер.

Тим часом оранжеве сонце зайшло. Хилилося до обрію й жовте. Тільки кривава Проксима сяяла просто над головою.

Над пустельним степом з’явились хмари. Спочатку — кілька білих баранців, потім — купи, а слідом за ними загрозливо поповзли по небу цілі темні вали.

Літак почало розхитувати вітром.

Мак-Гарді швидко припнув «Ластівку» до стовбурів, щоб її не спіткала під час бурі така ж доля, як у першу ніч після приземлення, і сів на березі.

Різкі удари вітру пробудили Крауса. Він зляканим поглядом обвів кабіну, побачив на підлозі Грубера.

Що це таке? Де ми? Що сталось?