Читати книгу - "Дивла. Серія книг, LesykLab"

– Рови? - Покликала вона вголос.

- Так, Єва Дев'ять.

- Ти справді думаєш, що ми, можливо, знайдемо інших людей у ​​місті Солас? - Вона повернулася на бік, щоб дивитися на нового друга, і підперла голову рукою.

– Це мені невідомо, але місто велике. Хто там тільки не мешкає.

- Матр ніколи не виходила на поверхню. А омніпод барахлить… – Єва проковтнула ком у горлі. – Ти міг би… міг би відвести нас туди? Тоді ми відстанемо від тебе, обіцяю.

Довготелеса синя істота лежала нерухомо, не розплющуючи очей.

- У два дні шляху звідси, якщо йти на схід через Блукаючий ліс, є рибальське село Лакус, - сказав він нарешті. - Туди я вас відведу. Але з Лакуса ви вже якось самі.

– А як звідти потрапити до Солаша? - Запитала Єва.

- Соласе, - поправив її Ровендер. - Можете на поромі переправитися через озеро Конкорс, потрапите прямо до головного порту.

- Дякую, Рові. - Єва знову вляглася. – Дякую тобі велике.

– Відпочивай, Єва Дев'ять. – Ровендер схрестив свої великі руки на грудях.

Єва зняла жилет і скачала його в подобу подушки. Влаштовуючись на ніч, вона бачила, що Матр безмовно стоїть у дверях спортзалу і силіконова шкіра робота ледь помітно сяє у блідому світлі ліхтарика.

Єва сунула розвалену ДивЛу у внутрішню кишеню туніки, ближче до свого живого серця, що б'ється, і заплющила очі.

Глава 19. Ліс

Єва жмурилася в променях ранкового сонця, що пестили її обличчя. Вона знову була на поверхні, у глибокій лісовій гущавині – у гущавині Блукаючого лісу, як назвав його Ровендер, перш ніж пішов у кущики.

Порівняно з учорашнім днем ​​ранок видався бідним на події. У звичайних обставинах Єва порадувалася б спокою та безтурботності, але зараз її переповнювали надії та збудження і не терпілося вирушити на пошуки мешканців сусідніх Притулків.

Прокинувшись і нашвидку поснідавши, трійця розкрила люк, що веде до прилеглого Притулку. На жаль Єви, виявилося, що вона заросла ще більше попереднього. Вона йшла знайомими шляхами, відчуваючи сум'яття впереміш зі смутком. Планування – точно як у її будинку, але вже важко вгадується під товстим килимом фантастичних грибів, лишайників і мохів. Головний вхід зяяв, як широко відкритий рот, і весь був покритий якимись схожими на цибулини рослинами. При кожному кроці, який робила Єва, допомагаючи Матр піднятися до виходу, ця поросля видавала свист і пихала суперечками.

– Ну що? - Запитала Єва, пильно дивлячись на Матр.

Робот мовчала, тільки моргала. Сонячне світло, що проникало крізь крони дерев, покривало її корпус блискучою брижами. Навколо звучала ціла лісова симфонія - цвірінькання, дзижчання, булькання, пирхання. У повітрі розносився солодкуватий аромат, змішаний із уже звичним запахом сирого ґрунту.

Тут Єва помітила, що на потилиці Матр блимає якась лампочка, що досі не світилася. Дівчинка підійшла до роботи і взяла її за одну із силіконових рук.

- Єва, я не можу збагнути ... - Голос Матр завмер, вона поринула в глибокий роздум. Єви залишалося тільки гадати, як усі ці коди та програми, за якими діяла Матр, «перетравлюють» нову інформацію.

Матр повернулася, коли на її блискучий металевий торс упав крихітний листок.

— Тут усе якесь живіше, взагалі набагато більше життя, ніж я очікувала, — нарешті сказала Матр. – Схоже, мої оптичні сенсори перевантажені та відбувається якийсь збій у програмі.

– Ти гаразд? - На обличчі дівчинки відбилося щире співчуття.

– Це незвично, – спробувала пояснити Матр. - Програма емоційного реплікатора, яку я в нормі використовую при взаємодії з тобою, шле вельми суперечливі сигнали: здивування та страх.

- Здивування та страх? Справді дивно, - замислилася Єва.

— Це називається «благоговійно тремтіти», — втрутився Ровендер, що повернувся, і ляснув Матр по спині. – Ласкаво просимо у реальний світ, Мати-Роботе, прекрасне та небезпечне місце. Тепер ти можеш почати жити по-справжньому.

– Це що було? – не зрозуміла Матр.

- Він каже, ти відчуваєш «благоговійний трепет», - перевела Єва.

– Благоговійне трепет. Може, й так, – тихо промовила Матр.

Ровендер скинув рюкзак на плечі, так що всі привішені до нього штуковини забрякали і задзвеніли.

- Гаразд, Єва, нам треба рухати, якщо хочемо до завтрашнього вечора дістатися Лакуса. - Він узяв свою палицю і попрямував уперед. - Ходімо, настав час продовжити шлях. І тримай вухо гостро – як я вже казав, тут може бути небезпечно.

– Що він сказав? - Запитала робот Єву.

- Матре, почекай хвилинку, - сказала Єва. - Рові, можу я тебе дещо попросити?

- Так, Єва Дев'ять. - Її провідник зупинився і обернувся. Єва знизила гучність ледве чутною і запитала: - Якщо ми справді зіткнемося з загрозою, чи не краще, якщо ми всі розумітимемо один одного?

– Що? Ми…

- Матре, - прошепотіла Єва. - Їй теж було б непогано розуміти твою мову, та й я втомилася перекладати. У тебе немає ще одного прекодіро... як там його?

Ровендер перевів погляд на робота. Матр навела омніпод на маленький ходячий листок і записувала його зображення.