Читати книгу - "Цивілізація статусу"

На цьому закінчився перший том праці. В анонсі наприкінці було сказано, що другий том стосуватиметься дослідження сучасного суспільства Землі. Він матиме назву «Цивілізація статусу».

Але другого тому на полицях не було. Баррент запитав про нього у бібліотекара, і той сказав, що другий том було знищено в інтересах громадської безпеки.

Залишивши бібліотеку, Баррент зайшов до невеличкого парку. Він сів на лаву, втупивши погляд у землю і обмірковуючи ситуацію.

Баррент очікував, що знайде Землю, подібну до описаної у книзі Віттлера. Він був готовий до існування поліції, суворого контролю, репресій населення і наростаючих збурень. Але це, мабуть, було в минулому. Наразі він навіть не бачив поки що жодного поліцейського, жодних ознак контролю за громадянами. Люди, яких він зустрічав, не здавалися жорстко пригнобленими. Навпаки. Цей світ здавався зовсім іншим...

Однак рік за роком кораблі з ув'язненими, яким попередньо стирали пам'ять, прибували на Омегу. Хто їх заарештував? Хто їх судив? Яке суспільство їх породжувало?

Йому доведеться самому шукати на все це відповідь.

Розділ 27

Наступного ранку Баррент розпочав свої розвідки. Метод у нього був простий. Він дзвонив у двері і проводив опитування, попереджаючи, що потрібні йому запитання він буде поєднувати з такими, які можуть видатись підступними або безглуздими. Проте вони потрібні для перевірки загального рівня обізнаності людини. Таким чином, Баррент отримав можливість розпитувати людей взагалі про що завгодно і торкатись будь-яких тем, не виявляючи власного невігластва.

Правда, існувала небезпека, що якийсь чиновник може поцікавитися його документами або поліція зненацька з'явиться саме тоді, коли він найменше на це очікуватиме. Але йому доводилося ризикувати. Розпочавши з першого будинку на Помаранчевій еспланаді, Баррент просувався на північ, опитуючи всіх, кого заставав удома. Він зумів зібрати чимало різноманітної інформації, як може засвідчити добірка деяких його нотаток, зроблених за час роботи:

* * *

Громадянка А. Л. Готтрейд, 55 років, рід занять — домогосподарка. Дужа, струнка жінка, владна, але ввічлива, серйозна, не полюбляє жартів.

— Ви хочете запитати мене про класи і статус? Це все, що вас цікавить?

— Так, мем.

— Всі Опитувачі завше питають про класи і статус. Здається, ви вже все, що тільки можна, про це дізналися. Ну, гаразд. Наразі, коли всі рівні, є лише один клас — середній. Питання лише в тому — до якої верстви середнього класу належить людина? Вищої, нижчої чи середньої?

— І як це можна визначити?

— На це вказує чимало ознак. Те, як людина розмовляє, їсть, одягається, як поводиться на публіці. Її манери. Її одяг. Поглянувши на одяг людини можна безпомилково дізнатись, чи належить вона до вищої верстви середнього класу.

— Зрозуміло. А як визначити людину нижчої верстви середнього класу?

— Ну, насамперед, їм бракує креативності. Наприклад, вони носять готовий одяг, не намагаючись бодай якось прикрасити його. Те ж саме стосується і їхніх будинків. Але додам, що просто прикрасити житло, без належної вишуканості, це зовсім не те. Такі речі — ознака вискочок, яким кортить примазатись до вищої верстви середнього класу. Таких людей не запрошують у дім.

— Дякую, громадянко Готтрейд. А як би ви оцінили свій статус?

(Мить повагавшись.)

— О, я над цим ніколи надто не задумувалась, гадаю — вища верства середнього класу.

* * *

Громадянин Драйстер, вік 43 роки, продавець взуття за професією. Худорлявий, спокійний чоловік, виглядає молодшим за свої роки.

— Так, сер. У нас із Мірою троє дітей шкільного віку. Всі хлопчики.

— Можете мені пояснити, в чому полягає їхня освіта?

— Хлопці навчаються читати і писати, а ще — як стати добрими громадянами. Вони вже починають вивчати свої професії. Найстарший бере участь у сімейному бізнесі — продажу взуття. Інші двоє освоюють торгівлю уроздріб продовольчими товарами. Це сімейний бізнес батьків моєї дружини. Діти також дізнаються, як зберегти свій статус і застосувати певні стандартні прийоми для просування вгору. Це те, що вони вивчають на відкритих заняттях.

— А існують ще й закриті шкільні заняття?

— Звичайно. Всі діти їх відвідують.

— А чого вони навчаються на закритих заняттях?

— Не знаю. Вони ж закриті.

— Хіба діти ніколи не розповідають про ці заняття?

— Ні. Вони говорять про що завгодно, але не про ці заняття.

— Тобто ви не знаєте, що відбувається на закритих заняттях?

— Перепрошую, але не знаю. Я гадаю, але, зверніть увагу, це лише мій здогад, що це якось пов'язано з релігією. Про це ви можете дізнатись лише у вчителів.

— Дякую, сер. А як ви оцінюєте себе за статусом?

— Середня верства середнього класу, безсумнівно.

* * *

Громадянка Меріджен Морган, 51 рік, за професією шкільна вчителька. Висока, кістлява жінка.

— Так, сер, я думаю, що це все що я можу розповісти вам про навчальну програму в нашій Бежевій школі.

— За винятком закритих занять.

— Перепрошую, сер?

— Ви не розповіли про закриті заняття.

— Тут мені нема чого сказати.

— Чому так, громадянко Морган?

— Це одне з підступних питань? Усім відомо, що вчителів не допускають на закриті заняття.

— Хто ж їх відвідує?

— Діти, звичайно.

— Але ж хто їх навчає?

— За це несе відповідальність уряд.

— Звичайно. Але хто конкретно займається викладанням на закритих заняттях?

— І гадки не маю, сер. Це не моя справа. Закриті заняття — це давня і поважна інституція. Те, що відбувається на них, можливо, має релігійний характер. Але це лише здогадки. Що б там не було, мене це не обходить. Так само, як і вас, юначе, хоча ви й Опитувач.

— Дякую, громадянко Морган.

* * *

Громадянин Едгар Ніф, вік 107 років, офіцер у відставці. Високий, згорблений чоловік із тростиною, з ясним, не за роками, поглядом крижаних блакитних очей.

— Трохи голосніше, будь ласка. Про що ви питали?

— Про збройні сили. Конкретно я запитав...

— Я зрозумів. Так, юначе, я був полковником у Двадцять першому Північноамериканському з'єднанні космічних кораблів, яке було регулярним підрозділом Корпусу оборони Землі.

— Ви відмовились від служби?

— Ні, служба відмовилася від мене.

— Перепрошую, сер?

— Ви правильно почули, юначе. Це сталося шістдесят три роки тому. Збройні сили Землі демобілізували, за винятком поліції, яку я не беру до уваги. Всі регулярні підрозділи було демобілізовано.

— Чому так вчинили, сер?

— Не стало з ким