Читати книгу - "Апологія Сократа. Діалоги"

батьків і батьківщину; щоб інші не дорікали їм самим і не гудили за недбайливість, ще й посилюють докори, і до своєї вимушеної нехіті додають ще другу — добровільну. [B] А добрі люди, навпаки, заплющують очі на такі речі й змушують себе до похвал; якщо ж за заподіяну їм кривду гніваються на батьків або на батьківщину, то самі намагаються себе втішити й миряться з цим, змушуючи себе любити й хвалити їх, тому що це — своє. Я гадаю, що Сімонід частенько вважав доцільним не з власної волі, а з необхідності хвалити й прославляти тирана або когось із подібних до нього. [C] Про це він каже Піттакові: «Я тебе, Піттаку, ганю не за те, що я скорий до осуду, мені вистачає, щоб людина не була поганою, не занадто безпорадною, з почуттям громадянської справедливості, здоровою. Такого я ганити не буду, бо я не схильний до докоряння, а дурному роду нема переводу; таким чином, якщо комусь до вподоби гудити, той може цим досхочу займатися. Прекрасне все, до чого не домішується бридке».

[D] Не говорить такого Сімонід у тому значенні, що, мовляв, усе біле, до чого не домішалося чорне, — це було б просто-таки смішно, а в тому, що він, Сімонід, задовольняється середнім і не ганить його. «І не шукаю я, — каже він, — бездоганної людини на широкому світі, а якщо знайду таку, сповіщу вас». Тим-то я за це нікого не буду хвалити, [E] а досить мені, щоб це була людина середня і нічого поганого не робила — ось чому «всіх я люблю і хвалю». Тут поет вдається до мітіленської говірки, немов звертаючи до Піттака оці свої слова «всіх хвалю і люблю добровільно» (тут той, хто читає вірша, повинен паузою відділити слово «доб­ровільно» від наступних слів), [347] «а буває, що я проти своєї волі і хвалю, і люблю кого-небудь. І тебе, Піттаку, я ніколи не ганив би, якби ти сказав щось хоч в міру слушне й правильне. А тепер, тому що ти, грубо помилившися в дуже важливому питанні, вважаєш, начебто сказав правду, — за це я тебе ганю».

Ось такий зміст, по-моєму, Продіку й Протагоре, вклав Сімонід в оцю пісню.

Тут узяв слово Гіппій:

[B] — Прекрасно ти, Сократе, на мою думку, тлумачив цю пісню, але і в мене є гарно складена промова про це, яку, коли ваша воля, я вам виголошу.

На це Алківіад так відказав:

— Згода, Гіппію, тільки іншим разом, а тепер, відповідно до домовленості, слово належить Протагорові й Сократу; якщо Протагор іще хоче ставити запитання, хай Сократ відповідає, якщо ж він воліє відповідати Сократові, хай той знову питає.

А я сказав:

— Я даю право вибору Протагорові, хай він вибирає, що йому миліше. Якщо його ласка, то припинимо розмову про пісні й вірші. [C] Зате, Протагоре, я довів би до кінця обговорення питання, з якого ми почали розмову. Маю враження, що розмови про поезію нагадують гулянки простакуватого й невибагливого товариства. Ці люди через свою неосвіченість нездатні за вином спілкуватися один з одним самі, своїм власним голосом і своїми власними словами, і через те цінують флейтисток, за великі гроші наймаючи звуки флейт{149} і цими звуками спілкуються один з одним. [D] Але де за вином зберуться шляхетні й освічені люди, там не побачиш ні флейтисток, ні танцівниць, ні арф’ярок: їм до снаги спілкуватися між собою без цього блазенства і пустощів, задовольняючись власним голосом, по черзі забираючи слово й чемно слухаючи інших; до того ж усе це відбувається пристойно, хоч би бесідники вихилили багатенько вина. [E] Так і зібрання, подібні до нашого, коли зберуться люди такі, якими себе багато хто з нас вважає, обходяться без чужого голосу й поетів, котрих навіть запитати не можна, про що вони, власне, розмовляють. А багато хто посилається на них у своїх промовах і одні кажуть, що поет мав на думці те, інші — що щось інше, розмовляючи на тему, де нічого не можуть довести. Люди ж освічені цураються таких розмов і спілкуються між собою без чужої допомоги, [348] випробовуючи у своїх розмовах один одного й дозволяючи себе випробувати. Таких людей, мені думається, ми з тобою повинні більше наслідувати й, відклавши набік поетів, самі власними силами вести бесіду один з одним, щоб досліджувати правду й нас самих. Отже, якщо хочеш далі ставити запитання, я готовий тобі відповідати, а якщо волієш інакше — ти мені відповідай, щоб довести до кінця те, що ми перервали посередині.

[B] Десь так я говорив, але Протагор не дав ясно знати, що він бажав би вибрати. Тоді Алківіад звернувся до Каллія:

— Як, на твою думку, Каллію, Протагор і тепер добре чинить, коли не хоче сказати, чи буде відповідати, чи ні? Як на мене, то це негарно. Хай він або далі бере участь у розмові, або хай скаже, що не хоче розмовляти, аби ми знали, на чому стоїмо. Якщо він не бажає, то тоді Сократ зможе розмовляти з ким-небудь іншим [C] або хтось інший з будь-ким, із ким забажає.

Протагор, присоромлений словами Алківіада, та й оскільки і Каллій, і майже всі присутні почали просити, насилу дав себе ублагати на розмову й сказав, щоб йому ставили запитання, а він буде відповідати.

Далі я сказав:

— Не думай, Протагоре, ніби я, розмовляючи з тобою, маю щось інакше на увазі, крім розгляду того, що кожного разу й мене самого бентежить. Я гадаю, що має слушність Гомер, коли каже:

[D] Вдвох коли вони разом ідуть,

то хтось із них перший намислить{150}, —

бо всі ми, люди, гуртом якось більше здатні до всякої праці, слова й мислення. А один, коли щось надумає, зразу ходить і шукає, з ким би то поділитися своєю думкою і в кого знайти підтвердження її правильності. Тим-то я радо з тобою розмовляю, причому з тобою радніше, ніж із будь-ким іншим, [E] бо вважаю, що ти краще від усіх інших можеш розглядати все те, що повинна досліджувати розумна людина, зокрема питання про доброчесність. Хто ж інший, як не ти? Адже ти не тільки сам вважаєш себе досконалим, як декотрі інші люди, самі собою порядні, але неспроможні інших зробити такими ж. [349] А ти й сам хороший та й інших здатний зробити хорошими. І настільки ти впевнений у собі, що тоді як інші приховують це своє вміння, ти відкрито звістив про це