Читати книгу - "Марта"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ох, це! Моїм батькам огидна сама думка про те, що власне підприємство треба орендувати в держави! Як це робить зараз Попов або брати Айзенберги... Ну, ти все одно їх не знаєш. А ще. як спілкуватися з тими робітниками й селянами, які палили й нищили все, що тільки могли?!
— А що думаєш ти?
— Не знаю. Вчора ми з батьками сиділи в ресторані й увірвалися комсомольці. Громили все, що бачили. Ти б побачила, як перелякалася мама!
— І коли ви від'їжджаєте? — запитала Марта з жалем, бо їй не хотілося втрачати нову подругу.
— Батьки ще не вирішили, але я. Я не їду.
— Чому ж це?
— Я не хочу тобі говорити таке зараз. Я й так надто перетягую ковдру на себе.
— Ні, навпаки, ти мене відволікаєш! Не бійся, продовжуй!
Ліна опустила погляд, щоб не бачити осуду в очах своєї співрозмовниці:
— Я виходжу заміж. Тобто, я так думаю, що виходжу заміж. — сонце на мить виглянуло з-за хмар і кинуло промінь світла на її золоті кучері.
— І хто наречений? Сашко? — збентежено запитала Марта.
— Іцик!
Іцик! Блискуча Ліна й цей тюхтій! Здається, світ перевернувся з ніг на голову! Марта була ошелешена, як ніколи.
— Ти жартуєш?!
— Ні, все дуже серйозно.
— Але ж у вас зовсім мало було часу, щоб познайомитися!
— Я знаю, що це надто швидко, але ми мусимо вирішити справу просто зараз: або я лишаюся тут, або їду з
батьками!
— Я все одно не вірю! Я буду говорити відкрито й вибач, якщо, можливо, якось зачеплю твої почуття...
— Говори! Не бійся.
— Іцик — слабак. А слабкий чоловік і не чоловік зовсім. Це ніби та кам'яна стіна, об яку спираєшся, а вона сипеться!
— І зовсім ти його не знаєш! Хоча вже стільки тримаєш його у друзях. Якби ти знала, яка у нього чудова поезія! Як тонко він відчуває музику! Такому віртуозному виконанню і на скрипці, й на піаніно може позаздрити будь-яка сцена світу! Так, це трагедія, що він мав нещастя народитися у країні, яка зневажала євреїв. А зараз ситуація складається таким чином, що він не може показати свій талант. Але я вірю в нього! Ми плануємо переїхати до столиці. Там кращі можливості.
— А що кажуть батьки? — запитала Марта, яка після монологу подруги мала змогу переконатись у серйозності цієї неймовірної приголомшливої новини.
— Батьки кричать, що це мезальянс. Сильно кричать. Але їхня думка не важлива. Вони закривають тут усі справи і їдуть у Європу. А я лишаюся в Україні!
— Але ж ви з Іциком обидва так не пристосовані до життя! Що ви будете робити удвох? — розгублено допитувалася Марта.
— Ми будемо займатися творчістю! Це ж чудово, що ми розуміємо одне одного!
— Як ви так швидко встигли роззнайомитися?
— Ми підбирали музику вдвох. і якось усе швидко закрутилося. — продовжувала виправдовуватися Ліна, а потім їй раптом щось спало на думку і вона всміхнулась. — Ось бачиш, як важко часом збагнути чийсь вибір.
Київська область, Великдень, 25-26 квітня 1924 рокуХоча весна лінувалася і загальне пробудження природи затримувалося, втім, у селі, на природі, вже все дихало передчуттям оновлення й нового життя.
У хаті було людно: ще жива була баба, окрім того, з батьками жили Явдошка з дитиною і двоє меншеньких сестричок, що народилися одна за одною саме напередодні Мартиного від'їзду в Київ. Тепер мали вже дев'ять і десять років. Прийшов до батьків на свято і старий парубок Григорій. Якась там у нього була нещаслива історія кохання: він був уже хату окрему собі справив, а наречена загуляла з іншим... Але деталей ніхто не знав, ні з ким він не ділився. На людях жвавий, жартівливий, до роботи беручкий, а коли думав, що ніхто його не бачить, ставав серйозним і погляд був такий чужий і далекий. Марта кілька разів зловила Григорія на гарячому. Раніше вона підсміювалася над ним таким. А цього разу ні. І він це помітив, але нічого не говорив.
А ще Марта пригадала тих трьох, кого уже не було
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марта», після закриття браузера.