Читати книгу - "Розкажи все"

Моя люба міс Кеті каже: «Ich liebe dich[219] — і додає: — Це так французи кажуть “Gesundheit[220]».

Стоячи біля нас, одягнута в ніжно-сіру візитку, Ліліан Гелман ляскає пальцями — один ляск, два ляски, три ляски — і сіпає головою в бік стільців, які запруджені гостями. Лілі бере міс Кеті під руку й веде її центральним проходом церкви. Руки моєї міс Кеті вдягнуті в білі, до ліктя, рукавички, її пальці стискають букет із білих троянд, фрезій і пролісків. Віденський хор хлопчиків співає «Some Enchanted Evening». Маріан Андерсон співає «I’m Just A Girl Who Cant Say “No”». Оркестр Семмі Кея грає «Greensleeves», коли блискучо-білі атлас і мереживо міс Кеті роблять крок, роблять крок, роблять ще один крок від мене. Рука в руці з Лілі вона гордовито підходить до вівтаря, де стоїть Фанні Брайс[221] — весільна мати. Луїс Б. Майєр чекає, коли прийде час виконувати обов’язки. Над ними вигинається альтанка, в яку вплетені численні рожеві троянди «Ненсі Рейґан» та жовті лілії. Серед квітів неясно вимальовується хаща камер кіножурналів і виростають мікрофони.

Міс Кеті йде по тому, що Волтер Вінчелл називає «Весільною милею», одягнута в те, що Шейла Ґрехем кличе «Дуже не зовсім білим», і демонструє те, що Гедда Гоппер називає «Завуальованою загрозою».

«Щось старе, щось нове, щось запозичене, — напише в своїй колонці Лоуелла Парсонз, — щось дуже підозріле».

Міс Кеті, здається, занадто готова для того, щоб опинитися під тим, що Ельза Максвелл називає «Шлюбним арештом».

Біля вівтаря Лон Маккалістер нетерпляче чекає на подію — він дружко, — стоячи поряд із парою карих очей. Цьогорічний жених — спустошений, змучений, весь у шрамах Вебстер Карлтон Вестворд III.

Гості з боку нареченої ледь уміщаються в її частині церкви; до них входять Кей Френсіс і Дональд О’Коннор, Діна Дурбін і Мілдред Коулз, Джордж Бенкрофт, і Боніта Ґренвіль, і Альфред Хічкок, Франшо Тоун і Ґрета Ґарбо — усі ті люди, які не прийшли на похорон маленького Лавербоя.

Як сказав би Метро-Голдвін-Майєр: «Більше зірок, ніж є на небі...»

На шляху до вівтаря моя міс Кеті дарує погляди й поцілунки Кері Ґранту та Теді Барі. Вона махає рукою в білій рукавичці Артуру Міллеру та Деборі Керр і Денні Кею. З-під фати вона посміхається Джонні Волкеру, Лоуренсу Олів’є, Рендольфу Скотту та Фредді Бартолом’ю, Бадді Пепперу, Біллі Галлопу, Джекі Куперу і крихітці Сандрі Ді[222].

Міс Кеті переводить погляд на знайомі вуса й зітхає: «Ґроучо!»

Саме крізь фату моя люба міс Кеті виглядає найбільш схожою на себе. Наче коли хтось кидає на вас погляд з вікна потяга чи з іншого боку жвавої вулиці, і його обличчя невиразне через швидкий рух транспорту перед ним — обличчя, з яким можна одружитися в той самий момент і уявити, що ти щасливо живеш із ним — назавжди. Її обличчя, врівноважене й стримане, таке повне потенціалу й можливості — вона виглядає схожою на відповідь всьому невірному. Достатньо зустрітися з її фіалковими очима, щоб відчути блаженство.

