Читати книгу - "Нестерпна легкість буття"

що вона пам’ятала (і на що вона зараз, збуджена, дивилась у дзеркало) було її власне тіло; її лобок і кругла родима плямка над ним. Ця родимка, що досі була для неї лише прозаїчним дефектом шкіри, закарбувалася в пам’яті. Вона хотіла бачити її знову і знову в невірогідному сусідстві з чужим чоловічим членом.

Не можу не підкреслити ще раз: їй не хотілося бачити член чужого чоловіка. Їй хотілось бачити свої статеві органи в сусідстві з чужим членом. Вона не тужила за коханцевим тілом. Вона тужила за своїм власним тілом, яке вона несподівано відкрила для себе, найближчим і найстороннішим, а також найбільш збудливим.

Вона дивилася на своє тіло, вкрите дрібними краплями, що лишилися на ньому після душу, і думала про те, що найближчими днями інженер знову зайде до неї в бар. Вона хотіла, щоб він прийшов, хотіла, щоб він покликав її до себе! Мріяла про це!23

Щодня вона хвилювалася, що інженер появиться біля бару і що вона не годна буде сказати «ні». Але в міру того як дні минали, побоювання, що він прийде, витіснялося страхом, що не прийде.

Проминув місяць, але інженер не з'являвся. Терезі здавалося це непоясненним. Ошукана мрія відступила на задній план і змінилася занепокоєнням: чому він не прийшов?

Вона обслуговувала відвідувачів. Серед них знову був лисий чоловік, який колись звинуватив її в тому, що вона наливає спиртне неповнолітнім. Він голосно розповідав непристойний анекдот, такий самісінький, як ті, що їх вона чула вже разів сто від п’яничок, яким колись подавала пиво в маленькому містечку. І знову їй здалося, що материн світ повертається до неї, і вона вкрай нелюб’язно обірвала плішивого.

Чоловік образився:

— А ви мені не вказуйте. Дякуйте і за те, що терпимо вас за цією стойкою.

— Хто ми? Хто це ми?

— Ми,— сказав чоловік і замовив собі ще горілки. — І запам’ятайте, я не потерплю від вас образ.

Потім він показав на Терезину шию, обмотану намистом з дешевих перлів: — Звідки у вас ці перли? Не міг же їх вам подарувати ваш чоловік,— мийник вікон! Він не має коштів на такі подарунки! То це вам клієнти дають? А за що вони вам це дають?

Каренін піднявся, сперся передніми лапами на стіл і загарчав.24 

Посланник сказав: — Це був сексот.

— Коли б він був сексотом, мав би триматися непомітніше,— заперечила Тереза. — Що ж це за таємна поліція, коли вона перестала бути таємною!

Посланник сів на канапу й підклав ноги під себе, як навчився на курсах йоги. Над ним у рамці посміхався Кеннеді, по-особливому освячуючи його слова.

— Дорога Терезочко,— по-батьківському сказав він,— сексоти можуть мати кілька функцій. Перша — класична. Вони слухають, про що люди поміж собою говорять, і доповідають про це своїм шефам.

Друга функція — залякування. Вони дають нам зрозуміти, що тримають нас у руках, і хочуть заставити нас боятися. Саме цього добивався ваш плішивий.

Третя функція полягає в тому, що вони намагаються створювати ситуації, які б нас скомпрометували. Сьогодні вже ніхто не намагається звинувачувати нас з антидержавних підступах, бо завдяки цьому ми б завоювали ще більшу симпатію. Скоріше вони намагатимуться знайти в нас у кишені гашиш або намагатимуться довести нам, що ми зґвалтували дванадцятирічну дівчинку.

Якусь дівчинку завжди знайдуть, яка це посвідчить.

Тереза знову згадала про інженера. Чому він так ніколи більше й не прийшов?

Посланник вів далі: — Вони намагаються заманити людей у пастку, щоб потім примусити працювати на себе і з їхньою допомогою наставляти пастки на інших людей, поступово зробивши з цілого народу єдину організацію донощиків. Тереза вже не мала сумніву: інженера до неї підіслала поліція. А ким був той дивний хлопець, що напився в корчмі навпроти й освідчувався їй у коханні? Плішивий сексот напався на неї через нього, а інженер заступився. Всі троє грали свої ролі за підготовленим заздалегідь сценарієм, метою якого було прихилити до неї чоловіка, котрий мав звести її.

Як же це їй одразу не спало на думку? Адже та квартира була якась дивна і зовсім не пасувала тому чоловікові! Чого б цей елегантно вдягнений інженер мешкав у такій убогій квартирі? І чи був він узагалі інженером? Бо як це можливо, щоб інженер о другій годині дня вже був вільний від роботи? І хіба читав би інженер Софокла? Ні, ця бібліотека зовсім не інженерова! Це приміщення скоріше скидалося на конфісковану квартиру якогось арештованого інтелектуала. Коли їй було десять років і заарештували її батька, так само конфіскували їхню квартиру з усією бібліотекою. І хто знає, як потім використовували цю квартиру.

Тепер їй стало ясно, чому він більше ні разу не прийшов. Він виконав своє завдання. Яке? П’яний сексот мимоволі виказав його, коли крикнув їй: «Не забувайте: проституція нині у нас заборонена!» Цей удаваний інженер посвідчить, що вона переспала з ним і вимагала від нього гроші! Вони погрожуватимуть їй скандалом, вимагаючи, щоб вона доносила на людей, які п’ють біля її стойки!

— Не турбуйтесь, у вашій історії нема нічого небезпечного,— заспокоював її посланник.

— Може, й так,— сказала вона здавленим голосом, виходячи з Кареніним на нічні вулиці Праги.

Люди здебільшого тікають від своїх страждань у майбутнє. На дорозі часу вони проводять уявну риску, за якою їхні нинішні страждання припиняться. Але Тереза такої риски перед собою не бачить. Утішити її може лише погляд назад. Знову була неділя. Вони сіли в машину й поїхали далеко за Прагу.

Томаш був за кермом, Тереза поруч із ним, а Каренін час від часу із заднього сидіння нахилявся до них і лизав їм вуха. Через дві години вони доїхали до маленького курортного містечка, де років шість тому разом провели кілька днів. Хотіли там заночувати.

Вони зупинили машину на площі й вийшли. Нічого не змінилося. Навпроти був готель, у якому вони колись жили, і стара липа стояла перед ним. Ліворуч від готелю тяглася стара дерев’яна колонада, в кінці якої з мармурової чаші било струменем джерело, до якого, як і минулого разу, схилялися люди з кухликами в руках.

Томаш знову показав на готель. Щось усе-таки змінилось. Колись він називався «Гранд», тепер на ньому був напис «Байкал». Вони подивились на табличку на розі будинку: Московська площа. Потім пройшлися всіма знайомими вулицями (Каренін ішов за ними сам, без повідка), знайомлячись із їхніми новими назвами: Сталінградська вулиця, Ленінградська вулиця, Ростовська