Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

«О’Гейґан Інн» був за кілька хвилин їзди від аеропорту Лінкольна. Через кілька годин, коли Кітова зміна закінчиться, він швидко туди дістанеться. Ключ від кімнати лежав у кишені. Він витягнув його, щоб подивитися.

Інформація — яку керівник польотів раніше передав Мелу Бейкерсфелду — щодо зустрічі мешканців Медоувуда, була цілком достовірною.

Зібрання в актовому залі недільної школи Першої баптистської церкви — на відстані п’ятнадцяти секунд польоту реактивного літака від кінця злітно-посадкової смуги два-п’ять — тривало вже пів години. Воно почалося пізніше, ніж було заплановано, оскільки більша частина шестисот дорослих, які зараз були присутні, мусила пробиватися, машинами та пішки, через глибокі сніги. Та якимсь чином вони прийшли.

То було змішане зібрання, яке також можна побачити в будь-якому спальному районі середнього рівня процвітання. Серед чоловіків були керівники середньої ланки, ремісники, а також власники крамниць. Чоловіків та жінок приблизно порівну. Оскільки то був вечір п’ятниці, початок вихідних, більшість були одягнені по-домашньому, хоча виняток становили пів десятка гостей з сусідніх громад та кілька репортерів.

Зал недільної школи зараз був наповнений так, що було важко дихати; повітря, в якому висів дим, усе меншало. Всі стільці вже були зайняті, а близько сотні людей стояли.

Сам факт, що так багато людей проміняли теплі домівки на цю зустріч, красномовно засвідчував їхнє завзяття та зацікавленість. Наразі всі вони були розлючені.

Лють — майже така ж відчутна, як і тютюновий дим — походила з двох джерел. Першим було довголітнє обурення через побічний продукт аеропорту — гуркіт від реактивного руху, що вражав барабанні перетинки та атакував домівки Медоувуда вдень і вночі, ламаючи мир та спокій як сплячих, так і несплячих. Другим було розчарування, що більшу частину зустрічі тут присутні не могли одне одного розчути.

Певні акустичні труднощі передбачалися. Врешті-решт саме цього і стосувалося зібрання, для якого в церкви позичили портативну систему гучного зв’язку. Однак не очікувалося, що сьогодні реактивні літаки злітатимуть одразу над головою, від чого й людські вуха, й система гучного зв’язку виявляться ні до чого непридатними. Причиною, про яку не знала і якою не переймалася публіка, була злітно-посадкова смуга три-нуль, заблокована «Боїнгом-707» «Аерео-Мехікан», та інші літаки, яким натомість давали інструкції на польоти смугою два-п’ять. Вона націлювалась прямо на Медоувуд, ніби стріла, в той час як смуга три-нуль відправляла літаки дещо вбік.

У короткотривалій тиші розчервонілий голова зібрання прокричав:

— Леді та джентльмени, вже кілька років ми намагаємося домовитися з керівництвом аеропорту та авіакомпаніями. Ми вказували на порушення спокою в наших домівках. Ми дове­ли незалежними свідченнями, що нормальне життя в такому пекельному шумі, з яким нас змушують миритися, — просто неможливе. Ми заявляли про те, що навіть наш здоровий глузд під загрозою й що наші дружини, діти та ми самі живемо в небезпеці нервових зривів, а деякі з нас їх уже мали.

Голова, лисуватий чоловік з важкою щелепою, якого звали Флойд Занетта, працював керівником у поліграфічній фірмі та був одним із домовласників у Медоувуді. Занетта, який мав близько шістдесяти років, був відомий участю в громадських справах, а на лацкані його спортивного піджака виднівся значок — свідчення про багаторічне членство в «Ківанісі»89.

Голова зібрання і якийсь бездоганно вдягнений молодий чоловік біля нього розмістились на невеликому підвищенні в передній частині залу. Молодого чоловіка, що сидів, звали Елліот Фрімантл, він працював адвокатом. Збоку біля нього стояв розкритий чорний шкіряний портфель.

— А що ж роблять аеропорт і авіакомпанії? — продовжив Флойд Занетта. — Я вам скажу. Вони вдають; вдають, що слухають. Прикидаються і встигають плести купу обіцянок, які навіть не збираються виконувати. Керівництво аеропорту, ФУЦА та авіакомпанії — це шахраї, брехуни…

Слово «брехуни» загубилося.

Його поглинуло оглушливе, майже неймовірне звукове крещендо, монструозний потужний рев, що, здавалося, вхопив будівлю та добряче нею трусонув. Багато хто з присутніх прикрили вуха, буцімто це їх могло захистити. Кілька нервово глипнули на стелю. Інші, з вогнем в очах, щось гаряче говорили своїм сусідам, хоча тільки людина, яка вміє читати по губах, могла б зрозуміти, про що йшлося; не чулося жодного слова. Здригнулася карафка з водою на кафедрі. Якби Занетта її не вхопив, та упала б на підлогу й розбилася.

Так само миттєво, як він почався та зріс, рев ослабнув і згас. Уже на відстані кількох миль та на висоті кількох тисяч футів Рейс 58 «Пен Американ» пробивався крізь бурю й темряву, піднімаючись до більшої, чистішої висоти, щоб вийти на курс до Франкфурта, до Німеччини. А тепер Рейс 23 «Континентал Ейрлайнз»90, з місцем призначення у Денвері, штат Колорадо, дістав дозвіл на зліт — над Медоувудом. Інші рейси, що вже стояли на руліжній доріжці поруч, чекали своєї черги.

Так відбувалось увесь вечір, ще до початку зібрання мешканців Медоувуда. А після того, як дійство розпочалося, справи доводилося вести короткими інтервалами поміж немислимим гуркотом від зльотів.

Занетта хутко продовжив:

— Я сказав, вони всі шахраї та брехуни. Те, що тут і зараз відбувається, — остаточний доказ моїх слів. Як мінімум, ми маємо право на заходи зниження шуму, та сього­дні навіть це…

— Містере голово, — втрутився жіночий голос із центру залу, — ми вже все це чули. Все це знаємо, і якщо ще сто п’ятдесят разів обговоримо, нічого не зміниться. — Всі погляди кинулися до жінки, яка вже підвелася. У неї було мужнє, розумне обличчя та каштанове волосся до плечей, яке спадало спереду, тож жінка нетерпляче закидала пасма назад. — Але мені, як і іншим, цікаво, що ми можемо зробити і як почнемо?