Читати книгу - "У вогні"

Округу 8 привід вийти на вулиці затемна, зібратися на майдані та в інших громадських місцях — начебто переглядати інтерв’ю на великих екранах. У звичайний день це викликало б підозри. Але в той день усі зібралися в призначену годину, о восьмій, і от тоді почалося справжнє пекло.

Заскочені зненацька і приголомшені вже самою кількістю повстанців, миротворці не змогли стримати натовп. Вузол зв’язку, зерносховище, електростанція перейшли до бунтівників. Здолавши миротворців, повстанці заволоділи зброєю. З’явилась надія на те, що це був не просто напад божевілля, і якби інші округи якимсь чином дізналися про повстання, з’явилася б реальна можливість скинути уряд Капітолія.

Аж раптом на округ упала помста Капітолія. Миротворці прибували тисячами. Вертольоти бомбардували повстанські опорні пункти, поки не зрівняли їх із землею. У цьому хаосі людям нічого не лишалось, як тікати по домівках. Миротворцям знадобилося менше сорока вісьмох годин, щоб цілком підкорити місто. Потім — тиждень суворої ізоляції. Ні харчів, ні вугілля, заборона виходити з хати. По телевізору показували одне: як на майдані вішали підозрюваних у підбурюванні до повстання. А коли округ мало не вмирав голодною смертю, уночі прийшов наказ повернутися до звичного ритму життя.

Для Твіди і Бонні це означало повернутися на фабрику. Після бомбардувань по вулиці неможливо було пройти, і через це вони запізнилися на роботу — були ще кроків за сто від фабрики, коли на їхніх очах вона вибухнула, поховавши під уламками всіх, зокрема чоловіка Твіди і всю родину Бонні.

— Хтось, мабуть, повідомив Капітолій, що повстання зародилося саме на фабриці, — слабко вимовила Твіда.

Вони з Бонні вдвох побігли назад до будинку Твіди, де й досі були сховані однострої миротворців. Зібрали, скільки могли, харчів, дещо вкрали у мертвих сусідів, та прибігли на залізничну станцію. На складі біля колії вони переодяглися в однострої миротворців і, замасковані таким чином, залізли в товарний вагон, який віз тканини в Округ 6. Потяг вони залишили, коли той зупинився на дозаправку, і далі вже рушили пішки. Ховаючись у лісі й орієнтуючись по залізничних коліях, два дні тому вони нарешті дістались околиць Округу 12, де змушені були затриматися, адже Бонні підвернула ногу.

— Я розумію, чому ви втекли, але що ви сподіваєтеся знайти в Окрузі 13? — спитала я.

Бонні та Твіда нервово перезирнулися.

— Ми точно не знаємо, — відповіла Твіда.

— Там самі лише руїни, — сказала я. — По телевізору репортажі показували...

— Саме так! Крутять ту саму плівку, скільки ми себе пам’ятаємо, — відповіла Твіда.

— Думаєте? — я спробувала пригадати кадри з Округу 13, які бачила по телебаченню.

— Звертала увагу, як показують Будинок правосуддя? — провадила Твіда. Я кивнула — тисячу разів його бачила. — Якщо уважно придивитися, це зразу впадає в око. У правому верхньому кутку.

— Що саме? — зацікавилась я.

Твіда знову простягла перепічку з пташкою.

— Переспівниця. В кадрі вона з’являється на якусь секунду. Завжди та сама.

— Ми в окрузі гадаємо, що Капітолій крутить старі кадри, бо не може показати, що відбувається в Окрузі 13 насправді, — вела далі Бонні.

Я не вірила власним вухам.

— І ви вирішили тікати до Округу 13 тільки через це? Через кадр із пташкою? Невже ви сподіваєтеся, що там за цей час виросло нове чудове місто, яким розгулюють щасливі люди? І на яке Капітолій не звертає жодної уваги?

— Ні, — серйозно сказала Твіда. — Ми вважаємо, коли Округ 13 зрівняли з землею, люди перебралися під землю. Ми віримо, що їм удалось вижити. А ще нам здається, що Капітолій облишив їх, бо до Чорних часів головною промисловістю Округу 13 була ядерна зброя.

— А як же графітові шахти? — не здавалась я. І завагалася: це ж бо офіційна версія Капітолія.

— Так, там справді було декілька маленьких копалень. Але ж населення там було значно більше! Це єдине, що ми знаємо напевно, — сказала Твіда.

Моє серце прискорено закалатало. А якщо жінки мають рацію? Невже це правда? І втекти можна ще кудись — не лише в лісову глушину? Кудись, де безпечно? Якщо в Окрузі 13 є люди, чи не краще приєднатися до них і нарешті робити щось корисне, а не просто сидіти тут і чекати на смерть? Але... якщо там, в Окрузі 13, досі є громада, яка володіє могутньою зброєю...

— Чому ж вони не допомогли нам? — сердито промовила я. — Якщо це правда, чому вони прирекли нас на таке існування? На голод, на страти, на Ігри?

І знагла я зненавиділа оте химерне підземне місто Округу 13 і всіх його мешканців, які просто спостерігають, як ми вмираємо. Вони не кращі за Капітолій.

— Ми не знаємо, — прошепотіла Бонні. — Зараз ми лише сподіваємося, що вони існують.

Це повернуло мене до реальності. Все це самообман. Ніякого Округу 13 не існує, бо в Капітолії просто не дозволили б йому існувати. А ті кадри... Переспівниці такі ж «рідкісні», як каміння. І майже такі ж витривалі. Якщо вони вижили після бомбардувань Округу 13, то їх там розвелося хоч греблю гати.

У Бонні забрали дім. Її родина загинула. Ні повернутися в Округ 8, ні переїхати в якийсь інший вона не може. Звісно, ідея незалежного і процвітаючого Округу 13 захопила її. Та мені не до снаги переконувати її, що Округ 13 — мана, її не впіймаєш, як і цівку диму. Можливо, вони з Твідою і виживуть у лісі. Я, звісно, маю сумніви, але жінки такі нещасні, що я не можу не допомогти їм.

Перш за все я віддала їм усі харчі з торби — здебільшого там було зерно й сушені боби, та якщо втікачки будуть ощадливі, цього їм на деякий час вистачить. Потім я повела Твіду в ліс і спробувала пояснити їй основи полювання. В неї була зброя, яка при потребі здатна перетворювати сонячну енергію на смертоносні промені. Коли Твіді вдалося поцілити першу білку, та, бідолашна, була цілком обвуглена — Твіда стріляла в неї майже впритул. Але я показала, як білувати здобич. Трохи попрактикувавшись, Твіда все зрозуміла. Для Бонні я вирізала нову милицю. Повернувшись до хатини, я зняла свої другі шкарпетки і віддала їх дівчині — вдень вона запхне їх у носак чобота, аби легше було ходити, а на ніч одягатиме на ноги. І нарешті, я навчила їх розпалювати багаття.

Їх цікавили подробиці про