Читати книгу - "Гаррі Поттер і таємна кімната"

«Що ж, коли ти такий певний, нехай буде Ґрифіндор!»

Друзі пропихалися крізь юрбу, і тут повз них пройшов Колін Кріві.

- Честь, Гаррі!

- Привіт, Коліне! - автоматично відповів Гаррі.

- Гаррі! Гаррі! Один хлопець з мого класу казав, що ти...

Але Колін був такий маленький, що його відразу підхопив потік учнів, несучи до Великої зали; вони ще почули, як він пропищав: «До зустрічі, Гаррі!» - і зник.

- Що міг казати про тебе хлопець з його класу? - зацікавилася Герміона.

- Мабуть, що я - спадкоємець Слизерина, - відповів Гаррі, відчувши, що його серце впало ще нижче, бо раптом згадав, як під час обідньої перерви від нього втікав Джастін Фінч-Флечлі.

- Тут повірять у що завгодно, - скривився Рон.

Юрба порідшала, й вони спокійно піднялися на наступний поверх.

- Ти справді думаєш, що існує Таємна кімнату? - запитав Рон Герміону.

- Не знаю, - спохмурніла вона. - Дамблдор не зміг вилікувати Місіс Норіс, тому я думаю, що на неї напало щось... ну... нелюдське.

Розмовляючи, вони завернули за ріг і опинилися наприкінці того самого коридору, де стався напад. Зупинилися й озирнулися. Все було так, як і тієї ночі, хіба що на скобі не висіла нерухома кицька, а під стіною з написом «Кімната відчинена» стояв стілець.

- Це тут чатує Філч, - пробурмотів Рон.

Вони переглянулися. Коридор був порожній.

- Не зашкодить тут трохи понишпорити, - сказав Гаррі. Він скинув портфель, став навкарач-ки і почав повзати, шукаючи бодай якісь сліди.

- Щось підпалене! - сказав він. - Тут... і ось тут.

- Ходи-но глянь на це! - покликала Герміо-на. - Дивно!

Гаррі підвівся й підійшов до вікна поряд із написом на стіні. Герміона показувала на верхню шибку, де через маленьку тріщину в склі відчайдушно намагалися втекти десь зо два десятки павуків. Довга сріблиста павутинка гойдалася там, наче мотузка, якою вони поспішливо дряпалися, щоб вибратись надвір.

- Ви колись бачили, щоб павуки так поводилися? - здивувалася Герміона.

- Ні, - відповів Гаррі, - а ти, Роне? Роне!

Він озирнувся. Рон стояв ззаду, ледве стримуючись, щоб не дременути.

- Що сталося? - запитав Гаррі.

- Я... не... люблю... павуків, - напружено відповів Рон.

- Я цього не знала, - здивовано глянула на Рона Герміона. - Ти стільки разів робив різні настійки з павуками...

- Я нічого не маю проти мертвих павуків, - пояснив Рон, намагаючись не дивитися на вікно, - але я не люблю, коли вони ворушаться.

Герміона захихотіла.

- Це не смішно! - розсердився Рон. - І якщо вже хочете знати, то мені було три роки, коли Фред перетворив мого... мого іграшкового ведмедика на великого брудного павука, бо я зламав його дитячу мітлу. Ви б теж їх зненавиділи, якби тримали в руках ведмедика, а в нього раптом повиростало багато лап і...

Затремтівши, Рон замовк. Герміона й далі ледве стримувала сміх. Відчуваючи, що варто змінити тему, Гаррі сказав:

- Пам'ятаєте ту воду на підлозі? Звідки вона взялася? Хтось уже витер її.

- Вона була тут, - сказав Рон, пройшовши кілька кроків повз Філчеве крісло й показуючи пальцем. - Біля цих дверей.

Він узявся за мідну клямку і раптом відсмикнув руку, як обпечений.

- Що там? - стривожився Гаррі.

- Я не можу туди зайти, - прохрипів Рон, - Це дівочий туалет.

- Ой, Роне, таж там нікого немає! - підійшла до нього Герміона. - Хіба що Плаксива Мірта. Ходімо подивимось.

Не звертаючи уваги на великий напис «Туалет не працює», вона відчинила двері.

То був найпонуріший, найнеприємніший туалет, До якого коли-небудь заходив Гаррі. Під великим потрісканим і вкритим плямами дзеркалом простягся цілий ряд щербатих кам'яних умивальників. Мокра підлога відбивала невиразне світло кількох недогарків, що чаділи у свічниках; дерев'яні дверцята кабінок були облуплені й пошкрябані, а одні з них, наполовину зірвані з завісів, похитувались.

Герміона приклала пальця до вуст і підійшла до останньої кабінки.

- Привіт, Мірто! Як справи? - сказала вона.

Гаррі й Рон підійшли теж. Плаксива Мірта плавала в туалетному бачку, видушуючи прищик на підборідді.

- Це дівочий туалет, - підозріло глянула вона на Рона й Гаррі. - Вони не дівчата.

- Ні, - погодилася Герміона. - Я просто хотіла їм показати, як... е-е... тут гарно.

Вона невиразно махнула рукою в бік старого брудного дзеркала й мокрої підлоги.

- Запитай, чи вона щось бачила, - ледь чутно попросив Герміону Гаррі.

- Що ти там шепочеш? - глянула на нього Мірта.

- Нічого, - швидко озвався Гаррі. - Ми просто хотіли запитати...

- Я не хочу, щоб за моєю спиною про щось перемовлялися! - проказала Мірта, ковтаючи сльози. - Я все відчуваю, хоч і померла!

- Мірто, тебе ніхто не хоче образити, - пояснила Герміона. - Гаррі тільки...

- Мене ніхто не хоче образити! Отакої! - завила Мірта. - Моє життя у цій школі було таким жалюгідним, а тепер ще й хочуть спаскудити мою смерть!

- Ми хотіли запитати, чи ти останнім часом не помічала чогось дивного, - швидко додала Герміона, - бо під час Гелловіну перед дверима цього туалету хтось напав на кицьку.

- Чи ти бачила тут когось того вечора? - запитав Гаррі.

- Я не звертала уваги! - драматично проказала Мірта. - Півз мене так образив, що я прийшла сюди і намагалася сама себе вбити. Але потім я, звичайно, пригадала, що я... що я...

- Уже мертва, - підказав Рон.

Мірта заридала, знялася в повітря, а тоді перевернулася й пірнула в унітаз сторч головою, забризкавши їх і зникнувши з очей. Судячи з приглушених ридань, вона забилася в якийсь вигин каналізаційної труби.

Гаррі й Рон роззявили роти, але Герміона втомлено знизала плечима й сказала:

- Якщо чесно, сьогодні Мірта була майже веселою. Гаразд, ходімо звідси.

Гаррі ледве встиг зачинити двері, за якими чулися булькітливі Міртині схлипування, як пролунав гучний голос, від якого всі аж підскочили.

- РОНЕ!

На сходах завмер геть приголомшений Персі Візлі, на грудях якого виблискував значок старости.

- Це дівочий туалет! - зойкнув він. - Що ви там...

- Просто дивилися, - знизав плечима Рон. - Чи нема яких слідів, розумієш...

Персі аж роздувся, нагадавши Гаррі місіс Візлі.

- Забирайтеся звідси! Геть! - замахав він руками, відганяючи