read-books.club » Сучасна проза » Скляні бджоли 📚 - Українською

Читати книгу - "Скляні бджоли"

173
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Скляні бджоли" автора Ернст Юнгер. Жанр книги: Сучасна проза / Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 34 35 36 ... 41
Перейти на сторінку:
навіть кожну молекулу. Я зразу це відчув, щойно ввійшов до саду. І хто просто через забудькуватість залишить на землі поряд зі своїм помешканням відтяті вуха?

Скидається на те, що ця жахлива сцена була зумисно підлаштована, отже, вона була пов'язана з моєю присутністю. Це мусить бути продумане капричо[52] — як складова параду автоматів. Викликати захоплення і страх — у всі часи то була справа великих панів. Тут не обійшлося без режисерських вказівок. Але хто ж подбав про реквізит?

Годі було припустити, що на фабриках Цаппароні, — хоча там неможливе ставало можливим, — зберігають запас вух. Там, де відбуваються такі речі, — хай би як усе тримається в таємниці, — обов'язково починають просочуватися чутки. Всі знають те, чого ніхто не знає. Пан Ніхто до кожного заявиться з новиною.

Ходили певні чутки про те, що відбувається за лаштунками доброго дідуся Цаппароні, як, наприклад, про зникнення Каретті, але вони не набували великого розголосу. Все було в рамках звичного. Тоді як оце ніяк не пасувало до стилю Цаппароні. Врешті, це й для мене було вже занадто. Хто я такий, щоб на мою честь відрубували два-три десятки вух? Такого не вигадаєш навіть з найсміливішою уявою. Проте й для жарту це було нижче рівня султана Дагомеї. Я бачив фірму Цаппароні, його обличчя, його руки. Напевне, я помилився, став жертвою якоїсь візії. В цьому саду було парко, просто аж млосно, а снування автоматів запаморочило мені мізки.

Тож я знову взяв у руки бінокль і навів його на болото. Зараз сонце хилилося на захід, й усі червоні та жовті тони стали виразнішими. При такій якості бінокля та такій близькій відстані до об'єкта неможливо було помилитися: то були вуха, людські вуха.

Але чи справжні ці вуха? Може, це всього лише підробка, майстерна оптична ілюзія. Щойно ця ідея спала мені на думку, як вона стала здаватися мені цілком вірогідною. Витрати були невеликі, а ефект випробування залишався той самий. Я чув що масони навіть кладуть восковий труп і при тьмяному світлі проводять повз нього неофіта, який за наказом старшого має ввігнати в тіло ножа.

Так, це було можливо, навіть дуже ймовірно, що мені підклали воскову імітацію. Чому там, де літають скляні бджоли, не можуть лежати воскові вуха? Після переляку прийшла розв'язка, добрий гумор і майже полегшення. Це можна було сприйняти навіть як жарт, хоча і на мій рахунок — можливо, це натяк на те, що в майбутньому я матиму справу з крутіями.

Зараз я заведу про це мову й корчитиму із себе дурника, вдаватиму, що я не второпав, що то була каверза. Я знову сховав обличчя в долонях, але тільки для того, щоб приховати веселість, що наростала в мені. Потім я ще раз взяв у руки бінокль. Хай йому біс, ці штуки були надзвичайно реалістичні — я навіть сказав би, що вони перевершували реальність. Але мене не надуриш. Такого можна було чекати від Цаппароні.

Та нараз я побачив щось таке, що знову збило мене з пантелику і викликало нову хвилю відрази. На одну таку штуку сіла велика синя муха, з тих, які раніше можна було часто бачити перед м'ясарнями. Попри зловісний вигляд сцени, це не похитнуло моєї впевненості. Якщо я правильно оцінив Цаппароні, — що я навіть і близько не міг собі приписати, але принаймні щодо цього його ходу я міг би побитися об заклад, — то інакше й бути не могло. Орел або решка, Цаппароні або король Дагомеї.

Ми тримаємося за свої теорії й підганяємо під них події. Що стосується мухи, то витвір був настільки вдалий, що не лише моє око, але навіть комахи були введені в оману. Відомо, що птахи дзьобали намальований Зевксісом[53] виноград.

А одного разу я спостерігав, як мушка літала навколо штучної фіалки, яку я носив у петлиці.

Та й взагалі, хто у цьому саду міг з упевненістю сказати, що тут природне, а що штучне? Навіть якби попри мене пройшла людина чи пара закоханих за інтимною бесідою, я не міг би заприсягтися, що вони з плоті й крові. Якраз незадовго до цього я зачудовувався на екрані Ромео і Джульєттою й переконався, що з автоматами Цаппароні почалася нова, прекрасна епоха театрального мистецтва. Як уже всі втомилися від старанно розмальованих типів, що з кожним десятиліттям ставали дедалі банальнішими й чиї героїчні діяння та класична проза або навіть вірші так кепсько пасували до їхнього вигляду! Врешті, вже ніхто не знає, що таке тіло, пристрасть, спів, поки не привезуть негра з Конґо. А маріонетки Цаппароні були іншого формату. Вони не потребували косметики чи конкурсів краси, де заміряють груди й стегна — вони мали ідеальні розміри.

Звісно, я не стану стверджувати, що вони перевершували людей, — то було б абсурдно після моїх слів про коней та вершників. Проте я вважаю, що вони задали нові масштаби. Колись картини й статуї впливали не лише на моду, а й на саму людину. Я переконаний, що Боттічеллі створив нову расу людей. Грецька трагедія вивищила образ людини. А що Цаппароні зі своїми автоматами намагався робити щось подібне, свідчить про те, що він піднявся над суто технічними засобами, намагаючись творити справжні мистецькі шедеври руками справжніх митців.

Муха була дрібницею для чарівників, які працювали на Цаппароні в його майстернях та лабораторіях. Там, де існують штучні бджоли та штучні вуха, знайдеться місце й для штучної мухи. Тож картина перед моїми очима не повинна була збити мене з пантелику, хоч вона й була неприємною, та насправді це просто зайва реалістична деталь.

Загалом протягом цього виснажливого дослідження й споглядання я цілковито втратив здатність розрізняти, що є справжнє, а що — штучне. Щодо окремих об'єктів це проявлялося у вигляді скепсису, а щодо загального сприйняття, то воно непевним чином розділяло, що є зовнішнім, а що внутрішнім, що є ландшафтом, а що уявою. Шари щільно накладалися один на одного, змінювалися, перемішували свій вміст, своє значення.

Після пережитого це було навіть приємно. Втішало, що справа з вухами втратила свою внутрішню вагомість. Я даремно розхвилювався. Звісно, вони були штучними, тобто штучно-природними, а в маріонеток біль втрачає своє значення. Годі заперечувати, що це навіть спонукає до жорстоких жартів. Нам до того байдуже, поки ми знаємо, що лялька, якій ми відірвали руку, виготовлена зі штучної шкіри, а негр, в якого ми цілимося, — з папьє-маше. Ми охоче беремо на приціл усе людиноподібне.

Проте тут

1 ... 34 35 36 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скляні бджоли», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скляні бджоли"