Читати книгу - "Шлюбний договір"

– Джейку, я щаслива, що йду цією дорогою саме з тобою.

– Я теж. Я так тебе кохаю.

Біля ґанку Еліс мене цілує. Повністю віддавшись моменту, я заплющую очі, а коли розплющую, то бачу біля нашого будинку чорний «лексус».

– Будь ласка, скажи їм, що я один у всьому винен, – квапливо шепочу я Еліс на вухо.

36

Якщо не брати до уваги часу, що витрачається на сон, середньостатистична подружня пара проводить наодинці не більше чотирьох хвилин на день.

Англійське слово «наречена» походить від давньонімецького «кухарка».

Понад половина подружніх пар розлучаються на сьомому році спільного життя.

У Лас-Вегасі кожного дня укладаються триста шлюбів.

У середньому весілля обходиться в таку ж суму, що і розлучення.

Народження дітей знижує рівень задоволеності шлюбом у подружжя на шістдесят п’ять відсотків і в той же час зменшує ймовірність розлучення.

У наші дні щасливим вважається той шлюб, у якому домашні обов’язки діляться між подружжям порівну.

У світі щорічно публікуються тисячі фактів про шлюб. Не дивно, що багато з них не можна вважати достовірними. Крім того, на достовірність досліджень великою мірою впливають релігія та різні релігійні організації. Багато хибних уявлень про шлюб є наслідком застарілих переконань щодо неприпустимості спільного проживання до весілля, вступу в шлюб з людиною іншої віри та дошлюбних сексуальних стосунків.

На сайті одного популярного жіночого журналу я прочитав, що у подружжя, яке певний час жило разом до того, як одружитися, ймовірність розлучення збільшується на п’ятдесят сім відсотків. Унизу дрібним шрифтом давалося посилання на дослідження, проведені Американським товариством захисту сімейних цінностей. Однак справжні наукові дослідження доводять, що шкідливість спільного життя до весілля – лише міф. Серед знайомих мені пар міцніші стосунки саме у тих, хто до укладення шлюбу деякий час жили разом.

Однак майже всі дослідники сходяться в одному: найбільшу задоволеність шлюбом подружжя відзначають на третьому році спільного життя. Ми з Еліс одружені лише кілька місяців, але я не можу уявити, як можна бути ще щасливішим. Хоча уявити те, що після трьох років спільного життя ми будемо вже не такі щасливі, я теж не можу.

37

З «лексуса» виходять чоловік і жінка в строгих костюмах. Чоловікові на вигляд близько сорока років. Коротка стрижка, чисто виголене веснянкувате лице, зростом нижчий від супутниці. Піджак натягнутий на грудях і на плечах. Таке відчуття, що його господар накачав біцепси вже після того, як був пошитий костюм. Жінка стає поруч із водійськими дверима, заклавши руки за спину.

– Доброго ранку, я – Деклан, – каже чоловік, підходячи до нас.

У нього ірландський акцент, як у Кірана. Я тисну його простягнуту руку і представляюся: – Джейк.

– А ви, мабуть, Еліс.

– Так, – відповідає Еліс, розправляючи плечі.

– Це моя подруга Даяна, – говорить Деклан.

Даяна киває.

– Не проти, якщо ми увійдемо?

– Хіба у нас є вибір?

Даяна дістає з заднього сидіння «лексуса» чорну спортивну сумку. Ми з Еліс йдемо у вітальню, Деклан за нами. Даяна залишається стояти в холі з сумкою біля ніг.

– Вип’єте що-небудь? – питаю я.

– Ні, дякую, – відповідає Деклан. – Присядемо на хвилинку?

Еліс, ще в куртці, сідає в синє крісло. Я стаю поруч і обіймаю її за плечі.

Деклан дістає з портфеля папку і кладе на кавовий столик перед Еліс якісь документи.

– Наскільки я розумію, ви отримали розпорядження з’явитися в аеропорт Хаф-Мун-Бей?

– Так.

– Їй необхідно було бути присутньою на слуханні в суді, – пояснюю я. – Ми висловили бажання вийти з «Договору», але нам відмовили. Еліс пояснила, що вона не зможе…

– Упевнений, у неї були на те причини, – перебиває мене Деклан. – Ми з Даяною цим не займаємося.

Він підсуває до Еліс один з документів.

– Розпишіться і поставте дату. Ознайомтеся спочатку, якщо хочете. Там говориться, що ви знали про те, що вам наказано з’явитися в призначений день і годину в указане місце.

– Я вмію читати, – сухо кидає Еліс.

Вона пробігає очима кілька абзаців і вже збирається підписати документ, але я хапаю її за руку. Вона піднімає очі.

– Усе нормально, Джейку. Я підпишу. Там насправді тільки це. – Еліс ставить на документі свій підпис.

Деклан кладе перед нею другий документ.

– Тут теж, будь ласка, розпишіться.

– А це що?

– Ви визнаєте, що ми з Даяною маємо необхідні повноваження для виконання вимог договору, підписаного вами у нижчезазначений день, що було особисто засвідчено Вівіан Крендалл.

– І що це за вимоги? – питаю я.

– Необхідно, щоб ваша дружина поїхала з нами.

– Я теж поїду.

– Ні. Тільки Еліс.

– Я можу переодягнутися? – запитує Еліс.

– Ти не поїдеш, – заперечую я.

Вона кладе долоню мені на руку.

– Джейку, я згодна. – Вона дивиться на Деклана. – Але цей документ підписувати не буду.

– Ви повинні, – наполягає Деклан.

Еліс заперечливо хитає головою.

– Якщо без цього підпису ви не можете мене забрати, значить, поїдете без мене.

Деклан дивиться на Даяну. Весь цей час та уважно слухала, але нічого не говорила.

– Такий порядок, – порушує мовчанку Даяна.

– Зателефонуйте своєму начальству, – знизує плечима Еліс. – Я не підписую все підряд. Я сама юрист.

Я згадую підписаний нами контракт і, незважаючи на все, що Еліс сказала сьогодні на березі, відчайдушно шкодую, що вона не проявила такої ж обачності того разу.

– Гаразд.

За виразом обличчя Даяни неможливо зрозуміти, про що вона думає.

– Ми повинні дотримуватися встановленого порядку. Будь ласка, перевдягніться.

– У що-небудь зручне і не вузьке, – додає Деклан.

Еліс іде в спальню. Мені б піти за нею, але я не хочу залишати незнайомців одних у вітальні. Хто знає, чого вони тут понаставили.

– Чи надовго ви її забираєте?

– Точно не скажу, – знизує плечима Деклан.

– А куди? Чи зможу я до неї приїхати?

– Боюся, це неможливо, – каже Даяна.

– Хоча б зателефонувати вона мені зможе?

– Певна річ. Дозволено два дзвінки на день.

– Серйозно, – наполягаю я, – як довго її не буде? Що ви з нею зробите?

Деклан обсмикує свій тісний піджак. Мабуть, я ставлю незручні