Читати книгу - "Пояснюючи світ"

В XI столітті іслам почав виявляти ознаки відкритої ворожості до науки. Астроном аль-Біруні скаржився на антинаукові настрої серед ісламських екстремістів15:

Серед них були схильні до крайнощів люди, готові затаврувати науки як безбожні та заявити, що ті вводять людей в оману, щоб змусити неуків, як вони самі, ненавидіти науки. Бо це допомогло б їм приховати власне невігластво й відкрити двері до повного знищення науки та вчених.

Є добре відомий історичний анекдот, у якому один релігійний фанатик критикував аль-Біруні, бо астроном використовував інструмент, де місяці перераховувалися за своїми назвами давньогрецькою – мовою християн-візантійців. Аль-Біруні на це відповів: «Візантійці ще й їдять, тож не робіть цього».

Ключовою постаттю у зростанні напруги між наукою та ісламом часто називають аль-Ґазалі (Альґазеля). Народжений у 1058 році в Персії, він перебрався до Сирії, а потім до Багдада. Окрім місця проживання, він також радикально змінив і переконання, перейшовши від ортодоксального ісламу до скептицизму, а потім назад до ортодоксальності, але поєднаної із суфійським містицизмом. Засвоївши ідеї Арістотеля й підсумувавши їх у творі «Винаходи філософів», пізніше він розкритикував раціоналізм у своїй найвідомішій роботі «Непослідовність філософів»16. (Ібн Рушд, прихильник Арістотеля, парирував, написавши «Непослідовність непослідовності».) Ось як аль-Ґазалі висловився про давньогрецьку філософію:

Єретики в наш час чули такі вражаючі імена, як Сократ, Гіппократ, Платон, Арістотель та ін. Їх ввели в оману послідовники цих філософів своїми перебільшеннями про те, що ці давні майстри мали надзвичайні інтелектуальні здібності; що математичні, логічні, фізичні та метафізичні науки, які вони розвивали, найглибші; що їхній блискучий інтелект виправдовує їхні самовпевнені спроби відкрити приховані речі дедуктивними методами; і що з усією витонченістю інтелекту та оригінальністю досягнень вони не визнавали авторитету релігійних законів: заперечували обґрунтованість позитивного змісту історичних релігій і вірили, що все це лише лицемірна брехня й банальність.

Атака аль-Ґазалі на науку набула форми «оказіоналізму» – доктрини про те, що все, що відбувається, є одиничним випадком й кероване не якимись законами природи, а безпосередньо Божою волею. (Ця доктрина була в ісламі не нова – століттям раніше її розвинув аль-Ашарі, опонент мутазилітів.) У представленій аль-Ґазалі проблемі XVII «Спростування їхньої віри в неможливість відступу від природного перебігу подій» можна прочитати:

На наш погляд, зв’язок між тим, що вважають причиною, і наслідком не [є] обов’язковим… [Бог] має владу створювати задоволення голоду без споживання їжі, смерть без відтинання голови або навіть збереження життя з відітнутою головою, та й будь-що інше зпосеред пов’язаних речей (незалежно від того, що вважають причиною). Філософи заперечують цю можливість; фактично вони обстоюють її неможливість. Оскільки розбір таких речей (які незліченні) може тривати нескінченно, розгляньмо лише один приклад: горіння пучки бавовни, коли її торкається вогонь. Ми визнаємо можливість контакту між цими двома речами, що не призведе до горіння, як і можливість перетворення бавовни на попіл без контакту із вогнем. А вони заперечують таку можливість… Ми говоримо, що це Бог – за посередництвом ангелів чи безпосередньо – є чинником створення чорноти в бавовні або розпаду її частин та їхнього перетворення на тліючу купку чи попіл. Натомість вогонь, який є неживою істотою, не має жодної дії.

Інші релігії, як-от християнство та юдаїзм, теж визнають можливість дива, відступів від природного порядку, але тут ми бачимо, що аль-Ґазалі заперечував важливість будь-якого природного порядку взагалі.

Це складно зрозуміти, бо ми, безумовно, спостерігаємо у природі певні закономірності. Сумніваюсь, що аль-Ґазалі не знав, що небезпечно сунути руку у вогонь. Він міг би залишити місце для науки в ісламському світі як вченню про те, здійснення чого Бог зазвичай бажає, – позиції, яку займав у XVII столітті Ніколя Мальбранш. Але аль-Ґазалі не пішов таким шляхом. Його міркування висловлені в іншій роботі «Початок наук»17, у якій він порівнює науку з вином. Вино зміцнює тіло, але все одно заборонене для мусульман. Так само астрономія та математика зміцнюють розум, але «ми все одно боїмося, що через них когось може потягнути до небезпечних доктрин».

Свідчення дедалі більшої ісламської ворожості до науки в Середньовіччі можна знайти не лише в роботах аль-Ґазалі. У 1194 році в альмогадській Кордові, на іншому кінці ісламського світу від Багдада, улеми (місцеві релігієзнавці) спалили всі медичні й наукові книжки, а в 1449 році релігійні фанатики зруйнували обсерваторію Улугбека в Самарканді.

Сьогодні ми бачимо в ісламі ознаки тих самих пересторог, що турбували аль-Ґазалі. Мій покійний товариш Абдус Салам, пакистанський фізик, перший мусульманин, відзначений Нобелівською премією з фізики (за роботу, проведену в Англії та Італії), якось сказав мені, що він намагався переконати правителів багатих на нафту держав Перської затоки інвестувати в наукові дослідження. Він виявив, що вони були не проти підтримати технології, але боялися, що наука зашкодить їхній культурі. (Салам сам був благочестивим мусульманином. Він був вірним мусульманської секти Ахмадія, яку в Пакистані вважали єретичною, і багато років не міг повернутися до своєї рідної країни.)

За іронією долі, у XX столітті Саїд Кутб, натхненник сучасного радикального ісламізму, закликав до заміни християнства, юдаїзму та ісламу універсальним чистим ісламом почасти через сподівання створити в такий спосіб ісламську науку, що зменшила б розрив між наукою й релігією. Але арабські вчені в їхню золоту епоху не творили ісламської науки. Вони творили просто науку.

10. Середньовічна Європа

Після занепаду Римської імперії на Заході Європа за межами Візантійського царства стала бідна, темна і здебільшого неписьменна. Там, де якась письменність усе ж збереглася, вона була зосереджена в церквах і лише латиною. На початку Середньовіччя давньогрецькою в Західній Європі не вмів читати майже ніхто.

Деякі фрагменти давньогрецького вчення зберігалися в монастирських бібліотеках у латинському перекладі, зокрема частина Платонового «Тімея», а також робота Арістотеля з логіки й посібник з арифметики, які близько 500 року переклав римський аристократ Боецій. Були там і роботи, які писали латиною римляни, що описували давньогрецьку науку. Найпримітнішою з них була енциклопедія V століття з дивною назвою «Про шлюб Філології та Меркурія» Марціана Капелли, де розглянуті (як служниці діви Філології) сім вільних мистецтв: граматика, логіка, риторика, географія, арифметика, астрономія та музика. Розповідаючи про астрономію, Марціан описав давню теорію Геракліда про те, що Меркурій і Венера обертаються навколо Сонця, тоді як Сонце обертається навколо Землі, про яку тисячоліттям пізніше схвально