Читати книгу - "Природа всіх речей"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Словом, звичка ця нічого доброго не обіцяла. Та попервах Алма й не мала наміру перетворювати самовдоволення на звичку. Вона цілком серйозно й щиро обіцяла зупинитися. Принаймні спочатку. Клялася, що перестане читати непристойне чтиво. Давала обіцянки, що більше не поринатиме у чуттєві фантазії про Джорджа Гокса і його змокрілу, темноволосу чуприну. Ніколи не уявлятиме, як кладе собі до вуст його таємничий орган. Присягалася, що більше не ступить ні кроку до палітурної майстерні, навіть якщо треба буде підклеїти книжку!
Але з часом її рішучість, ясна річ, згасла. Алма пообіцяла, що піде до палітурної майстерні ще однісінький раз. Однісінький раз дозволить цим збудливим, огидним думкам заполонити їй голову. Однісінький раз повертить пальцями в лоні й у вустах, відчує, як ноги стискаються, а лице пашить жаром, як тіло рветься на волю, у запаморочливий, дивовижний хаос. Однісінький раз.
А тоді, може, ще раз.
Невдовзі стало зрозуміло, що цю звичку не побороти, тож Алма не мала іншого вибору, як мовчки схвалити таку поведінку й далі так поводитися. Як інакше було їй тамувати жадобу, що наростала в ній з кожною годиною? До того ж вплив цього порочного заняття на її тілесний і душевний стан так відрізнявся від застережень у журналах, що їй подумалось, що, може, вона робить щось неправильно, і заняття помилково приносять їй користь замість шкоди? Як інакше пояснити те, що її таємна звичка не має жодного з тих жахливих наслідків, про які попереджали медичні журнали? Після візиту до палітурної майстерні Алма відчувала полегшення, а не слабість. Її обличчя наливалося здоровим рум’янцем, а не мертвотною блідістю. Так, нав’язливий потяг викликав у неї сором, але закінчивши справу, вона завжди відчувала чітку розумову ясність. З палітурної майстерні вона бігла до своїх досліджень, над якими трудилася з відчуттям, що робить важливу справу. Жвава, ясна свідомість, тілесний трепет від плодотворного натхнення, що проймало все її єство, штовхали її до подальшої наукової праці. Саме після таких візитів її розум був найясніший, найгостріший. Саме після них робота вдавалася найкраще.
Крім того, Алма тепер мала власне робоче місце. Власний кабінет — принаймні так вона називала те місце.
Повиносивши з возівні гори батькових книжок, вона зайняла одну з просторіших кімнат на першому поверсі, де колись тримали кінську упряж, і перетворила її на своє пристановище. Місце було прекрасне. Возівня у Білому Акрі займала гарну цегляну споруду, пишну й величну, з високими склепінчастими стелями й широкими, великими вікнами. Кабінет Алми розташувався у найліпшій кімнаті, де з вікон з північного боку струменіло м’яке світло, долівка була вкрита світлими кахлями, а крізь шибку виднівся материн бездоганний грецький сад. У кімнаті пахло сіном, пилом і кіньми й панував милий безлад: тут і там лежали книжки, сита, тарілки, каструлі, зразки рослин, листи, стояли глечики й старі бляшанки з-під солодощів. На своє дев’ятнадцятиліття Алма дістала від матері в подарунок камеру-люціду, яка давала їм змогу збільшувати й переносити контури ботанічних взірців на папір, створюючи точніші наукові ілюстрації. Тепер вона мала ще й чудовий набір італійських призм, почуваючись майже як Ньютон. У неї був міцний, масивний письмовий стіл і широкий, простий лабораторний стіл для експериментів. Замість звичайних крісел Алма сиділа на старих бочках, між якими було легше ходити в пишних спідницях. Вона була володаркою двох дивовижних німецьких мікроскопів, з яким навчилася працювати — за словами Джорджа Гокса! — як спритна вишивальниця. Першу зиму в кабінеті було неприємно працювати (так холодно, що замерзало чорнило), але невдовзі Алма роздобула металеву грубку, власноруч позаліплювала щілини в стінах сухим мохом — і її кабінет став урешті-решт на цілий рік таким затишним і славним пристановищем, про яке тільки можна було мріяти.
Там, у возівні, Алма зібрала свій гербарій, досконало вивчила класифікацію і почала проводити ще складніші експерименти. Свій примірник «Словника садівника» Філіпа Міллера вона перечитала стільки разів, що та книжка стала схожа на старовинний, заяложений фоліант. Алма ознайомилася з найновішими медичними дослідженнями про цілющу дію наперсника на хворих, які страждали від водянки, й використання копайського бальзаму для лікування венеричних хвороб. Вона невтомно вдосконалювала свої ботанічні ілюстрації, які — дарма що не бездоганно красиві — завжди були бездоганно точні. Алма працювала невтомно й старанно, пальці безтурботно пурхали над сторінками записників, а губи ворушилися, наче шепотіли молитву.
Якщо деінде в Білому Акрі життя протікало в щоденній діяльності й боротьбі, то ці дві місцини — палітурна майстерня і кабінет у возівні — стали для Алми келіями-«близнюками», де на неї сходили одкровення. Одна кімната була тісна й не мала вікон, друга — простора й приємно освітлена. В одній пахло старим клеєм, у другій — свіжоскошеним сіном. Одна надихала на таємні думки, інша — на ідеї, що їх можна було публікувати й поширювати. Ті дві кімнати містилися в окремих будівлях, їх розділяли моріжки й сади, між ними пролягала широка, всипана гравієм доріжка. Ніхто нізащо не помітив би між ними зв’язку.
Та обидві кімнати належали Алмі Віттекер і більш нікому, і в обох кімнатах вона заново народжувалася на світ.
Розділ дев'ятий
Одного дня восени 1819 року Алма сиділа за письмовим столом у возівні й читала четвертий том природничої історії безхребетних Жана-Баптиста Ламарка, коли в материному грецькому саду промайнула чиясь постать.
Алма не раз бачила, як через сад проходили в своїх справах робітники
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Природа всіх речей», після закриття браузера.