У підвалі того ж будинку, у склепі, в якому зберігається її колишній член «Джаз-бенду колишніх» Олівер Ред Дрейк, есквайр, поряд із попелом Лотаріо, і Ромео, і Лавербоя, серед мертвих солдатів порожніх пляшок з-під шампанського, — там, унизу, чекає люстерко, яке зберігає всі її секрети. Це скалічене дзеркало Доріана Ґрея — воно формує посмертну маску, поки світ кожного року потроху вбиває її. Це пошкрябане павутиння шрамів, яке я викарбувала сама, тримаючи той самий діамант Гаррі Вінстона, який зараз зразок Вебстер надягає на її палець.

Але коли моя міс Кеті загорнута в мереживо весільної фати, вона завжди стає новим майбутнім, що дає надію. Серед квітів спалахують освітлювачі фотоапаратів; спека підпалює троянди та лілії, і вони в’януть. Запах солодкого диму.

Ця сцена весілля дозволяє нам побачити блискучого актора у Веббі: він обіймає міс Кеті, нахиляє її назад — безпорадну, — а його губи примушують її ще більше втрачати рівновагу. Його яскраво-карі очі спалахують. Його яскрава усмішка просто сяє.

Міс Кеті шпурляє свій букет у натовп, у якому ми бачимо Люсіль Болл, Джанет Ґейнор, Кору Візерспун, і Марджорі Мейн, і Марі Дресслер. Божевільна штовханина починається між Джун Еллісон, Джоан Фонтен і Марґарет О’Брайєн. З боку від цієї сутички з’являється Енн Рузерфорд, яка стискає квіти. Ми всі жбурляємо рис, наданий «Сайроз»[223].

Зейсу Піттс розрізає весільний пиріг. Мей Мюррей[224] наглядає за книгою відгуків.

У момент затишку, коли міс Кеті виходить, щоб перевдягти весільну сукню, я потайки підходжу до жениха. Як весільний подарунок Веббу я даю йому кілька друкованих сторінок.

Ці тьмяно-карі очі проглядають сторінки, читають слова «Рабиня кохання», надруковані на верхньому полі, і він питає: «Що це?»

Змахнувши рис з плечей його піджака, я кажу: «Не прикидайся...»

Ці сторінки вже належать йому, адже я вкрала їх із його валізи. Я просто повертаю їх до законного власника. Я кажу все це і поправляю його бутоньєрку, пригладжую йому лацкани.

Піднявши першу сторінку, проглянувши її, Вебб читає: «Ніхто ніколи не дізнається, чому Кетрін Кентон скоїла самогубство під час такої, здавалося б, радісної події...» — його яскраво-карі очі дивляться на мене, потім знову на сторінку, і він читає далі.

АКТ ТРЕТІЙ, сцена друга

Ми продовжуємо — за кадром голос Вебстера Карлтона Вестворда III читає: «...Кетрін Кентон скоїла самогубство під час такої, здавалося б, радісної події».

У мізансцені моя міс Кеті — у своїй убиральні — за кулісами, дублерша, знята в розмитому фокусі, ідеальна й чарівна, нібито її знімають крізь вуаль. Ми дивимося, як вона сидить за туалетним столиком, нахиляючись до свого відображення в дзеркалі, і наносить останні плями крові, й шрами, й засохлі струпи для наступної сцени — бою під Ґуадалканалом. З того боку зачинених дверей до вбиральні ми чуємо, як хтось кричить: «Дві хвилини, міс Кентон!»

Коментатор читає далі: «Давно вже ходили чутки, що Олівер Дрейк, есквайр, позбувся життя, після того як після його раптової смерті були знайдені сліди ціаніду. Хоча жодної передсмертної записки так і не знайшли, а наступне слідство не змогло дійти певних висновків; за словами покоївки Кетрін — Гейзі Куґан, Дрейк занепав духом».

На туалетному столику міс Кеті, серед пляшечок із гримом і щітками для волосся, ми бачимо невеличкий паперовий пакет, боки якого трохи опущені, так