Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

Єгор мав славу спонсора, який допоміг видати не одну поетичну книгу в своїм краю. Але скористатися його допомогою вона не могла — надто по-особливому ставився до неї цей чоловік. Надія здогадувалася, що Тарковський досі перебуває під гіпнозом її очей. А втім він постійно був закоханий у когось.

— Прошу ваш автограф, пані поетко! — не чекаючи відповіді, він простягнув Надії новенький томик, від якого ще пахло друкарською фарбою. — До речі, мій син у захваті від твоєї поезії. Випадково чи під впливом твоїх віршів, але він минулого літа побував на розкопках скіфського поселення поблизу Первомаївки. Це тут, на Херсонщині. Уяви собі, там ще збереглися землянки прямокутної форми. А основним матеріалом для них були глина й дерево.

Поки Надія ставила перший у своєму житті автограф, її погляд випадково ковзнув за ширму — там на столиках уже були приготовані легкі наїдки для фуршету. Сьогоднішній брифінг планувалося проводити у конференц-залі, туди мали перенести й розставлені таці. Але Тарковський, не гаючи часу, відкорковував ігристе вино.

— За успіх твоєї книги.

— Підлещуєшся? Боїшся запитань на брифінгу? — лукаво запитала жінка.

Єгор не квапився з відповіддю, вкотре задивляючись у Надіїні очі. Ці очі горіхового кольору в промінні вечірнього сонця на якусь мить спалахнули помаранчевим вогнем.

— А ти, виявляється, чаклунка! — Тарковський взяв у свої долоні її маленьку руку й по черзі почав цілувати пальчик за пальчиком.

Розмову перервав новий гість.

— Можна?

З-за одвірка визирнуло дивне створіння — чи то карлик, чи то дитина. Глибоко натягнута на лоба заяча шапка ховала половину зморщеного личка. Та коли створіння випросталось, воно виявилося фотохудожником Сергієм Сойком. Він же виконував обов’язки кореспондента місцевої газети. Дивакуватий екзальтований добродій обожнював усілякі розіграші.

— Вітаю зі збіркою! Між іншим, завтра починається весна! — повідомив він, простягаючи поетесі букетик пролісків.

Надія торжествувала. Ще б пак. Саме цей чоловік їй колись казав: «Ти — закомплексована, нічим не цікавишся, тому нічого й не досягнеш у житті». А перед тим усе вмовляв прийти до студії та взяти участь у фотосесії в стилі «ню». Щоправда, тоді це називалось експериментом «з округлою формою». Сергій планував підкорити всі вернісажі її портретами. Й справді підкорив. Але на тому знімку були тільки очі, точений носик і маленькі цнотливі губи. Сьогодні, на порозі свого п’ятдесятиріччя, жінка подумала, що дарма тоді не схвалила «ню». «Але ж це смішно», — Надія відкинула давній спогад. Вона вже далеко не та. Та й Сергій загруз у щоденній круговерті, штампуючи для газети репортажні знімки. Він давно полишив участь у фотовиставках, хоча раніше не раз привозив з них дипломи як свідчення міжнародного визнання.

— Ну нечиста сило, налякав, — пробурмотів Тарковський. — Час починати брифінг.

Трохи пройтись — і набережна. Надія раділа, що полишила фуршет раніше. У світлі потужних прожекторів на рейді самотньо стояв морський корабель з іноземним написом на борту. За півсотні миль від цього міста дихало зимовими штормами Чорне море, але тут панували спокій і гармонія. Відчути наближення моря можна було хіба що якимись таємними фібрами душі. Колись дівчинкою, саме під час прогулянки в порту, Надія склала свої перші поетичні рядки. Тоді вона, вдивляючись у малюнок хвиль, помітила, що вони народжуються, немов строфи віршів — ритмічно й ніби знехотя. Жінка підійшла ближче до дзеркала ріки. Брижі на воді виказували легкий вітерець. Але вночі не можна вдивлятись у дзеркало, подумала жінка — і швидко пішла геть.

Батько спав тихо, як немовля в колисці. Його вимите взуття сушилось у ванній кімнаті. Надія увійшла до кімнати, натиснула кнопку на апараті і з електронного повідомлення переконалася, що за її відсутності дзвонив хтось із незнайомого номера. Можливо, то Володя звідкись телефонував. Він же казав зранку, що збирається на вечірку «з потрібними людьми». Шкода, що досі не зв’язалася з ним. А втім, хвилюватися можна було за будь-кого, але не за Чубенка — він собі завжди дасть раду.

Надія поставила квіти у воду і заварила чай. Вирішила чекати на чоловіка. Якщо зараз попрацювати, то вранці можна буде принести в редакцію готову статтю. Редактору таке подобається. Монітор зблиснув екраном, заспокійливо загудів комп’ютер. Ну-бо збирайся з думками, наказала собі Надія.

Отож, державне підприємство «Херсонський морський торговельний порт» звітувало про виробничі успіхи за попередній рік. А ще всіляко напиналось, аби відповідати міжнародним стандартам. На підприємстві вже зараз обмірковували, якими могли би бути наслідки вступу держави до Світової організації торгівлі.

Звичайно, брифінг провели із запізненням, і не без причини. По-перше, готувалися до весняної навігації. По-друге, шукали інвестора й нібито знайшли. Але в цьому й полягала прикра заковика. З ініціативи міністерства готували до підписання договір про спільну діяльність між морським портом та іноземною компанією. Був ще один учасник договору — те саме стивідорне підприємство, яке очолив Володимир Чубенко. Але з неофіційних джерел стало відомо, що морський порт «підставили» цією угодою., змушуючи віддати для «спільної діяльності» мало не всю свою територію плюс кілька суден. Про це Тарковський дізнався в останню хвилину від «губернатора», в якого й затримався перед брифінгом. Зрозуміло, інвесторові хотілося б стати власником комплексів, які він побудує, але це заборонялося — споруди морських портів в Україні не могли переходити в приватні руки.

Насторожувало й інше — свою частку в статутному фонді спільного підприємства інвестор збирався надати лише через п’ять років. А до того часу іноземна компанія планувала взяти в оренду одне із суден і навіть оформила акт прийому-передачі. Морський порт уже отримав повідомлення, що інвестор замінить команду на судні. Тарковський ледь устигав відстежувати блискавичну операцію із захоплення порту. Акції з боку інвестора накочувались одна за одною, мов хвилі. Було очевидно: план «бойових дій» розроблено заздалегідь. Із благословення міністерства все поки що йшло саме за цим планом. У столиці дивилися крізь пальці на все, що з великої відстані не так уже й лякало неузгодженістю з законами. Натомість усіляко задобрювали підприємство. Звеліли