Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

«Що буде, те буде, а життя налагоджується!» — вирішила Оса і зазбиралась до столиці. У своїх фантазіях вона вже ходила стерильними коридорами віп-зони у сніжно-білому комбінезоні стюарда і фліртувала з поважними імперськими лордами та щедрими директорами корпорацій. А ще вона уявляла, як душитиме жаба Пелу, коли та дізнається про кар’єрний зліт зрадженої нею подруги. Ця фантазія особливо надихала Осу, додавала їй впевненості та доброго настрою.

«Класно, що ми тоді не зустрілись, — міркувала дівчина. — Я б розповіла їй свої дурнуваті сни про неї, а вона б узяла мене на кпини. Реготала би з мене, як з прибацаної малолітньої цурки. А тепер я з неї реготатиму. „Леді-матрос“, аякже! Унтер-офіцерська підстилка, ось хто ти, Пем! Дешева подружка пацаватої дівки з Тіронії. А я матиму справи з олігархами, лордами і сенаторами».

Оса ніби на власні очі бачила свою майбутню зустріч із Пелою. Десь на далекому космодромі вона гордо продефілює у своєму мажорному білому прикиді повз зачухану лису матросиху, яка тупо витріщатиметься на елітну працівницю «Елмар Астролайнік» й клястиме той день, коли вона проміняла суперзірку Орбану Анс на сумнівні принади монтажниці із допоміжної бригади.

Шкільні подруги Оси спочатку розділились у своїх оцінках стосовно того, чи заздрити цій «паскудній блонді», чи, навпаки, тішитись з її неминучого морального падіння. Зрештою, моралістки перемогли. В останні дні свого перебування у поселенні «Біла троянда» Оса мусила витримувати тотальний бойкот і робити вигляд, що не чує образливих слів за спиною. У відповідь вона проявила щире презирство до вбогих провінціалів, приречених провести все своє життя у смердючих доках та отримувати копійки за важку роботу. Вивчайте й далі логістику вантажних операцій та основи техзабезпечення, казала їм Оса, а вона весь наступний рік проведе у розкішному Астері, на березі Південного Океану, у модному столичному товаристві.

Коли дівчина сідала до автобуса, що мав везти її у місцевий аеропорт, якесь недобре передчуття штрикнуло її у серце. Але горда Оса зігнорувала його як наслідок довгого спілкування з носіями сільських забобонів. «А ще ті мутні сни, які останні тижні тупо лізуть у голову! — згадала вона. — У цих клятих школах кожну нормальну людину ладні перетворити на зомбака або задрота». Перед тим, як зайняти своє місце в автобусі, майбутня стюардеса рішуче струсила пил провінції зі свого модельного взуття.

19

Борт лінкора L1 «Айн-Соф»,

система зірки Мелані

в Темному Агрегаті Оріона.

12 пентарія 417 року Ери Відновлення.

— Ну що, товсточолий, вже відсапався після кокону? — привітав свого найкращого друга Зоран.

— Молитва до Велудумана навіть мертвих повертає до життя, — Гумм помітив Тарасваті й схилився перед Знаючою у низькому поклоні. — Благословіть, Преподобна сестро.

— Держатель Склепіння з тобою, мій брате, — жриця торкнулась схиленої голови клона. — Нині, во віки і прісно… Я рада, що ти так швидко відійшов від анабіозу.

— Я так вирішив: якщо Гумма розбудили, значить, Гумм для чогось знадобився. Значить, десь є печера, до якої терміново треба лізти і там щось шукати.

— Ти як завжди правий, старий шахтарю, — командор розгорнув на екрані схему знайденої на 9КВ40:2 «піраміди». — Ми відкопали стародавню базу магонійців. Плануємо її дослідити.

— Що це за планета? Тифон? — Гумм придивився до схеми.

— Так. Невесела планета. Надзвичайно стара, майже мертва.

— А це та відкопана база? — клон ткнув пальцем у переплетення ліній на схемі.

— Так. Магонійці досліджували Тифон. Десь так з двісті тисяч років тому. Датування приблизне й не дуже, скажемо так, співпадає з нашими знаннями про магонійців. Проте призначення бази ми, здається, визначили. Радше за все, це одна з їхніх біологічних дослідницьких станцій. Як ми думаємо, вони переробили для своїх потреб якусь дуже древню будівлю, яку спорудили Повзучі…

— Не називай їх так, — зупинив Зорана клон. — Не згіршуй собі долю, скільки ж тобі треба пояснювати. Кажи про тих, які відійшли до благого Світла: древні діти Велудумана… А хтось тепер на планеті є?

— Там четверо наших, — Зоран вивів на екран тривимірні зображення Вей, Вольска, Церм і Мулан.

— Лише один чоловік і з ним три жінки. Одна з них — Преподобна сестра, — констатував Гумм, дивлячись на голограму Мулан. — Бачу… Дуже красива.

— Тепер я вже впевнений, що ти в нормі, — посміхнувся командор. — Але не забувай, що для тебе на Нолі вирощують клона імператриці.

— Ти став великим начальником, Зоране, а в розумі не додав. Хіба ж клон-шахтар може дивитись на Преподобну сестру як на жінку?

— Мені, товсточолий, достатньо й того, що ти в нас розумник.

— Може, я й дурний клон, але я вам от що скажу: ця жінка не дуже здорова, — Гумм вказав на зображення Вей. — Навіщо ви відправили на Тифон недужу жінку?

— Вона не хвора, їй перервали вагітність, — пояснив Зоран.

— Велудуман не схвалює такої наруги над життям, — спохмурнів клон. — Гріх її на ній, а значить, і на всіх тих, що з нею. Відкличте цю жінку з Тифона.

— Це неможливо. Саме вона керує дослідницькою групою. Її звуть Ґвен Маккосліб-Вей, — пояснила Тарасваті. — Вона знаменита вчена-ксенобіолог, арпікранська баронеса і має військове звання підполковника-дослідника.

— Велика начальниця, вчена, а таке зробила з дитиною, — несхвально похитав головою Гумм. — Я маю виконувати її накази?

— Так, — підтвердила Тарасваті. — На Тифоні ти будеш у її розпорядженні.

— Як скажете, Преподобна сестро. Ви велика посвячена, вам видніше.

— З тобою на Тифон полетять бійці-десантники. Вони добре треновані й навчені орієнтації у підземеллях.

— Подивимось, навчені вони чи ні… А що саме шукатимемо?

— Перша ціль пошуків — інформаційні накопичувачі магонійців, блоки живлення тих накопичувачів, термінали для зчитування з них інформації, — перелік Тарасваті на екранах супроводжували відповідні зображення викопної магонійської техніки. — Ціль номер два: біологічні матеріали. ГРЛ показує, що на нижніх рівнях підземної споруди присутнє щось живе. Ми достеменно не знаємо, що там насправді, але підозрюємо найгірше. Там може ховатись страшна небезпека, брате. Ці біологічні матеріали можуть виявитись зародками хижих звірів, яких ми називаємо ґиргами. Якщо вони пробудяться, то від них неможливо буде врятуватись.

— «Можливо» і «неможливо» — це лише слова, сестро. На все є воля Держателя Склепіння, і хто скаже, що пізнав цю волю? — мовив Гумм. — Я вже готовий рушати до того пекла… Хоча ні, брешу, ще не готовий, — клон хитро примружився. — От коли поснідаю зі своїм другом командором, вип’ю з ним зо три пінти холодного темного пива, тоді й буду готовим… На цьому імператорському кориті знайдеться темне пиво для двох великих воїнів з Єсіхі[32]?