Читати книгу - "Дике серце. Таємниця чоловічої душі"

Бог усе забрав, позбавив мене всього, чим я звик завойовувати захоплення людей. Я знав, чого Він хотів. Він поставив мене в становище, коли відкрилися всі мої найглибші сердечні рани і стріли, і гріх. Поки я плакав, з’явилися образи всього того, до чого я хотів належати — оратор, консультант, учасник групи — і це було так, начебто Ісус прохав мене відмовитися від них. Несподіваним було те, що вийшло з мого серця, — неймовірний страх. А потім уявлення, що я ніколи не дістану їх. У моєму серці пролунало: «Ти хочеш моєї смерти! Якщо я відкину їх, то ніколи не буду таким як вони і ніким не стану. Ти просиш мене померти». Це була моя надія на спасіння.

Чому ж Бог припускається такої жорстокости? Чому Він має робити такі жахливі речі, вражаючи нас прямо в нашу найглибшу рану? Ісус попереджує нас, що «хто захоче спасти свою душу, той її погубить» (Лк. 9,24). Тут Христос говорить не про bios, не говорить про наше фізичне життя. У цьому уривку йдеться не про спробу врятувати вашу шкуру, уникнувши мучеництва або чогось подібного. Говорячи про «життя», Христос використовує слово «psyche» — слово, що означає нашу душу, наше внутрішнє «я», наше серце. Він каже, що те, що ми робимо для спасіння нашої psyche, нашого «я», всі наші плани з порятунку і захисту нашого внутрішнього життя, є тим, що насправді зруйнує нас. «Бувають путі, що здаються простими, але кінець їх — дорога смерти» (Прип. 16,25), — сказано в Старому Завіті. Несправжнє «я», наш хибний план для спасіння, видається нам таким правильним. Він захищає нас від болю і гарантує трохи любови та захоплення. Але це несправжнє «я» є обманом, увесь цей план побудовано на вдаванні. Це смертельна пастка. Бог надто сильно нас любить, щоб залишити нас у ній. Тож він руйнує нас багатьма-багатьма різними способами.

Щоб відкрити чоловікові його рану — так, щоб він зміг ліку вати її і почати вивільняти істинне «я», — Бог зруйнує його несправжнє «я». Він забере все, на що ви опираєтеся, щоб дати вам життя. У фільмі «Природний дар», Роберт Редфорд грає роль бейсболіста на ім’я Рой Гобс, можливо, найвидатнішого бейсболіста всіх часів. У старших класах його вважають майбутньою зіркою, диво-хлопчиком, який гратиме у вищій лізі. Проте мрі’ям Гобса про професійну кар’єру несподівано настає кінець, коли його помилково засуджено до тюремного ув’язнення за вбивство. Через багато років уже немолодий Гобс отримує свій другий шанс. Він грає за «Лицарів Нью-Йорка» — найгіршу команду ліги. Проте, завдячуючи своєму неймовірному дару, що не потьмянів упродовж років, Гобс веде «Лицарів» від безчестя до вирішальної гри за приз Національної ліги. Він об’єднує команду, стає стрижнем їхніх надій і мрій.

Кульмінацією фільму є гра за звання чемпіона. «Лицарі» програють «Пітсбургу» з рахунком «2:0», коли на базу виходить Гобс. Він — їхній єдиний шанс, це його зірковий час. Тепер зупинімося на тому, що вам необхідно знати, що є абсолютно вирішальним для сюжету. Ще з часів навчання у старшій школі Гобс грав битою, яку сам вирізав зі серцевини дерева, що впало у їхньому дворі від удару блискавки. На биті випалено зображення блискавки і слова «диво-хлопчик». Ця бита — це символ його величі і таланту. Він ніколи не грав іншою. Стискаючи в руках «диво-хлопчика», Гобс виходить на базу. Вперше він промахнувся, вдруге — знову невдача. Третього разу йому вдався справжній удар уздовж лінії першої бази, проте м’яч знову приземляється невдало. Коли Гобс повертається на базу, він бачить, що його бита лежить там… поламана на шматки. Вона розбилася під час цього останнього удару.

Це переломний момент у його житті, коли все, на що він розраховував, руйнується, коли його золота бита розлетілася на друзки. Його вклади в цінні папери виявилися невдалими, компанія звільняє його, церква виганяє, він страждає від хвороби, дружина покидає його, донька — вагітна. Що йому робити? Чи залишиться він у грі? Чи сяде на лаву запасних? Чи чіплятиметься за спроби повернути все назад, як це робить стільки чоловіків? Справжнє випробування для чоловіка, його спасіння насправді починається тоді, коли він більше не може покладатися на те, до чого звик упродовж усього свого життя. Справжня подорож починається після провалу несправжнього «я». Мить здається вічністю, поки Гобс отак стоїть, тримаючи розбиті шматки, оцінюючи пошкодження. Бита не підлягає ремонту. Тоді він каже хлопчикові-помічникові: «Боббі, принеси мені нову». Він залишається в грі — і після вдалого удару чемпіонат виграно.

Бог так само забере нашу «биту». Він має щось зробити, щоб зруйнувати несправжнє «я». Стюарт «врятував» себе тим, що став байдужим. Торік від нього пішла дружина. Їй остогидло його двовимірне існування, — яка жінка захоче мати за чоловіка Спока? Алекс нещодавно пережив ряд нападів панічного стану і через це практично неспроможний вийти з дому. Образ мачо розсипався. Спочатку в те ніхто не міг повірити, сам Алекс не міг повірити. Він був непереможний, сильнішого за нього ви не бачили. Проте це все було побудовано як захист від рани. Наші втрати не обов’язково мають виглядати такими драматичними. Чоловік може просто прокинутися якось вранці і відчути себе втраченим, так, як написав про себе Данте: «Здолавши пів шляху життя земного, я раптом опинився в темній хащі, бо втратив правоту путі прямого». Це був поворотний момент у моєму житті.

Молодим чоловіком я поїхав до Вашингтона, що в окрузі Колумбії, аби спробувати щось здобути, щось довести, зробити собі ім’я. І найгіршим виявилося те, що я здобув успіх. Мої чесноти спрацювали проти мене тим, що допомагали мені в усьому. Мене визнали і винагородили. Але загалом цей досвід скидався на акт виживання — не так, наче щось виливалося з глибокого центру, а я повинен був доводити, долати, опановувати. Як про свого самозванця висловився Манінґ: «Я напружено вчився, мав відмінні оцінки, у старших класах