Читати книгу - "Термінатор"

наплів тут казна-чого, а вона й повірила. Хоча… він говорив так переконливо, так правдиво змалював майбутнє. Аж до татуювання на руці. Так сам собі й витатуював, хто ж іще? У житті трапляються такі типи, тільки тримайся, ось і мені послав Гоподь двійко! Проте сумніви раз по раз ворушилися в глибині душі.

Трекслер поклав руку Сарі на плече.

— Усе буде гаразд, — мовив він, і хоча його стомлений голос звучав дещо грубувато, Сара відчула — її доля неабияк його турбує.

— Я зателефонував вашій мамі та розповів їй про те, що сталося.

— Як вона на це прореагувала?

— Цілком спокійно. Просто сказала: «Незабаром приїду» й поклала слухавку. «Упізнаю матусю», — подумала Сара. Спеціаліст із кризових ситуацій, медсестра із сімнадцятирічним стажем — тут до всього звикнеш. А ось їй, Сарі, бракує і практичності, і впевненості. Тобі кажуть, що твою доньку викрав якийсь озброєний псих, що твоя донька вляпалася в пригоду зі стріляниною, що вбили замість Сари її найкращу подругу. І що ж матуся? Та жодних проблем. Узяла ключі від машини і поїхала собі.

— На дорогу з Сан-Бернардино їй потрібно не менше як півтори години. Ви можете поспати просто в цьому кабінеті.

— Я не засну, — заперечила Сара.

І фізично, й емоційно вона була остаточно виснажена, але про сон годі було й думати. У голові роїлися картини руйнування та смерті, які потім роками переслідуватимуть її так само часто, як згадка про Джинджер та Мета.

Сара, немов сомнамбула, увійшла до суміжної кімнати й сіла на канапу. Трекслер став поруч із нею.

— Це надзвичайно зручна канапа. Я сам на ній не одну ніч провів. Випростайте ноги й ні про що не турбуйтеся!

Сара слухняно лягла, але очі її залишалися розплющеними — у яскраво освітленому кабінеті так безпечно!

— Вам нічого не загрожує, — запевнив Трекслер. — У будівлі тридцять озброєних поліціянтів. Найбезпечніше місце у світі!

Лейтенант усміхнувся та підвівся. Сара почула, як зарипіла кобура й побачила синю сталь його службового револьвера. Зараз увесь Трекслерів вигляд заспокоював. Міс Коннор повільно видихнула повітря. Її очі заплющилися.

Трекслер, задкуючи, вийшов за двері й тихо причинив їх за собою, залишивши світло ввімкненим. За дверима він зупинився й потер підборіддя. Його очі за скельцями окулярів здавалися надмірно великими, а спрямований у порожнечу погляд — відстороненим. Буковину був знайомий цей погляд.

— Що? — спитав він.

— Не подобається це мені.

— Дурниці, — заперечив Вукович. — Психи голову задурюють, ото й усе!

— Так. Але задурюють якось однаково. Чи таке часто трапляється?

Вукович зітхнув.

— Ти зовсім запрацювався! Попий кави. Або соку. Цей хлопчина псих, та й годі!

— Якби ж то, — пробуркотів Трекслер. — Хлопчина нівроку, міцний горішок, серед вуличної наволочі такого не зустрінеш. Такий погляд трапляється у хлопців, що пройшли В’єтнам, але цей замолодий — йому щонайбільш дев’ятнадцять. Ну, двадцять. Не в чотирирічному ж віці він там воював?

Щось тут не узгоджувалося, Трекслер відчував це серцем.

— Псих, — повторив Вукович, пропонуючи шефові сигарету.

Трекслер поглянув йому просто у вічі.

— Подумай про це хоча б секунду. Прокрути в голові цю партію і подумай, — сказав Трекслер.

— Яку ще партію?

Трекслер запалив сигарету.

— А раптом він не псих?

Відділ із розслідування вбивств, 2.33 ночі

Сара пливла у хвилях напівзабуття. Її то відносило в тепле море сподівань, то відкидало назад у страх, до берегів безжальної реальності. Стільки смертей навколо! Джинджер та Мет. Стількох безневинних людей, які ще вранці ходили й дихали, позбавлено життя… Невже це все через неї?

Чому замість неї вбито двох жінок, які мали таке саме прізвище? Чому один божевільний переслідує її по всьому місту, а інший — намагається захистити?

Але одне питання було найдошкульнішим: чому обрано саме її, Сару Коннор? Чому не Кемерон Корнвейт? Чи Джоану Сміт?

Яку дивну історію розповів їй цей Різ! Комп’ютери розпочнуть Третю світову війну. Людству загрожуватиме небезпека. Люди повстануть проти всемогутніх машин. І до перемоги їх поведе її син!

Сара здригнулася. Її дитина очолить битву за порятунок людства. Ні! Про це. навіть смішно думати. Кілька годин тому вона думала про те, що теж смертна, що в разі її смерті у світі нічого не зміниться. І раптом якийсь божевільний запевняє, що від неї залежить життя і смерть усього людства. Це вже занадто… Але чому цей божевільний саме її вирішив зробити центральною постаттю у своїй дивовижній історії?!

Вона уявила, як кругленьке рожеве дитинча туркоче в неї на руках. Карооке, з ріденьким каштановим волоссячком. Її огорнули дивні відчуття, пояснити яких вона була ще не в змозі. Мабуть, краще про це не думати. Ані про Різа з його неймовірними історіями, ані про Джинджер з Метом, ані про те, що ж воно таке — бути матір’ю. Поринаючи у сон, вона благала Бога, щоб Різ виявився божевільним.

Але Бог не дослухався до її благань.

* * *

Сілберман постукав у плексигласову переділку поруч із куленепробивною скляною будкою, у якій сидів черговий сержант з нічної зміни. Сержант Едді Ротман поглянув на психолога й натиснув червону кнопку під столом. Пролунало огидне гудіння — і двері з нержавіючої сталі відчинились. Сілберман, механічно привітавши сержанта, увійшов до вестибюлю. Його роздуми перервало пронизливе попискування невеликого електронного зумера на поясі. На табло висвітився номер докторового домашнього телефону. Напевно, це телефонує Дуглас — дізнатися, коли він буде вдома. Сілберман одразу підбадьорився. Сподіватимемося, коли він повернеться додому, Дуглас ще не спатиме.

Зосередившись на зумері, Сілберман не помітив, як у двері, що іще не зачинилися за ним, увійшов якийсь здоровань. Незважаючи на глупу ніч, на ньому були темні окуляри. Одне око добряче ушкоджене. У чоловічках мерехтів червонястий відблиск, який може бути тільки в кіборга, що з’явився з майбутнього. Варто було Сілберманові підвести очі, і він урятував би не одне життя. Але цього не сталося.

Термінатор упевненою ходою підійшов до столу чергового сержанта і терпляче чека? доки той відірветься від стосу паперів.

— Чим можу допомогти? — запитав сержант Ратман голосом украй стомленої людини. Він звернув увагу на якусь відразливу блідість здорованя. І очі за цими окулярами, напевно, вискакують з орбіт. «Ще один з голки», — цинічно подумав він.

— Я знайомий Сари Коннор, — мовив Термінатор безбарвним голосом. — Мені сказали, що вона тут. Чи можу я її побачити?

— Ні. Зараз вона дає свідчення.

— Де вона? — запитав Термінатор, чітко вимовляючи слова. Чоловік за склом зрозумів його прохання.

Сержант Ротман відкинув олівець і виразно подивився на здорованя. «І чому