read-books.club » Сучасна проза » Енн із Зелених Дахів 📚 - Українською

Читати книгу - "Енн із Зелених Дахів"

228
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Енн із Зелених Дахів" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 34 35 36 ... 85
Перейти на сторінку:
і ти знов ожила, а потім я сама заразилася й померла від віспи, і мене поховали на цвинтарі під отими тополями, а ти посадила трояндовий кущ на моїй могилі й поливала її слізьми, і ніколи, ніколи не забувала подругу юності, що пожертвувала задля тебе життям. О, то була така зворушлива історія, Діано! І я місила тісто, а по щоках мені текли сльози, але я забула про борошно й пиріг виявився безнадійно зіпсований. Бо в пирогах борошно — це найважливіше. Марілла розсердилася, та воно й не дивно. Я для неї — страхітлива кара. А ще вона дуже сердилася минулого тижня, через соус до пудингу. Ми у вівторок мали на обід сливовий пудинг, і половина пудингу й цілий глечик соусу лишилися. Марілла сказала, що цього вистачить на ще один обід і звеліла мені поставити пудинг і соус на полицю в коморі й накрити покришкою. Я мала твердий намір накрити і пудинг, і соус — щонайтвердіший намір, Діано! Та коли я несла їх до комори, то саме уявляла собі, що я черниця — звісно, я протестантка, але уявила себе католичкою, — яка прийняла постриг, щоб навіки поховати своє розбите серце, усамітнившись під монастирським склепінням; і геть забула накрити соус. Згадала аж наступного ранку й побігла до комори. О, Діано, чи можеш ти уявити, як я жахнулася, побачивши в соусі втоплену мишу? Я витягла її ложкою й викинула на подвір’я, а ложку помила в трьох водах. Марілла доїла корів, і я міцно постановила собі запитати в неї, чи можна той соус вилити свиням, та коли вона прийшла, я саме уявляла собі, що я фея холоду, котра фарбує дерева в лісі на червоно й на жовто — як їм захочеться — і забула про соус, а тоді Марілла наказала мені йти збирати яблука. А ще того ранку до нас приїхали пан та пані Росс зі Спенсервейла, а вони, бач, дуже вишукані люди, особливо пані Росс. І Марілла покликала мене обідати, і все вже було готово, і всі сиділи за столом. Я дуже старалася бути чемною й поводитися, як справжня дама, бо хотіла, щоб пані Росс побачила, що я вихована дівчинка, дарма що така негарна. І все було дуже добре, аж поки Марілла не з’явилася з пудингом в одній руці й глечиком соусу — підігрітого соусу, Діано! — в іншій. То була страшенно жахлива мить. Я все пригадала, підхопилася з-за столу й заверещала: «Ні, Марілло, не подавайте цього соусу, там утопилася миша, я забула вам сказати!» О, Діано, я ніколи не забуду тієї страшнючої миті, навіть якщо доживу до ста років. Пані Росс тільки глянула на мене — і мені захотілося крізь землю запастися від сорому. Вона така вправна господиня, і уяви собі, що вона, мабуть, подумала про нас. Марілла вся мовби спалахнула, але теж ні слова тоді не сказала. Просто забрала той соус і пудинг, і принесла полуничне варення. Вона й мене почастувала, та я нездатна була їсти, мене гризло сумління. А коли пані Росс поїхала, Марілла дуже, дуже мене висварила. О, Діано, що з тобою?

Діана підвелася, хитаючись, тоді знову сіла, обхопивши голову руками.

— Мені… мені зле, — нерозбірливо пробурмотіла вона. — Я… я мушу йти додому.

— О, ні, куди ж ти підеш, не випивши чаю? — забідкалася Енн. — Почекай одну хвилинку. Я зараз поставлю чайник і все-все зроблю.

— Я мушу йти додому, — тупо, але рішуче повторила Діана.

— Ти ж нічого не їла! — благала Енн. — Візьми шматочок пирога чи бодай трошки варення. Ляж на диван, і стане краще. Що тобі болить?

— Я мушу йти додому, — відповіла Діана, і більше ні слова з неї витягти не вдалося. Марні були вмовляння Енн.

— Це ж нечувано, щоб гості йшли додому без чаю, — журилася вона. — О, Діано, як ти гадаєш, невже ти й справді захворіла на віспу? Коли так, я тебе доглядатиму, присягаюся, вір мені. Я ніколи тебе не покину. Але зараз я дуже хочу, щоб ти лишилася й випила чаю. Що тобі болить?

— Голова паморочиться, — мовила Діана.

І справді, йшла вона дуже невпевнено. Енн, гірко плачучи, принесла її капелюшка й відвела Діану аж до хвіртки, за якою починалася ферма Баррі. Потім вона ридала всю дорогу назад до Зелених Дахів, а повернувшись, сумовито поставила пляшку з недопитою наливкою назад у буфет і заварила чай для Метью та Джеррі — механічно, без будь-якої втіхи від цієї справи.

Наступного дня була неділя, і зранку до вечора періщила злива, тож Енн нікуди не виходила із Зелених Дахів. По обіді в понеділок Марілла відправила її з дорученням до пані Лінд. Минуло зовсім трохи часу, як дівчинка примчала назад; по щоках у неї збігали сльози. Вона ускочила до кухні й розпачливо кинулася долілиць на диван.

— Що там уже сталося, Енн? — стривожено запитала Марілла. — Невже ти знову була зухвала з пані Лінд?

Жодної відповіді: Енн тільки розридалася ще гірше й захлипала гучніше.

— Енн Ширлі, коли я до тебе звертаюся, мусиш відповідати! Сядь рівно й розкажи, чого ти плачеш.

Сама трагедія в особі Енн випросталася на дивані.

— Сьогодні пані Лінд ходила до пані Баррі, а пані Баррі була дуже люта, — простогнала вона. — Каже, що в суботу я споїла Діану й відправила її додому в жахливо непристойному вигляді. І вона вважає, що я дуже погане, зіпсоване дівчисько, і тепер Діані навіки заборонено зі мною гратися. О, Марілло, від цієї звістки мене всю охопила скорбота!

Марілла була приголомшена.

— Споїла Діану?! — перепитала вона, щойно змогла бодай слово мовити. — Енн, скажи мені, хто збожеволів — ти чи пані Баррі? Заради Бога, що ти їй дала?

— Нічого, тільки малинову наливку, — схлипнула Енн. — Я не знала, що малиновою наливкою можна впитися, навіть якщо випити три великих склянки, як Діана. О, це так жахливо звучить — Діана впилася, мов… мов чоловік пані Томас. Але я не хотіла її споїти!

— Споїти, от нісенітниця! — і Марілла рушила до буфета в їдальні. Там на полиці стояла пляшка, в якій вона миттю впізнала власну трирічної витримки смородинівку, відому на все Ейвонлі, хоч настоювати її доводилося попри несхвалення деяких суворих господинь — і серед них пані Баррі. Тут-таки Марілла й пригадала, що пляшку з малиновою наливкою вона віднесла в льох, а не поставила в буфет, як сказала про це Енн.

Із пляшкою в руці, ледь стримуючи усмішку, Марілла повернулася на кухню.

— Енн,

1 ... 34 35 36 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Зелених Дахів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енн із Зелених Дахів"