Читати книгу - "Володимир"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
За вікном стигла ніч, темно було в палаті, крізь розчинені двері струмувало жовтаве світло з переходів, на порозі ж невиразно окреслювались чиїсь тіні, звідти линули притишені голоси.
— Хто там? — запитав князь, і рука його несамохіть потяглася до лави, де лежав меч.
— Це я, — почув він голос Рогнеді. — Хочу з тобою зараз говорити. Твої ж вої не пускають…
Він зрозумів, що княжна прийшла до нього у якійсь важливій справі, хоче сказати те, чого відкладати не можна… Тільки одного не міг збагнути Володимир: що змусило її прийти так пізно, наглої ночі.
— Гридні, — велів він, — я говоритиму з княжною… Запаліть світло.
Вони внесли й поставили на столі свічу, швидко вийшли.
Володимир і Рогнедь залишилися в палаті тільки удвох. Бліда, вже без обруча на голові, з розпущеним волоссям, що сягало аж до колін, у тому ж темному платні, тільки з зеленкуватим каменем на грудях, вона стояла з опущеними руками біля порога.
— Конунг Вольдемар, — нечутно ступивши крок уперед, почала вона.
— Я не конунг, а князь, — одразу ж перебив він її, — і не Вольдемар, а Володимир.
— Вибачай, княже.
— Я слухаю тебе.
Знову мовчання й невисловлене вагання.
— У цю ніч, — продовжила вона, — мені було дуже важко… Я ні крихти не спала… попросила воїв… при йшла до твоєї палати… довго умовляла збудити тебе… Вони навіть, — Рогнедь ображено посміхнулась, — шукали, чи немає в мене зброї… Я прийшла… я мусила йти… так треба… так судили боги…
Вона на мить замовкла, дивлячись на вогонь свічі, що гаряче, як жертва, горів на столі, і Володимир помітив, як з її очей скотилось кілька сльозин.
— Я прийшла сюди, щоб роззути тебе, княже, — закінчила Рогнедь, і густі рум’янці виступили на її щоках.
Він щиро здивувався, пригадавши розмову з Рогнеддю в цій же палаті кілька годин тому, суворо сказав:
— Ти відмовилась мене роззути, коли я того бажав. Нині вночі ти намірялась навіть мене вбити, говорила, що ненавидиш. Я простив тебе, дав життя, дозволив їхати, куди бажаєш… Чому ж ти тепер прийшла?..
— Княже Володимире, — щиро промовила вона. — Ти — сміливий, хоробрий витязь, умієш ненавидіти й прощати, а тому я прийшла й мушу роззути тебе, княже!
Рогнедь замовкла, рум’янці на її щоках потухли.
Почуття перемоги! О, в цю пізню годину ночі князь Володимир відчув його, і, либонь, дужче, ніж напередодні в битві, — дівчина, дочка князя Регволда, що недавно образила й відмовилась від нього, прийшла сюди, віддає найдорожче — своє тіло, душу.
— Я був і лишаюсь нині сином рабині, — не стримався й зухвало сказав Володимир.
Рогнедь на мить затялась, але опанувала себе й відповіла:
— Дуже шкодую, що колись назвала тебе робочичем, проклинаю годину, коли так сказала. Зробила б тоді інакше, — заломила вона руки, — може, не було б цього страхіття, живі були б мій батько й брати… Княже Володимире, мені дуже шкода, що минулого не повернеш. Нині я побачила, що син рабині здатний зробити більше і може бути справедливішим, аніж князь… і я полюбила тебе. Ти віриш мені? Скажи правду…
Володимир не ждав таких слів Рогнеді, важко було йому й відповідати на її одверте питання.
— Ти дуже смілива й до серця мені, Рогнедь! — вимовив він.
Ніби борючись з хвилею, яка налітала на неї, Рогнедь простягла руки.
— І ти більше нічого не скажеш? — крізь стиснуті зуби вирвалось у неї.
Володимир зрозумів її. О, ці жінки, либонь, усі такі, тільки що — присягайся їм у любові. А чи знає вона — це зухвале дівчисько, — скільки сил вже коштує йому?..
— Я ще з Новгорода посилав своїх слів, — відповів Володимир, — пропонував тобі бути моєю жоною…
— Ти глузуєш з мене, княже, — суворо промовила Рогнедь. — Тоді я відмовила твоїм слам, а тільки-но, ти вже чув, прокляла годину, коли так зробила… Те, що було, минуло, те, що робиться зараз, ой, яке все це страшне, княже. Проте я говорю, жду твого слова, бо хочу, щоб нам з тобою було добре…
— Нам і буде добре! Ти — справедлива, смілива, хороша! Я, чуєш, Рогнедь, також буду справедливим, хорошим, добрим з тобою…
Він пішов уперед, усе ближче й ближче до неї, обхопив її стан руками…
— Хороша моя… Чудова!!! — зривались у нього слова.
— Що я роблю! Боги! — промовила вона, рвучко підняла руки й обняла його за шию. Він поцілував її раз, і другий, і третій, вона відповідала несміливим, якимсь шукаючим поцілунком.
Це була, либонь, остання краплина, що наповнила серце Рогнеді. Володимир сів на ложе, вона стала перед ним на коліна, — так велів древній покон, — і роззула його.
А тоді Володимир схилився до Рогнеді, взяв її дужими руками, посадив на ложе, довгим поцілунком подякував за муки й страждання.
— Рогнедь — добре ім’я, — владно сказав він, — але я волів би називати тебе руським ім’ям — Рогнідою. Чи дозволиш, Рогнідо?
О любов — перша в житті, неповторна, принадна! Ти як квітка, що розпустилася вночі і, свіжа, запашна, яскрава, здригається від важких крапель роси, повна живодайних соків, тремтить у млосному сподіванні й напрузі, віддає нектар, усю таємничу силу чудовому метелику, трудівниці-бджолі й цілує теплу щоку, яка схилилась над нею.
У неї було міцне, але ніжне й гнучке тіло, поцілунки її нагадували тепло сонця, пестощі й ласка подібні до морської хвилі: а хіба молодий, мужній Володимир не був схожий на неї?
Тільки на світанні лодія їхньої любові зупинила свій плин у щасливому, безтурботному морі. У примарному світлі нового дня Володимир подивився на неї стомленим, щасливим поглядом. Вона повірила — новгородський князь може бути суворим, але ще більше, мабуть, ласкавим, пристрасним, ніжним…
— Тепер ти й поїдеш, княже Володимире? — тихо й дуже смутно промовила вона.
Поклавши руку на плече, він довго дивився на її обличчя, бачив голубі очі, надзвичайно довгі й нібито аж важкі вії, бліде чоло, темні пасмуги під очима.
— Так, Рогнідо, зараз я поїду. Кличуть земля і люди. Попереду тяжка брань.
— Я знаю це — попереду в тебе брань, Київ, слава… Там ти забудеш мене.
— Ні, не забуду. Слово руського князя — тверде й несхитне. Ще не бачивши, я нарік тебе жоною, вночі я був твоїм мужем, так і буде.
Він поцілував її уста, що були вже холодні, теплою щокою доторкнувся її чола.
Рогніда замислилась і сказала твердо, рішуче:
— Ні, княже, після всього, що сталось, і за одну тільки ніч ти не міг мене полюбити. Я ждала,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володимир», після закриття браузера.