Читати книгу - "Подаруй мені ніч, Аврелія Аверлі"

Чую бадьорий голос:
— Алло!
— У мене проблеми. Роман розлучається зі мною і вигнав на вулицю. Я не маю де жити. Можеш прихистити мене на ніч, а там я щось вигадаю? — випалюю на одному подиху й, наче вирок, чекаю на рішення.
По той бік телефону мовчання. Після кількох секунд тиші, знайомий голос оживає:
— Як розлучається?
— По-справжньому. Обізвав мене шльондрою і прогнав, — гіркота образи застрягає у горлі.
— Звісно приїжджай. Чекаю.
Я закінчую дзвінок та прямую на зупинку. Сідаю в маршрутку, яка їде нічними вулицями. Я не плачу, але ридає моє серце. Воно ледь отямилося після кохання до Лук’яна, а тут знову потрясіння. Не розумію, що зі мною не так. Єдині два чоловіки з якими я зустрічалася покинули мене. Почуття неповноцінності наповнює зсередини. Наче в тумані добираюся до потрібного будинку. Натискаю на дзвінок і двері відчиняються. Оксана замотана у банний халат впускає до квартири та обіймає:
— Ти як?
— Трохи заспокоїлася, — знімаю куртку. Оксана вішає її на вішак та промовляє:
— Роман тебе не вартий. Не зважай на нього. Дурним був, дурним помре.
Знімаю взуття, проходжу на кухню та сідаю на стілець. Ховаю обличчя у долоні:
— Це все здається страшним сном. Ніколи не думала, що Роман так вчинить.
— Це він через ревнощі. Потім остигне і благатиме тебе повернутися.
— Не повернуся, — шморгаю носом та хитаю головою, — ніколи не пробачу такого приниження.
— Може воно і на краще. Не переймайся так.
Оксана заспокоює і поступово біль згасає. Залишилася злість, яка своєю чорною сутністю отруює серце. Ми говоримо допізна. До розмови приєднуються її сусідки й незабаром я навіть сміюся. Вільного ліжка у них немає. Я лягаю спати поруч з Оксаною. Вона хитро дивиться на мене:
— Сподіваюся ти не хропиш і не копаєшся.
— Не знаю, Роман досі не жалівся, — згадка про колишнього чоловіка боляче вколола груди, — вибач за незручності. Я завтра спробую підшукати собі житло.
— Не хвилюйся залишайся скільки потрібно.
Ми замовкаємо, адже крім нас, у кімнаті спить ще Алла. Мою душу ятрять спогади. Минуле з Романом не відпускає та завдає болю. Звісно, я розумію, що не можу в одну мить забути про все, що було між нами. Я обіймаю себе руками. З жахом усвідомлюю, що хочу заритися в обійми Лук'яна. Бажаю його поцілунків, пестощів, дотиків. Може Оксана має рацію і це розлучення навіть на краще. Жити з Романом і мріяти про клятого Лук'яна як мінімум нечесно стосовно нього. Довго не можу заснути й ця ніч минає майже безсонно.
Вранці у голові гуде, наче у вулику. Все ще не можу повірити у таку реальність. Проте, якщо Роман не бажає бути зі мною, то насильно я його до себе не прив'яжу. Розлучення - це завжди важко. Проте я з Романом тільки півтора року. Сподіваюся зможу швидко відпустити його із серця. Йдемо з Оксаною на пари. Дорогою шукаю в неті оренду квартир та підселення. Телефоную на кілька номерів, але там або вже здали, або умови мені не підходять. А останній варіант виявився дуже дивним. Жити у квартирі разом з її господарем. При чому господар чомусь поцікавився моїм розміром грудей. Таке явно не для мене. Сподіваюся до вечора щось підшукаю.
Після пар йду на роботу. Гроші мені потрібніші ніж будь-коли. На груди тиснуть почуття, проте я одягаю ввічливу посмішку. Адміністратор, мабуть, щось помічає і кличе мене до себе. Я підходжу, стискаю фартух і готуюся до зауважень. Юля у нас завжди строга. Вона якось дивно дивиться на мене:
— У нас з’явилося замовлення. Потрібний офіціант, який обслуговуватиме сьогодні ввечері прийом. Деталей не знаю, сказали вечеря на двох. Якийсь чоловік хоче влаштувати романтику для своєї обраниці на даху. Бажає, щоб все було ідеально й не хоче носитися з тарілками. Платять багато. Не хочеш піти?
— Не знаю, — я невпевнено стискаю плечима.
— Вирішуй швидше. Якщо не бажаєш, то я запропоную Анжелі. Дають три тисячі за обслуговування цього вечора. Це мій знайомий попросив відправити вправну офіціантку. Там все безпечно. Тим більше не думаю, що вечеря триватиме довго. За кілька годин отримаєш пристойну суму.
Згадка про гроші стає вирішальною. Якщо це її знайомий, то я можу бути впевнена, що мене не закопають десь у лісі. Я погоджуюся і йду збирати речі. Юля викликає таксі й навіть оплачує його. Спіймавши мій здивований погляд, пояснює:
— Не хвилюйся, клієнт все оплатив. Твоя платня, — вона простягає мені гроші, — він дав стовідсоткову передоплату. Мабуть, сподівається на продовження вечора наодинці зі своєю коханою.