Читати книгу - "Фундація"

— Я чув, що Фундація — багата.

— Багата? Звичайно. Але наше багатство — це те, що ви відмовляєтеся купувати. Наші ядерні товари варті…

— Ваші товари нічого не варті, бо не мають благословення предків. Вони нечестиві та прокляті, бо знаходяться під спадковою забороною. — Він промовив ці речення речитативом, наче завчене правило.

Великий Магістр опустив очі й багатозначно промовив:

— У вас немає більше нічого цінного?

Торгівець не зрозумів натяку.

— Не розумію. Що саме вам потрібно?

Аскоунець розвів руками.

— Ви просите мене помінятися з вами місцями та розповісти вам про мої потреби. Ні. Схоже, ваш колега мусить понести покарання за святотатство згідно з аскоунським правом. Смерть у газовій камері. Ми справедливі люди. Найбідніший селянин у подібному випадку постраждав би так само. І я теж.

Понієтс безнадійно пробурмотів:

— Ваше благоговіння, а можна мені поговорити з в’язнем?

— Аскоунське право, — холодно відповів Великий Магістр, — не дозволяє спілкуватися зі смертниками.

Понієтс подумки затамував подих:

— Ваше благоговіння, я прошу вас бути милосердним до душі людини, коли вона втрачає своє тіло. Увесь той час, коли його життя було в небезпеці, він був відчужений від духовної розради. Навіть зараз він може потрапити непідготовленим до лона Духа, який керує всім.

Великий Магістр повільно й підозріло вимовив:

— Ви — розрадник душ?

Понієтс смиренно опустив голову.

— Так мене вчили. У порожніх просторах космосу мандрівним торгівцям потрібні такі, як я, щоб піклуватися про духовний бік життя тих, хто так віддається торгівлі та мирським справам.

Аскоунський правитель задумливо посмоктав нижню губу.

— Кожна людина повинна підготувати свою душу для подорожі до духів предків. Але я ніколи не думав, що ви, торгівці, віруючі.

3

Ескель Ґоров заворушився на своїй тахті і розплющив одне око, побачивши, як Ліммар Понієтс увійшов у добре зміцнені двері. Вони з гуркотом зачинилися за ним. Ґоров забурмотів і схопився на ноги.

— Понієтс! Вони послали тебе?

— Чиста випадковість, — гірко сказав Понієтс, — або це утнув мій особистий зловтішний демон. Пункт перший — ти потрапляєш у халепу на Аскоуні. Пункт другий — як відомо Раді торгівлі, мій торговий маршрут проходить за п’ятдесят парсеків від системи, де трапився пункт перший. Пункт третій — ми працювали разом, і в Раді про це знають. Хіба ж це не приємний і неминучий збіг обставин? Відповідь напрошується сама собою.

— Будь обережний, — напружено сказав Ґоров. — Тут хтось підслуховуватиме. Ти не носиш портативний генератор перешкод?

Понієтс показав на орнаментований браслет на зап’ястку, і Ґоров розслабився.

Понієтс озирнувся. Камера була порожньою, але великою. Тут було добре освітлення ніяких неприємних запахів. Він сказав:

— Непогано. Вони дуже уважні до тебе.

Ґоров пропустив його зауваження повз вуха.

— Слухай, а як ти сюди потрапив? Я тут в одиночній камері майже два тижні.

— Гм, якраз із того часу, коли я сюди прилетів. Ну, схоже, цей старий горобець, який у них за головного, має свої слабкі місця. Він схильний до благочестивих промов, от я цим і скористався. Я тут як твій духовний наставник. У таких благочестивих людях, як він, щось є. Він охоче переріже тобі горлянку, якщо це його влаштовує, але завагається поставити під загрозу благополуччя твоєї нематеріальної та суперечливої душі. Такий собі зразок емпіричної психології. Торгівець має знати про все потроху.

Ґоров уїдливо посміхнувся.

— А ти ще й учився в духовній семінарії. Ти молодець, Понієтсе. Я радий, що вони тебе послали. Але ж Великий Магістр любить не тільки мою душу. Він про викуп не згадував?

Очі торгівця звузилися.

— Натякав — відверто. І погрожував тобі смертю від газу. Але я перестрахувався й ухилився від відповіді; це могла бути просто пастка. А виходить, що це здирництво? І що ж він хоче?

— Золото.

— Золото! — Понієтс насупився. — Сам метал? Навіщо?

— Це їхній засіб обміну.

— Справді? І де мені його дістати?

— Де тільки зможеш. Послухай мене, це важливо. Доки Великий Магістр відчуватиме запах золота, зі мною нічого не станеться. Пообіцяй йому дістати стільки, скільки він просить. Потім повертайся до Фундації, якщо необхідно, і дістань його. Коли я буду вільний, нас вивезуть із цієї системи, а потім ми розійдемося.

Понієтс несхвально глянув на нього.

— А потім ти повернешся і спробуєш іще раз.

— Моє завдання — продати атомні прилади на Аскоуні.

— Вони схоплять тебе, перш ніж ти пролетиш бодай парсек у космосі. Думаю, ти це знаєш.

— Не знаю, — сказав Ґоров, — а якби й знав, це нічого б не змінило.

— Удруге вони тебе вб’ють.

Ґоров знизав плечима.

Понієтс тихо сказав:

— Якщо я буду знову вести переговори з Великим Магістром, я хочу знати всю історію. Досі я працював всліпу. Фактично, кілька моїх слабких зауважень ледь не довели його благоговіння до сказу.

— Усе доволі просто, — сказав Ґоров. — Єдиний спосіб підвищити безпеку Фундації — це створити тут, на Периферії, комерційну імперію, що контролювалася б за допомогою релігії. Ми ще занадто слабкі, щоб нав’язувати політичний контроль. Це все, що ми можемо зробити, щоб утримати Чотири королівства.

Понієтс закивав.

— Це я розумію. І будь-яка система, яка не приймає ядерні пристрої, ніколи не опиниться під нашим релігійним контролем…

— І через це може стати одним із центрів незалежності та ворожості. Так.

— Ну добре, — сказав Понієтс, — теорії достатньо. Що саме перешкоджає продажу? Релігія? Великий Магістр натякав і на це.

— Це одна з форм поклоніння предкам. Їхні традиції говорять про порочне минуле, від якого їх урятували прості та доброчесні герої попередніх поколінь. Так у спотвореній формі описується період анархії, що відбувався століття тому, коли були вигнані імперські війська та створений незалежний уряд. Науковий прогрес і, зокрема, ядерна енергетика, стали ототожнюватися зі старим імперським режимом, який вони згадують із жахом.

— Он як? Але ж у них є маленькі хороші кораблі, які помітили мене за два парсеки. Як на мене, вони працюють на ядерному паливі.

Ґоров знизав плечима.

— Жодних сумнівів, ці кораблі дісталися їм від Імперії. Можливо, вони мають ядерні двигуни. Вони бережуть те, що мають. Річ у тому, що вони не запроваджуватимуть нічого нового, а їхня внутрішня економіка абсолютно неядерна. Це ми й повинні змінити.

— І як ти збирався це зробити?

— Зламавши опір в одній точці. Простіше кажучи, я міг би продати складаний ніж із силовим полем якомусь шляхтичу, а той уже проштовхнув би закони, що дозволяли б йому ним користуватися. Розумію, що це звучить убого й безглуздо, але з психологічної точки зору — це шанс. Щоб робити стратегічний продаж у