Читати книгу - "Енріке Портеро в Академії Баленсіага, Maurice Fedoux"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Так, вони чекають тебе в коридорі. Якщо хочеш, я можу запросити їх сюди.
Енріке негайно пожвавішав. Він повільно спробував підвестися, кинувши погляд на двері кабінету, що відокремлювали його від друзів.
— Так, нехай увійдуть, — сказав він, готуючись зустрітися з ними віч-на-віч.
Альваро кивнув і підвівся з крісла, щоб відчинити двері. Його кроки м’яко лунали в тиші кабінету, коли він прямував до дверей. Відкривши їх, він зробив жест, що запрошував друзів. Наступної миті до кімнати увійшли Рональдо і Хермоса. Їхні обличчя були осяяні сумішшю полегшення, радості та занепокоєння.
— Енріке! — вигукнула Хермоса голосом, що дрижав від емоцій.
Вона підбігла до нього і, не роздумуючи, обійняла. Її обійми були ніжними, але міцними, наче вона боялася, що він може зникнути. Аромат її парфумів — легкий квітковий запах — м’яко огортав Енріке, нагадуючи про дім і безпеку.
Рональдо також не відставав. Його міцні руки обхопили обох друзів. Дружні обійми були сильними, майже до болю, але Енріке це не турбувало — він відчував, наскільки друзі переживали за нього.
— Ми так хвилювалися! — підтвердила Хермоса, одхиляючись, щоб подивитися Енріке у вічі. Її голос тремтів від ледь стримуваних емоцій, а в очах блищали непролиті сльози. — Коли ми дізналися, що тебе викрали, це було жахливо!
Рональдо, який усе ще тримав Енріке за плечі, кивнув, погоджуючись із Хермосою. Його зазвичай веселе обличчя зараз виглядало серйозним, а в очах читалася суміш полегшення та тривоги.
— Ти просто не уявляєш, як ми за тебе боялися, друже, — сказав він низьким, хрипким від емоцій голосом. — Я думав, що серце розірветься, поки ми чекали новин від сеньйора Альваро. Ми поїхали б із ним, але він наказав нам не втручатися.
Енріке дивився на своїх друзів, відчуваючи, як його серце переповнюється вдячністю та любов'ю. Він зрозумів, що, незважаючи на всі випробування, має людей, готових ризикувати всім заради нього. Ця думка зігрівала його зсередини, даючи сили рухатися далі.
— Але що сталося? — допитувався Рональдо, не приховуючи занепокоєння. Він стояв перед ним, і його очі були широко розплющені від хвилювання. — Хто тебе витягав із кімнати?
Енріке глянув на друга, з зусиллям піднявши погляд. Йому не хотілося знову переказувати всі неприємні події — втома накотила, і сил розповідати не було.
— Я краще розповім вам про це завтра вранці, — промимрив він. — Я дуже втомився і хочу піти спати.
— Ти думаєш, що ми зможемо дотерпіти до ранку? — заперечила Хермоса. Її голос пролунав трохи роздратовано, але з нотками тривоги. — Мені дуже хочеться дізнатися, що трапилося і що ти пережив.
Альваро, помітивши напругу, що наростала між друзями, втрутився, піднявши руку.
— Друзі, давайте дамо Енріке спокій на сьогодні, — сказав він спокійно, але наполегливо. — Йому справді треба прийти до тями. Якщо залишитеся, я можу розповісти вам те, що мені вдалося дізнатися. Але нехай Енріке зараз відпочине.
Він глянув на Енріке з розумінням, і той лише кивнув на знак згоди.
— А поки що ходімо зі мною до ноутбука. Я хочу вам дещо показати, — додав Альваро і подався до робочого столу.
Всі троє друзів, ще сповнені цікавості та хвилювання, пішли за ним до столу. З інтересом вони скупчилися позаду крісла Альваро, спостерігаючи, як той вмикає ноутбук. Екран спалахнув, і залунав тихий гул завантаження.
— Що ви хочете нам показати, професоре? — спитав Рональдо, переглянувшись із Хермосою; обидва не розуміли, що Альваро задумав.
— Ви хотіли б побачити, як виглядає Андоррський камінь? — тихо промовив Альваро, і на його обличчі промайнула загадкова усмішка.
— Так, ми б дуже хотіли його побачити, — підтвердив Енріке.
— Тоді дивіться, — сказав Альваро, відкриваючи зображення та відео на екрані ноутбука.
Альваро запустив презентацію, показуючи друзям зображення й відео Андоррського каменю. На екрані з’явилися дивовижні зображення цього унікального дорогоцінного каменю.
Андоррський камінь справді був видатним. Його форма нагадувала витончену багатокутну зірку з безліччю граней, які заломлювали світло, створюючи калейдоскоп дивовижних кольорових ефектів. Камінь переливався всіма кольорами веселки, що змінювалися залежно від кута падіння світла, а його центральна частина світилася м’яким, внутрішнім світлом, ніби в самому камені було крихітне джерело світла.
Увімкнувши відео, Альваро показав, як камінь обертається під різними джерелами світла. В окремі моменти його поверхня здавалася ніби вкритою дрібними блискітками, які не просто відбивали світло, а й ніби жили, створюючи враження, що камінь дихає і рухається. Камінь також мав ефект градієнтного переходу кольору, коли одні відтінки плавно змінювали інші, створюючи глибокий і загадковий візуальний ефект. На тлі чорного оксамиту, який використовували для демонстрації каменю, його краса здавалася особливо виразною.
— Це неймовірно! — сказав Рональдо, вражений розкішністю каменя.
— Так, — підтвердила Хермоса, не відриваючи очей від екрану. — Він виглядає як щось чарівне, неможливо відвести погляд.
Альваро додав:
— Андоррський камінь справді унікальний. Його краса та складність обробки роблять його надзвичайно коштовним. Цей камінь поки що не був представлений на публічних виставках, і його справжня цінність відома небагатьом.
Друзі продовжували захоплюватися каменем, розуміючи, чому він став таким важливим елементом для дизайнерів і чому він опинився в центрі їх обговорень.
— Але цей камінь має і зворотний, темний бік, — продовжив Альваро. — Його одержують штучно, у секретних лабораторіях. І для його виготовлення використовують кров маленьких убитих дітей.
— Як це — «вбитих»? — не зрозумів Енріке.
— Спеціально вирощених для таких цілей і вбитих, — підкреслив Альваро спокійним голосом, але від його слів друзям усе похололо всередині.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енріке Портеро в Академії Баленсіага, Maurice Fedoux», після закриття браузера.