Читати книгу - "Приватне доручення"

— Треба краще вивчати, капітане, географію шляхів сполучення, — пролунав від дверей голос, і в кімнату зайшов Степаничев. — Ви забули, що є ще стара східна залізниця через Карпати.

На генералові був кремовий чесучевий костюм і легкі сандалети. Він весело обвів очима присутніх, що звелися при його появі.

Степаничев уважно вислухав всі подробиці, задав кілька питань, щось записав до блокнота і подивився на годинника.

— Робочий день вже давно закінчився, товариші, а ми з вами все ще займаємося справами. Немає порядку. Цього разу винен я. А тепер давайте кінчати. Підполковника Карпенка прошу залишитись.

Коли вони залишилися вдвох, Степаничев запитав:

— Не бійсь, сердився ти, Ігор Олександрович, на моє мовчання? Думаєш, послав мене «дід» шукати вчорашній день, а сам окопався у Вишгороді й чекає, доки йому «Начальника» доставлять? Думав, що легше давати завдання, ніж виконувати їх; що ось вислизнув з рук головний ворог, а тепер тримай відповідь перед грізним генералом, який навіть слухати не хоче про якісь там об'єктивні причини! Так, чи що? — Не зовсім так, — посміхнувся Карпенко.

— Так, так. Ти не викручуйся. Давай, як говорять, відійдем та подивимось, чи добре сидимо. Добре, добре… поки що, звичайно, в галоші. Пригадав би ти раніше фразу Яреми про 25 карбованців — захопили б ми Коломийчука. Шию милити буду за це не зараз, а під час огляду операції, коли все закінчимо. Це — раз. Друге — Лосько проґавив: собаку до схрона міг раніше викликати? Міг. От нас і обігнали в часі. А разом і в просторі.

— В нас, Юрію Кириловичу, винну голову стинають. Знаю. І все, що ви кажете, справедливо, але…

— Ну й помовч. Давай, сідай. Зараз нам треба вирішити два питання: для чого пожалував до нас цей «Начальник» і навіщо йому треба було висаджувати міст?

Карпенко розповів генералові про свою розмову з старшим сержантом Іванцовим.

— Щось дуже наплутано, але перевірити необхідно. Я про це подумаю. Знаєш, чим я займався останні два дні? Мене дуже зацікавила особа Реверса. Пам'ятаєш показання «Глухонімого»? Він розповідав про те, що був найнятий якимсь Реверсом для виконання одного «приватного доручення».

Степаничев розстебнув піджак.

«Зараз почне підтяжки натягувати», подумав Карпенко. Але штани генерала цього разу підтримував коричньовий лаковий пасок.

— Ось що повідомили мені вчора з Москви, — продовжував Степаничев;- В травні в Франкфурт на Майні прибув генерал Уллас. В свій час я мав з ним справу, коли він був у нас військовим аташе. Він узяв зараз довготривалу відпустку по хворобі і приїхав у Західну Німеччину. Зупинився в готелі «Рейн» під ім'ям Аллена Реверса. Пробув він у Франкфурті всього кілька днів, а потім дійсно з'явився на водах в Швейцарії під своїм справжнім прізвищем. Там він відпочиває і зараз — хвороба його, мабуть, виявилася довготривалою. Я припускаю, що Уллас-Реверс, який зупинився в готелі «Рейн», і Реверс, що давав «приватне доручення» «Глухонімому»— одна й та ж особа. Треба було Улласа оглянути з усіх боків. — Генерал підняв бокал, що в ньому стояли олівці та ручки, подивився його навпроти світла, а потім поставив назад. — От я і спробував звернутися до його приватних справ, Повірив на хвилину, що вся ця затія дійсно має приватний характер. Виявилося, що Уллас є членом правління одного з найкрупніших концернів, які контролюють гірничорудні розробки в багатьох країнах Європи та Близького Сходу. Членом правління Улласа можна назвати умовно. Його один-півтора мільйони не впливають на погоду в справах, де обертаються кілька десятків мільярдів доларів. На біса такий компаньйон? Найшвидше, прибутки, що їх одержує Уллас, — це плата за послуги, які Уллас може зробити як один з керівників розвідки. Чи не приїхав він до Німеччини захищати інтереси свого концерну? Допустимо, що так. Якби йому потрібно було зайнятися своїми безпосередньо службовими справами, він би не маскувався.

Що ж за інтереси у концерну, що його взявся захищати Уллас? Які справи і перспективи цієї фірми? Що, зв'язане з нашою країною, може їх хвилювати й непокоїти? Можливо, те, що досить тривалий час у нас були напружені відносини з однією з країн, де господарі Улласа, засукавши рукави, гребуть гроші з уранових рудників. В останній час широка громадськість цієї країни стала підносити голос проти цих варягів, висловлюватись за те, щоб зробити рудники джерелом національного прибутку. Звернулися до нас, попрохали технічної допомоги. Ми не відмовили. Все йшло добре, але заметушилися господарі Улласа. Здійнявся галас в їх пресі. Особливо після повідомлення, що парламентська делегація цієї країни відвідає Москву в кінці липня.

Степаничев дістав хустину, міцно витер нею лоба і облизав губи. Карпенко, помітивши це, налив у склянку води й простягнув її генералові. Але той покрутив головою і продовжував:

— Адже навіть нетямущому зрозуміло, що цей візит повинен привести до подальшої нормалізації відносин між нами і державою цих парламентаріїв. Врахуй також, що до складу делегації входять лідери найкрупнішої в них парламентської партії «Національна єдність». Вона об'єднує середні прошарки населення. Серед цих лідерів є й такі, які ще вчора досить різко критикували «політику Москви», а сьогодні життя навчило їх бути більш обачними, вибираючи друзів. Ці люди користуються в себе на батьківщині не малим авторитетом. А восени там повинні відбутися парламентські вибори, які в значній мірі визначать політику цієї країни на найближчі кілька років. Тепер тобі зрозуміло, чому так занепокоїлись пани концесіонери? При такому стані нинішній візит в нашу країну може мати сумні наслідки для господарів Улласа.

Карпенко задумливо доторкнувся брови.

— Так. Дуже можлива провокація.

— Це ми й будемо мати на увазі. Так і Москва мене попередила, коли познайомилася з справами. Паралельно й одночасно будемо перевіряти всі можливі в цій обстановці варіанти. Зараз приїде інженер-мостовик, якого ти викликав з Вишгорода. Він приїхав зі мною і зразу ж пішов на 107-й кілометр. Треба буде, щоб він написав, який потрібен час для відбудови мосту, якщо диверсія вдалася б. Треба знати точно: яку шкоду розраховував завдати ворог, бо не виключено, що «Начальникові» цей міст якось заважав.

Степаничев підійшов до відкритого вікна.

— Ось і інженер іде. Між іншим, дуже експансивний товариш. Займись ним, Ігоре Олександровичу, — генерал посміхнувся якось лукаво і навіть трохи загадково. Так, принаймні, здалося Карпенкові.

— Ну, чого ти на мене дивишся? — запитав Степаничев, затримуючись в дверях. — Тепер твоя черга головувати. А я пішов,

Розділ