Читати книгу - "Маленькі жінки. I частина"

Мег скористалася його порадою, і вони закружляли в танці, вражаючи всіх злагодженістю й відточеністю рухів, адже вдома часто танцювали. Це була воістину найграціозніша пара вечора, і гості не могли відірвати від них очей. Молоді люди весело кружляли залою, і, здавалося, їхня дружба лише зміцніла після короткої суперечки.

Нарешті музика зупинилася, і Лорі почав старанно обмахувати Мег віялом.

– Лорі, чи можу я вас попросити про дуже велику послугу?

– Скільки завгодно! – з готовністю вигукнув Лорі, продовжуючи щосили обмахувати Мег віялом.

– Не кажіть, будь ласка, моїм про моє сьогоднішнє вбрання. Боюся, вони не зрозуміють гумору, і Мармі засмутиться.

– Навіщо ж тоді ви вдягли це все? – запитав Лорі.

Його прямота так подіяла на Мег, що вона поспішно відповіла:

– Я краще потім сама їм розповім. Тому що тоді я зможу зізнатися Мармі, якою була дурною. Але маю зробити це обов’язково сама. А ви, Лорі, нічого їм не кажіть. Гаразд?

– Даю слово. Тільки що ж тоді мені сказати, коли вони мене почнуть розпитувати про вас?

– Скажіть, що я добре виглядала і веселилася.

– Перше я скажу справді від щирого серця. А от щодо веселощів… Я б не сказав, що вам дуже весело. Чи не так?

Лорі так пильно глянув на Мег, що вона прошепотіла:

– Може, мені й не дуже весело. Тільки не думайте, що я така жахлива. Просто мені хотілося трохи повеселитися. Звідки ж я знала, що буду виглядати так безглуздо. Мені самій вже гидко від цього.

– Дивіться, до нас йде пан Моффат. Цікаво, навіщо ми йому знадобилися? – сказав Лорі, в голосі якого не було ніякої поваги до юного господаря будинку.

– Він попросив станцювати з ним три танці й тепер згадав про це. Який жах, – сказала Мег з таким виразом обличчя, що Лорі не витримав і засміявся.

Мег та Лорі не бачилися до вечері. А коли всі сіли за стіл, Лорі звернув увагу, що Мег п’є шампанське разом з Недом і його другом Фішером. Він моментально охрестив їх про себе дурнями і на правах брата (роль, яку він давно на себе взяв, коли йшлося про сестер Марч) вирішив втрутитися.

– Якщо ви не зупинитеся, у вас завтра страшенно болітиме голова, – прошепотів він, нахилившись до Мег, поки Фішер відвернувся, щоб знову наповнити її келих. – Не треба, Мег, ви ж знаєте, як до цього ставиться ваша мама.

– Я сьогодні не Мег. Я сьогодні лялька і можу робити всілякі дурниці. Ось завтра я зніму мішуру та пір’я і знову стану розумною дівчинкою, – відповіла вона і награно засміялася.

– Хотілося б мені, щоб цей вечір скоріше скінчився, – пробурчав Лорі собі під ніс і, вкрай невдоволений поведінкою Мег, відійшов.

А Мег ще більше розвеселилася. Вона танцювала, фліртувала з кавалерами, багато базікала і весь час сміялася, намагаючись ні в чому не поступатися іншим дівчатам.

Коли вечеря скінчилася, вона прийняла запрошення на танець, не знаючи його, тож швидко заплуталася у фігурах, збилася з такту і ледь не огорнула партнера своїм шлейфом, наче павутинням. При цьому в усіх її жестах і рухах відчувалася вульгарність. Лорі стало соромно за дівчину. Він хотів стримати Мег, але вона трималася від нього подалі. Тож вони зустрілися, тільки коли він підійшов попрощатися.

– Не забудьте, що ви обіцяли, – сказала Мег і насилу вичавила з себе усмішку. Голова вже досить сильно боліла.

– Я заберу ваш секрет у могилу! – вигукнув Лорі, театрально вклонившись.

Енні дуже заінтригувала ця сцена, і вона почала чіплятися до Мег з розпитуваннями. Але жодної відповіді не отримала, бо Мег через втому не могла нічого пояснити. Вона ледь добралася до ліжка й поки не заснула, уявляла себе на маскараді, й це було зовсім не весело.

Весь наступний день Мег, як і передбачав Лорі, почувалася зле. В суботу, надміру здовольнившись двотижневими розвагами та розкішшю, вона повернулася додому.

– Боже, як приємно опинитися вдома! Раніше я не думала, що так важко довго гостювати в когось. Хоч наш будинок і не багатий, немає нічого кращого за нього. – сказала Мег, із задоволенням оглядаючи все навколо, коли недільного вечора вони з матір’ю і Джо сиділи у вітальні.

– Мені приємно це чути, мила, – відповіла пані Марч. – Зізнаюся тобі, я дуже боялася, що після розкішного будинку Моффатів наш видаватиметься тобі похмурим і бідним.

Поки вони сиділи та розмовляли, пані Марч не раз пильно поглядала на старшу дочку. А Мег, як ні в чому не бувало, розповідала про свої пригоди, намагаючись переконати домашніх, що вона дуже весело провела час. Однак від пані Марч не сховалася тривога, що весь вечір не сходила з обличчя Мег, і вона не на жарт розхвилювалася.

Молодші дівчатка пішли спати, а Мег ще довго сиділа біля каміна, мовчки розглядаючи полум’я. Коли годинник пробив десяту і Джо сказала, що вона теж, мабуть, піде, Мег нарешті зважилася. Вона підсунула стілець впритул до крісла матері, поклала їй голову на коліна і сказала:

– Мармі, я хочу тобі де в чому зізнатися.

– Я так і думала. Що трапилося, мила?

– Може, мені вийти? – запитала Джо.

– Ні, ні, що ти. Коли це я від тебе щось приховувала? Просто мені було незручно говорити при молодших дівчатах. Але я хочу, щоб ви знали, як жахливо я поводилась у Моффатів.

– Ми уважно слухаємо тебе, – пані Марч не на жарт занепокоїлася, але приховала своє хвилювання і безтурботно усміхнулася.

– Я говорила вам, що сестри Моффат нарядили мене в розкішну сукню, але не говорила, як саме. Напудрили, затягли в корсет, завили мені волосся. Загалом я виглядала, як на картинці з модного журналу. Лорі мій наряд здався безглуздим. Він, звичайно, нічого не сказав, але я прекрасно зрозуміла його. А інша людина назвала мене лялькою. Звичайно, я розумію, що не варто було погоджуватися, але сестри Моффат так розхвалювали мій вигляд, говорили, що я справжня красуня, і я дала себе обдурити.

– І що, все? – здивувалася Джо.

А пані Марч, мовчки дивлячись на схилену голову Мег, розуміючи, що не вправі засуджувати дочку, адже так добре її розуміла.

– Ні, не все. Ще я пила шампанське, і фліртувала з молодими людьми, та й взагалі поводилася просто жахливо, – з каяттям у голосі сказала Мег.

– Може, тобі ще щось хочеться розповісти? – м’яко запитала пані Марч і легенько поплескала Мег по щоці.

Мег почервоніла і, повагавшись трохи, відповіла:

– Так. Звичайно, це дурість, але мені хочеться розповісти. Мені