Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

Минуло декілька днів, а Меліса більше не зʼявлялась тут в моєму клубі. Я змусив охорону дослідити кожну камеру, щоб можливо десь засвітилось хоч щось, по чому можна її знайти. Наприклад, номер авто чи навіть просто марка. Але вона завжди приходила та йшла пішки в межах поля зору камер. Тому всі мої успіхи закінчились невдачею. Я навіть змусив Євгена дістати список гостей Бо Жака і дослідити, з ким Меліса могла прийти. Але це теж не дало ніякого результату. Я сидів у своєму кабінеті і раз за разом переглядав відео з камер, де було добре видно її обличчя. І я зрозумів, що, здається…скучив за нею. Проте зовсім не міг зізнатися в цьому сам собі. Адже це не зовсім моя історія… Кохання, стосунки, сімʼя… Мене аж сіпнуло від цих думок. І в той же момент до мене зайшов один з охоронців, бо у Євгена сьогодні вихідний.

— Що таке? Я казав поки що не турбувати мене, — я примружив очі.

— Вибачте, Захаре Вікторовичу, але до вас прийшли.

— Хто? Хто цього разу, бляха. Тут що став якийсь прохідний двір, — я стукнув по столу та різко відкинувся на спинку крісла.

— Не знаю, якась жінка… вона не представилась, сказала, що ви точно пропустите її.

— Щ-що…— я повільно підвівся і відчув, що всередині зʼявилось приємне передчуття.

— То запрошувати її? — байдуже спитав охоронець.

— Так. Так, давай, чого стоїш! Змушуєш чекати леді на вході…

Я підійшов ближче до дверей і вже був готовий зустрітися з темними блискучими очима. Проте все ж не до кінця розумів, чому Меліса вирішила прийти сюди, так ще й попроситись до мого кабінету. І за мить я справді зустрівся з карими очима. Проте не з тими.

— Кароліно? Яким…вітром? — я був розчарований, та намагався не показувати цього.

— Ого, як ти страшенно радий мене бачити, — вона закотила очі і тим же часом оглянула кабінет, — аж неприємно стало.

— Вибач, я просто чекав на іншу зустріч. Та це неважливо. То чого ти тут?

— Батько вирішив, що тепер може використовувати мене як посильного. Особливо до тебе, — дівчина безцеремонно пройшла повз мене та гепнула на диван.

— Чого він хоче? — я повернувся до неї всім тілом та схрестив руки.

— Скоро у нього день народження. Чергова вечірка. Запрошує нас як пару, — Кароліна скривилась, — але я взагалі не хочу туди йти. У мене інші плани. 

— Сподіваюсь вони повʼязані з тим, як уникнути цього весілля? Хоча я навіть не давав на це згоди, твій батько сам…

— Ти думаєш я давала!? — вона підскочила і підійшла ближче, — мій батько думає, що може керувати долями людей, як йому захочеться. Бо він весь такий крутий. Але це не буде тривати вічно.

— Я зрозумів тебе, — я спокійно глянув на Кароліну, щоб вона теж хоч трохи заспокоїлась.

— Ось мій номер, — вона підійшла до столу та взяла папір з ручкою. І написала цифри, — зателефонуй мені в пʼятницю. 

— Добре. Коли?

— Байдуже. Тільки щоб подзвонив. Тоді я тобі все розповім.

— Як скажеш, — я знизив плечима.

Кароліна наче для вигляду махнула рукою на прощання та швидко зникла з мого кабінету. Зізнаюсь, я був дуже радий, що вона теж не хоче цього весілля і всіляко з цим бореться. Бо якби вона була не проти, то це означало б повну поразку. Сам я б ніяк не зміг протистояти Борису. Він надто впливовий і розчавив би мене та мій бізнес. Пройшло десь дві хвилини і лише тоді до мене дійшло, що я міг спитати в Кароліни, чи вона не знає чи хоча б не бачила Меліси тоді на прийомі. З ким вона була, коли прийшла та пішла. Я не маю жодної ниточки для того, щоб зачепитися і зрозуміти, хоча б в якому напрямку шукати.

— Чому ти просто не можеш послухати мене? — обурився Єгор. Він запросив мене на зустріч в місцевому кафе і я подумав, що він просто хоче поговорити, бо ми давно не бачились. Але він далі продовжував говорити про бої.

— Єгоре, я не збираюся навіть говорити про це з тобою.

— Але мені потрібні гроші, — він просичав.

— А мені потрібен друг, — випалив я, — ти не розумієш? Я не хочу, щоб ти там постраждав. Зараз там бʼються просто безжальні хлопці. Останні пів року ще ніхто не переміг їх, а переможених часто забирала швидка. Я не можу так тебе підставляти.

— Це моє життя, Захаре! Чого ви всі думаєте, що знаєте, що для мене буде краще!? — його емоції зашкалували і мене це відверто дивувало, бо він зазвичай був зібраним та навіть холодним.

— Єгоре, я готовий позичити тобі гроші. Скільки завгодно. Ти навіть можеш не віддавати мені їх, байдуже. Але на ринг я не випущу тебе, забудь.

— Лише дарма витратив час, — він вдарив долоненою по столі, — бувай. Якось…зустрінемось ще.

Єгор поспішно вийшов з кафе, а я вхопився за голову. Що з ним не так? Для чого йому гроші, так багато і терміново, що він готовий ледь не попрощатися з життям. Роздуми про нього зайняли певний час і я задивився на вулицю через вікно. І яким же було моє приємне здивування, коли поруч пройшла Меліса. Це була точно вона, я не міг помилитися. Дівчина розмовляла по телефону і зовсім не дивилась навколо. Я швидко розрахувався за каву і просто вибіг, поспішаючи за нею. Минаючи натовпи людей, я все ж зміг наздогнати її та вхопив за руку. І тут же отримав кулаком по ребрі.

— Та за що-о…— я протягнув і важко видихнув.

— Що… що ти тут… якого біса? — вона дивилась на мене, нахмуривши брови.

— Нарешті я тебе знайшов, — я відступив вбік та потягнув її за собою, щоб люди нам не заважали розмовляти.

— А хіба я просила? Мабуть я зробила все для того, щоб ти не зміг цього зробити. Але навіть тут ти не слухаєш мене…

— Мелісо, я скучив, — я перебив її і сказав слова, що не очікував сам від себе.

— Помітно, — вона видихнула та відвела погляд. Зараз вона була одягнена у звичайний одяг, джинси та кофта. Проте я розумію, що всі сукні їй личать набагато більше.

— Я хочу запросити тебе. На прогулянку. В парк. Чи кудись так по вулиці. Як тобі буде зручніше. Сьогодні ввечері.

— Ти? — вона засміялась, — на прогулянку? А як же всякі неприємно дорогі ресторани?