Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

з молоком, яке випила Чорні Очі; вона залишилася неушкодженою, але її декоративна собачка, якій вона дала випити залишки молока, трохи покорчившись від болю, нагло здохла, а потім був ще один напій, до якого хтось підсипав потовчених діамантів, які мали спричинити страшну смерть, відому як «рідкий вогонь», але діаманти безболісно пройшли крізь дівчинку, а спробу вбивства виявили лишень тоді, коли рабиня-служниця, миючи королівську вбиральню, знайшла мерехтливі камінці у калі принцеси.

Коли ж стало зрозуміло, що принцеса Чорні Очі володіє надприродним даром, спроби вбивства припинилися, а Ханзада Беґум, проковтнувши гординю, змінила тактику, почавши пестити й голубити свою маленьку суперницю. Невдовзі рідна тільки по батькові старша сестра потрапила під чари молодшої. У дворі Умара Шейха Мірзи почали казати, що його молодша донька може бути реінкарнацією легендарної Аланкуа, монгольської богині сонця, яка була праматір'ю Темюджина, або Чингіза, Ґенґгіз Хана, яка володіла світлом і могла підпорядкувати собі духи темряви, погрожуючи тіням просвітленням, і в такий спосіб нейтралізовувала їх у їхніх схованках. Аланкуа була володаркою життя і смерти. Навколо підростаючої дівчинки почав формуватися релігійний культ сонцепоклонництва.

Усе це тривало недовго. Її коханого батька, падишаха, або ж короля, спіткала гірка доля. Він було поїхав до фортеці Ахси, що поблизу Андижана (ох, Ахзи, саме там ростуть духмяні дині-миртимуртиі Фортецю Ахси Дашвонт зобразив на самому краю глибокої прірви), і коли він у голубнику милувався голубами, раптом під його ногами провалилася земля, і падишах разом з голубами й голубником упав у прірву. Бабар, брат принцеси Чорні Очі по батькові, став королем у свої дванадцять років. Їй же виповнилося лишень чотири роки. У сум'ятті родинної трагедії та в подальшому безладі про окультну силу просвітлення Кара Кьоз забули. Аланкуа, богиня сонця, знову зайняла належне їй місце на небі.

Падіння Умара Шейха Мірзи, прапрадіда короля над королями, було досить своєрідно зображено на одній із найкращих картин Дашвонта. Падишаха було зображено догори ногами на чорному тлі прірви, а каміння сипалося з обох боків; подробиці його життя і характеру були витончено вплетені на облямівці картини: низький гладкий чоловік, добродушний і говіркий, запеклий гравець у нарди, справедливий правитель, який часом міг і погиркатися, паладин із шрамами, що вмів ударити кулаком, і так само як усі його нащадки, так само як Бабар, Гумаюн, Акбар і Акбарові сини Салім, Даніял і Мурад, чоловік, який дуже любив жінок і міцні напої, а також цукерки — льодяники мажун, які виробляли з коноплі і які призвели до його раптової кончини. Затуманений мажуном, він погнався за голубом по краю прірви і полинув донизу, у загробний світ, де не має значення, чи ти низький, товстий, добродушний, говіркий, справедливий, де нема гравців у нарди й опонентів у сварці і де туман мажуна окутує чоловіка цілу вічність.

Картина Дашвонта заглянула глибоко у прірву і побачила демонів, що привітно чекали на свого короля. Зображення мало характер lèse-majesté[28], бо сам натяк на те, що імператорів предок упав у пекло, був злочином, за який карали на горло, до того ж картина натякала те, що і з Його Величністю може таке статися, але Акбар, побачивши картину, лишень усміхнувся і сказав:

— Здається, пекло мені більш до вподоби, ніж уся нудота з ангелами довкола Бога.

Коли ж Водолюб Бадауні дізнався про це, то не забарився з висновком: «Могольска імперія — приречена, оскільки нема жодного сумніву, що Бог не терпітиме привселюдного перетворення монарха на сатаніста». Однак імперія вижила, правда, не назавжди, але досить надовго; а також і Дашвонт, але на значно коротший час.

У наступні кілька років життя малої принцеси Чорні Очі виявилося невизначеним та мандрівним, коли її брат і захисник Бабар скакав на коні то туди, то сюди, здобуваючи перемоги, зазнаючи поразок, завойовуючи території й знову втрачаючи їх, зазнаючи нападу з боку своїх дядьків, нападаючи на своїх кузенів, будучи оточеним кузенами, нападаючи знову на своїх дядьків, а за всіма цими звичайними родинними справами на нього чатував найбільший його ворог — жорстокий сирота-узбек, воїн фортуни і прокляття дому Тимура, себто Гіркий Полин, а по-узбецькому «Шайбані» Хан. Дашвонт зображував п'яти-, шести-, семирічну Кара Кьоз як надприродну істоту у коконі з яйцеподібного світла, навколо якого бушували битви. Бабар захопив Самарканд, але втратив Андижан, а тоді втратив Самарканд і знову захопив його, а тоді знову втратив його і разом з ним свою сестру. Хан Гіркий Полин обложив Бабара у тому величному місті, і під Залізними Воротами, Воротами Голкарів, Воротами Білильників та Бірюзовими Воротами точилися запеклі бої. Хан Гіркий Полин, почувши легенду про красу Бабарової старшої сестри Ханзади Беґум, послав до Бабара гінця з пропозицією віддати йому Ханзаду і за це одержати змогу покинути місто зі своєю сім'єю неушкодженим. Бабар не мав іншого вибору, як прийняти такі умови, а Ханзада не мала іншого вибору, як погодитися з вибором Бабара.

Отже, вона стала офірою, людиною-здобиччю, живою заставою, як ті дівчата-рабині, якими Акбар грає у пачисі. На останній родинній раді у королівських палатах Самарканда вона поставила свою умову. Її права рука вчепилася у ліве зап'ястя малої сестри, ніби пазурі Рух-птаха[29].

— Якщо я піду, — сказала вона, — то хочу, аби зі мною пішла принцеса Чорні Очі.

Ніхто з присутніх не міг сказати, зробила вона це з ненависти чи з любови, бо, як тільки мова заходила про Кара Кьоз, завжди виникали обидва почуття. На Дашвонтовому зображенні цієї сцени Ханзада постала у всій своїй величі, її рот широко розкритий — вона кидає виклик, а от принцеса Чорні Очі спочатку має вигляд переляканого дитяти. Але потім ці чорні очі затягують вас, і ви бачити велику силу, що зачаїлася у їхній глибині. Рот Кари Кьоз