Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Каміла
Цілу ніч сон не ішов до моїх очей. Я важко видихнула, коли годинник поруч показав п’яту ранку. Георгій зараз має відвезти мене назад до універу. Але, я сподівалася що все ж пропустила момент коли Макс повернувся додому та назад мені доведеться їхати разом із ним.
Хоча вчора я і думати про це бажання не могла. Здавалося, надто не правильним. Я піднялася з ліжка і розім’яла свою шию покрутивши її в різні сторони Не вперше ж я провела безсонну ніч. Хоча і могла вийняти з шухляди біля ліжка снодійне та провести безпроблемну ніч.
Після ранішніх процедур я одягла чорні джинси, синю сорочку та обула черевики на достатньо високому каблуці що є незвичним для мене. Волосся залишила розпущеним. Воно закрутилося у легкі спіральки після води і мені подобався цей вигляд. На верх накинула довгий плащ молочного відтінку. Сукню, з якою я приїхала вчора вирішила залишити тут. Вона і так не знадобиться мені в універі.
Я спустилася на низ і побачила Георгія котрий пив каву.
- О, ти скоро. Можливо ще поснідаєш? - спитав він.
Я глянула на декілька бутербродів та чайник. Задумалася. А чому б і ні?
- Можна. - сказала я та скинула своє пальто на ходу до барного столика.
Обійшла Георгія та вийняла з шафки горнятко куди всипала трав та цукор. Опісля залила все окропом та сіла біля Георгія. Він лагідно посміхнувся, коли наші погляди стикнулися.
- Я не кухар звичайно ж. Але думаю, бутерброди краще ніж нічого. - сказав він посміхаючись мені.
Я взяла один та відкусила шматочок.
- Ви точно маєте рацію. - сказала я.
Після вчорашнього аукціону я нічого так і не їла. Могла після приїзду приготувати той самий омлет навіть, але просто не хотіла. Тому, я була не аби як рада сніданку. Адже сьогодні їсти я буду аж після універу або ж піду разом із Андріаном до кав’ярні навпроти. У їдальню після одного походу я більше не навідувалася.
- Ти можеш звертатися до мене на ти. - сказав Георгій.
Я задумалася пережовуючи бутер.
- Це буде якось не етично. І не зручно. І не правильно…- відказала я проковтнувши.
Чоловік знизив поряд плечима.
- Я вважаю, що немає цих «не». Каміла, я не заміню тобі батька і не прошу кликати мене ним. Але сподіваюся, принаймні друзями ми можемо стати. Знаєш, Лідія непогано скомпанювала із Катею і тепер навіть Максом. Настала моя черга. І…ой ні. Я не так сказав. Ти подумаєш що я хочу цього чисто як виконання обов’язку. Але…я просто хочу стати тобі більшим, ніж чоловіком твоєї матері.
Я ледь посміхнулася.
- Знаєте, коли ви з мамою тільки почали свої відносини я ставилася до цього осторонь. Ви батько мого брата. - я знизила плечима. - Це здавалося нормальним. Але коли дізналася що ви одружений…
Я замовкла. Не знаю чи варто починати цю розмову. І навіщо мені ця розмова? Хто мене за язик тягнув? Вічно щось ляпну а потім думаю. Ох Каміла. В тебе розум хоча б колись вмикається швидше за язик. Але на мій подив Георгій дивився на мене з очікуванням.
- Продовжуй. - сказав він. - Знаєш, я ніколи не цікавився як це виглядало з твоєї сторони.
- Ну, мені здалося що зраджувати дружині це ані трохи не благородно, не правильно та не…чесно і щось в роді зради. А коли ви одного дня поїхали з мамою, а в Дениса піднялася температура я запанікувала і… ви казали що дружина знає про ваші відносини.
Я важко заплющила очі.
- Знаєте чому Макс тоді розсердився на мене?
- І чому ти його зараз уникаєш? Каміла, я знаю що це ти дзвонила моїй дружині. Я знаю це але…нічого вже не змінити. - він розвів руками. - Так, ми не стали в кінці щасливим подружжям. Так буває. Рішення розлучитися було узгоджено і прийнято. Попри це мені і досі прикро і сумно через її смерть. Настя - не та людина котра б мала все так закінчити. Макс, не та людина котра б мала пережити смерть матері. Але,твоєї вини в цьому немає. Я мав розповісти їй про народження іще одного сина. Але я не зробив цього. Тому, в тебе немає причини винуватити себе.
Я закрила свої очі.
- Я розумію це. Але…я вела до того, що в той момент ви здалися мені не достойним моєї матері. А ще потім ваші відносини з Максом. Я моментами почала боятися що коли брат підросте то може зустрітися з тією самою ситуацією. Ви здавалися точно не таким, як разом з мамою. Але зараз…я бачу що ви змінилися. Але попри це мені все іще буде незручно звертатися до вас на ти
Він посміхнувся кутиком губ.
- Знаєш, ситуація з Максом максимально змінила мій світогляд. Але, якщо ми продовжимо цю розмову то спізнимося до твого універу. Тому, можливо вирушимо?
Я кивнула головою. І не помітила, як чаю в чашці не стало. Ми піднялися, Георгій накинув свій піджак а я плащ. Ми вийшли на вулицю де сьогодні було справді холодно. І не тільки для мене.
- Доречі, Макс ще не повернувся? - спитала я сідаючи в машину .
Георгій покрутив ключ.
- Ні. Він від учора не писав. Телефон також вимкнений.
Я прикусила нижню губу.
- З ним все в порядку? - спитала я через певний час.
- Каміла, давай на чистоту. Що у вас вчора відбулося? Ти додому повернулася схвильована, Макс втік. - спитав Георгій а я помітила на його губах посмішку.
Це точно не був той чоловік, що і рік назад.
- Нічого. - сказала я швидко відвернувшись до вікна.
Потім в салоні запала тиша. Було чути тільки шум за межами дверей авто.
- Думаю, з ним все гаразд. Тобі не варто хвилюватися. Я писав йому вранці перед твоїм приходом. Вони з хлопцями були в лісі. - відказав Георгій а я непомітно здихнула.
І чому мене цікавить Макс? Можливо, через факт вчорашнього поцілунку?
Я з полегшенням зітхнула коли повернулася додому після універу. Лягла на диван та закрила очі. Все ж, підбори це не зовсім зручне взуття. Посидівши так хвилин з десять я потягнулася до свого телефону. На електронну пошту прийшов лист. Мої очі збільшилися вдвічі коли я побачила запрошення на весілля.
Артем написав мені, з пропозицією стати дружкою для Яни. Я задумалася. Хороша це пропозиція, чи можливо відмовити? Але ж відмова це буде не етично…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Згадай, Мері Горн», після закриття браузера.