Читати книгу - "Конкістадор"

про переваги перекочування предметів, про що свідчили валки, за допомогою яких їхні предки переміщали брили, з котрих зведено піраміди, що зараз підпирають небеса. Й тоді син Тепека збагнув, у чому заковика: мешики так і не здогадалися поєднати ці два предмети — диск та коток, тобто колесо та вісь.

Маоні був переконаний, що ці витвори прислужаться їхньому майбутньому: якщо цивілізації, що походять від «мудрих людей» — альмеки, тольтеки, мешики, таїни, уастеки, мешканці озера Тешкоко й решта племен з Долини, — поєднають свої знання з відкриттями, які зроблено під час експедиції у Новий Світ, як-от колесо, кінь, віз, то підсумок таких знань зробить їх непереможними. Але для цього треба було об’єднати народи долини Анауак та чимало інших народів. Утім, Кетца був свідомий того, що такий задум важко здійснити, адже історія цих племен — то історія розділення, протистояння та воєн.

Маоні запропонував Кетці збудувати ще один корабель, який спроможний прийняти на борт кілька пар коней та решту дивини, що стануть у нагоді тлатоані. Якщо мешики почнуть розводити коней від нащадків тутешніх тварин, завезених в Теночтитлан, незабаром вони матимуть вдосталь тварин, які стануть важливою допомогою у військовій справі.

Передовий загін мешиків звернув увагу ще на одну річ: на чудову обізнаність тубільців у мореплавстві. Під час нетривалого огляду міста вояки Теночтитлана зазирнули й у порт. Кетца не міг опанувати свій подив, споглядаючи величезні кораблі, які виходили й заходили у затоку, а ще був приголомшений управністю, з якою моряки кермували цими дерев’яними страховиськами. Величезні вітрила напиналися вражаюче стрімко; мешики спостерігали, як моряки тягнуть за мотузки, здатні упоратися з цим так вправно, що могли приставати до берега, не зістрибуючи із судна у воду. Мешики спостерігали за всім не те щоб зніяковіло, а просто ошелешено. У цьому новому й непізнаному світі вони почувалися загубленими. Вони дивилися на цих грубих дикунів, які спілкувалися викрикуючи, впивалися до сп’яніння й ладних за будь-якої дрібниці битися на ножах, — то були наче створіння іншої породи. Ніхто, навіть мешики, що побували за ґратами, не бачив таких невихованих людей. Саме цієї миті у порту Кетцу осяяло: оцінивши переваги тубільців у навігаційній справі, він збагнув, що якщо мешики не прийдуть першими, то невдовзі настане день, коли ці дикуни на своїх величезних кораблях дістануться іншого берега океану. Й тоді Теночтитлану прийде кінець. Потреба підкорити ці землі народжувалася не від прагнення експансії, а, навпаки, прагненням зберегти свої землі від нападу чужинців уже в недалекому майбутньому.

З

Вогняна стріла

Наступного ранку, так і не спромігшись заснути, Кетца повідомив Маоні свій план: з огляду на те, що їхній загін з об’єктивних причин не в змозі побудувати новий корабель, який би перевіз коней та решту дивини, щоб показати імператорові, адже вони не мають ані потрібного інструменту, ані потайного місця для роботи, треба заволодіти кораблем тубільців. Певна річ, справа ризикована, але за таких обставин набагато менш небезпечна за облаштування верфі. Треба було обирати: або, таємно проникнувши у порт, викрасти корабель, що стоїть на якорі, поки екіпаж гуляє берегом, або вийти у відкрите море, без свідків перехопити якийсь маленький корабель, узявши його на абордаж. Кетца та Маоні ретельно зважили обидва варіанти — перший наче здійснити було б легше, але з іншого боку, існували й чималі труднощі: порт був густо залюднений, портовий рух був дуже жвавим, збиралося забагато випадкових свідків. Якщо їх помітять, то негайно наздоженуть, не давши можливості розігнатися. Другий варіант, попри те, що потребував більше сил та, безперечно, був більш кривавим, оскільки треба було йти на відкриту сутичку, один на один, позбавляв багатьох проблем. Загін мешиків у сутичці з рівним за чисельністю загоном тубільців мав перевагу, адже всі члени екіпажу так чи інак мали військову освіту, у них були обсидіанові мечі, кращі за сталеві мечі тубільців, а ще луки, стріли та списи, які дозволяли воїнам Теночтитлана завдавати прицільних ударів з певної відстані. План був дуже простий: захопити корабель, завантажити на нього найістотніші знахідки із щойно відкритих земель, звершити нетривалий розвідувальний похід, не втрапивши на очі місцевим, скласти мапи, вирахувати навігаційні маршрути й двома кораблями повернутися у Теночтитлан. Щойно вони повідомлять про себе, тлатоані та вище керівництво імперії складуть план завоювання. Й тоді вони повернуться із сотнями кораблів та тисячами озброєних вояків, готових вести тривалу війну. Й ось, озброєні вдосталь кіньми та возами, вони здолають ворога його ж зброєю.

Обравши позицію на слушній відстані від берега, але поблизу з лінією фарватера перед портом, Кетца та його команда дочекалися невеличкого судна, щоб узяти його приступом. Близько полудня на обрії замайоріли обриси корабля. Молодий капітан наказав здійняти вітрила й повною ходою плисти назустріч. План абордажу був опрацьований заздалегідь, але раптом із заходу з’явився ще один корабель. Умить вояки нечисленної флотилії усвідомили дві речі: перша — корабель не такий малий, як видавалося здалеку, а другий корабель — ще більший. Поза тим, обидва судна діяли разом. Кількість моряків цієї ескадри за чисельністю у кілька разів переважала вояків Теночтитлана. Але тепер вони вже були надто близько, щоб відмовитись від задуманого маневру: тубільці їх помітили. Кетца збагнув, що їх не лише помітили, а що обидва судна рішуче взяли курс на них, неухильно наближаючись. Хай там як, а молодий капітан мешиків та його вірний помічник не мали наміру поступатися без бою: пролунав наказ підготувати луки та стріли. Тієї миті, коли син Тепека вже ладен був скомандувати атаку, над одним з кораблів тубільців з’явився яскравий спалах і стався вибух, який скидався на гуркіт грому. Над їхніми головами щось задзижчало, а за мить упало в море, та ще й так, що здійнялися хвилі: корабель мешиків завертівся, наче втрапивши у вир. Кетца, навіть не збагнувши, з чим саме вони мають справу, зрозумів, що їм загрожує смертоносна зброя, донині невідома для них. Якби цей витвір вогню та грому впав на їхній корабель, то від них, безсумнівно, лишилась би тільки купка друзок. Усвідомлюючи перевагу супротивника у чисельності та в озброєнні, він наказав опустити зброю — й укотре довелося покладатися на дипломатію.

Коли корабель наблизився, мешики помітили, що грім та блискавиці з’явилися у чомусь на зразок труби з отвором скраю, з якого досі йшов дим. У чоловікові, який стояв на палубі корабля, Кетца впізнав капітана: чоловік, на відміну від решти, носив капелюха, а біля ока тримав якийсь прилад, що скидався на коротку