read-books.club » Інше » Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес 📚 - Українською

Читати книгу - "Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес"

29
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мовчазна пацієнтка" автора Алекс Міхаелідес. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34 35 ... 108
Перейти на сторінку:

 

9

 

— Може, хочеш чаю? — запитала Рут, проводячи мене до вітальні.

Кімната лишилася такою, якою завжди була, якою я її пам’ятав — килимок, важкі портьєри, срібний годинник цокає на полиці над каміном, крісло, вицвілий блакитний диван. Я одразу заспокоївся.

— Якщо чесно, — відповів я, — я не відмовився б від чогось міцнішого.

Рут кинула на мене короткий пронизливий погляд, але нічого не сказала. І не відмовила, як я і очікував.

Вона налила келих хересу і простягнула мені. Я сів на диван. На те місце, де завжди сидів на сеансах терапії, з лівого боку, поклавши руку на підлокітник. Тканина під кінчиками пальців була витерта через нервове постукування багатьох пацієнтів, зокрема моє.

Я зробив ковток хересу. Вино було тепле, солодке, аж нудке, але я допив його, бо усвідомлював, що Рут спостерігає за мною. Її погляд був відкритим, але не важким чи незручним, за двадцять років Рут ніколи не змушувала мене почуватися незручно. Я допив херес і заговорив:

— Дивно сидіти тут із келихом у руці. Я знаю, що ви не звикли пропонувати напої своїм пацієнтам.

— Ти більше не мій пацієнт. Лише друг, і, судячи з усього, — м’яко додала вона, — тобі зараз саме потрібен товариш.

— У мене такий поганий вигляд?

— Боюся, що так. І це має бути щось серйозне, інакше ти б не прийшов сюди без запрошення. Точно не о десятій вечора.

— Ви маєте рацію. Мені здалося… здалося, що я не маю вибору.

— Що таке, Тео? Що сталося?

— Не знаю, як сказати вам. Не знаю, з чого почати.

— Може, з самого початку?

Я кивнув. Глибоко вдихнув і почав. Я розповів їй про все, що сталося; розповів про те, що знову повернувся до марихуани і як потай її курю, про те, як завдяки їй дізнався про листи Кеті та її роман. Я говорив швидко, задихаючись, намагаючись випустити це з грудей. Я наче був на сповіді.

Рут слухала і не перебивала мене, поки я не завершив розповідь. Важко було зрозуміти вираз її обличчя. Зрештою вона сказала:

— Мені дуже прикро, що так сталося, Тео. Я знаю, як багато Кеті значить для тебе. Як сильно ти її кохаєш.

— Так, я кохаю… — Я зупинився, не в змозі вимовити її ім’я. Мій голос затремтів. Рут помітила це і посунула до мене упаковку серветок. Раніше я злився, коли вона робила так під час наших сеансів; я звинувачував її у спробі розвести мене на сльози. Зазвичай їй це вдавалося. Але не сьогодні ввечері. Сьогодні мої сльози замерзли. Резервуар льоду.

Я ходив до Рут задовго до того, як зустрів Кеті, і перші три роки наших стосунків продовжував терапію. Пам’ятаю пораду, яку дала мені Рут, коли ми з Кеті почали зустрічатися. «Вибір коханої людини здебільшого схожий на вибір психотерапевта, — сказала Рут. — Ми маємо запитати себе, чи це та людина, яка буде чесною з нами, вислухуватиме критику, визнаватиме, що робить помилки, і не обіцятиме неможливого?»

Тоді я розповів про це Кеті, й вона запропонувала, щоб ми уклали угоду. Ми присяглися ніколи не брехати одне одному. Ніколи не прикидатися. Завжди бути чесними.

— Що сталося? — запитав я. — Що пішло не так?

Рут вагалася, перш ніж відповісти. Те, що вона сказала, здивувало мене.

— Підозрюю, ти сам знаєш відповідь. Тобі просто потрібно зізнатися в цьому собі.

— Я не знаю, — промовив я, похитуючи головою. — Не знаю.

Обурений, я замовк, і раптом у думках сплив образ Кеті, що пише всі ті листи; те, якими пристрасними вони були, якими емоційними; ніби вона кайфувала від цього процесу, від таємної, прихованої природи її стосунків з тим чоловіком. Їй подобалося брехати і ховатися: це була наче гра, але не на сцені.

— Думаю, їй було нудно, — зрештою сказав я.

— Чому ти так кажеш?

— Тому що їй потрібні емоції. Драма. Завжди були потрібні. Здається, вона якийсь час скаржилася, що ми більше не розважаємося, що я постійно напружений, що забагато працюю. Ми нещодавно сварилися з цього приводу. Вона повсякчас використовувала слово «феєрверки».

— Феєрверки?

— Що їх немає. У наших стосунках.

— О, зрозуміло, — кивнула Рут. — Ми розмовляли про це раніше. Хіба не так?

— Про феєрверки?

1 ... 33 34 35 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес"