Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

Прокинулася я раніше за Марата. У вікно нещадно палило сонце. На стіні висів зроблений під старовину годинник. Сьома ранку. Не знаю, о котрій годині ми вчора заснули, але точно близько третьої. Дивно, я почувалася повністю відпочилою. Повернулася до сплячого Марата. Зараз, без відволікаючих чинників, на кшталт пронизливого погляду, потужної енергетики і багатьох інших його внутрішніх нюансів, можна було спокійно роздивитися зблизька його зовнішність, яка приводить усю жіночу стать у трепет. Якщо придивитися, риси обличчя не були ідеальними. Ніс злегка завеликий, губи надто пухкі для чоловіка, квадратне підборіддя трохи більше, ніж зазвичай, висунуте вперед, а тому здається надмірно потужним. Але все так добре гармоніювало між собою, що створювало ефектну картину чоловічого ідеалу.

Придивившись уважніше, я помітила темні кола під очима. Невже він був настільки втомленим, що, тільки-но діставшись ліжка, заснув? Ось і розгадка - йому просто не до сексу було.

Намагаючись не розбудити його, я акуратно вибралася з ліжка. Забігши у ванну і максимально тихо зробивши всі ранкові процедури, вийшла з кімнати. Вночі звернути увагу на навколишню обстановку та гідно оцінити її не було можливості. А озирнутися варто було. Красиво, дорого, а головне затишно. І справжній деревний запах навколо. Внутрішнє оздоблення будинку, як і зовнішнє, виконано з дерева. У холі першого поверху виявилася повністю скляна стіна, з якої відкривається дивовижний краєвид на вже осінній ліс, забарвлений усіма відтінками жовтого і зеленого. Я очманіла. У моєму уявленні ідеального майбутнього, саме в такому місці я мріяла жити з коханою людиною.

Різке покашлювання за спиною спонукало мене підстрибнути. Я швидко обернулася. Мене гидливо оглядала вчорашня дівчина.

- Я тобі таксі викликала, - футболка Марата на мені її особливо вразила, - Іди одягайся.

Даремно вона так! Зі своєю зовнішністю, я з дитячого садочку навчилася відбивати подібні нападки та була стійка до них. Не дивись вона так зневажливо, я б із радістю скористалася можливістю провчити Марата. А зараз вибачай "подруга":

- Я, мабуть, залишуся, - посміхаюся солодко, - Начебто це тобі було сказано зникнути зранку по раніше на кілька днів.

- Це його звичайний сигнал, щоб я вранці позбулася чергової зальотної шм*ри, - не губиться та й теж либиться.

Хоч і брехала вона безбожно, Марат не та людина, якій потрібна допомога у видаленні дівчат після сексу. Перевірено! Але саме в цей момент я вперше по-справжньому усвідомила весь обсяг конкуренції, що оточує мене. Саме в цей момент у мені оселилися чорні ревнощі. Від скількох ще таких Олен, Марін, Кать, Юль і так далі… мені доведеться відбиватися, поки я не набридну Марату. Або поки він не дізнається правду. Настрій стрімко падає. Але посмішка так і не покидає моє обличчя. Вивести мене із себе та справді поранити здатна лише одна людина, через яку зараз і відбувається цей безглуздий діалог.  

- Ну тоді дочекаємося пробудження Марата, щоб я все-таки виконала функції, як ти висловилася, "залітної шм*ри". А то ми вчора просто спали. Не за сценарієм якось виходить. Та й Марат може розлютитися, що не отримає своє.

Оленку аж перекосило від злості. Зрозуміла, що я не попалася на її брехню. Душу гріла незрозуміла для стерви поведінка Марата. Такого за ним раніше не спостерігалося. Однозначно! Видно з її реакції. І вночі, і зараз. Тому й біситься. Моя перша маленька перемога!

- Думаєш, особлива? - бере себе в руки та гордовито усміхається, - Тут не мало таких було.

- Може, досить? - вимовляю втомлено, - Не опускайся до банальщини. Покажи краще де тут кухня.

З хвилину вона роздивлялася мене, обдумуючи, як краще вчинити. Повідомлення, що надійшло на телефон, вирішило замість неї цю важку дилему. Мигцем глянувши в гаджет, Олена з гордим виглядом вирушила на вихід.

- Не заблукаєш!

- Таксі твоє приїхало? - не втрималася я від підколки.

- Іди в дупу!

Я вражено ахнула. Ось це розумію виховання!

Кухню знайшла досить швидко. Так само, як і все потрібне для приготування такої необхідної зранку кави. Холодильник виявився забитий дощенту. Не тільки легко впізнаваними контейнерами, привезеними Маратом. Оленка явно любить готувати. Їжі не на кілька днів, а на тиждень вистачить. Дивно, що він узагалі потурбувався поїздкою в ресторан.

Проігнорувавши кавоварку, я зварила каву в турці, та, задумливо дивлячись у вікно, почала насолоджуватися гірким напоєм. Без цукру, люблю такий, у чистому вигляді.

Потрібно Марату все розповісти. Дізнається сам, гірше буде. Я прекрасно розуміла, що тягнути собі дорожче. Але як усі героїні фільмів чи романів, де трапляються подібні ситуації, малодушно тягнула. Виявляється, не так-то це й просто. Після цих вихідних точно покаюся. Вирішила я. А потім будь що буде! Але ці два дні мої.

Несподівано відчуваю, як ззаду до мене наближається Марат. Його неповторний запах проникає прямо в душу, заповнює кожну пору організму. Сильні смагляві руки впираються в підвіконня по обидва боки від мене.

- Знаєш, я нікому не дозволяю чіпати свої речі. Бісить! - гаряче дихання пестить волосся на маківці, - Але на тобі моя футболка має дуже сексуальний вигляд.

Навіть не доторкаючись, він своїм жаром огортав усю мене немов у колиску, викликаючи табун мурашок по тілу. Я прикриваю очі. Усередині все стискається від бажання, що швидко наростає. До стегна торкається рука, ніжно стискає шкіру і повільно повзе вгору. Діставшись зони, де мають бути трусики, Марат різко видихає. Переміщує п'ятірню на живіт та сильно штовхає в себе. В обох зривається стогін від бажаного контакту. Волосся розлітається від важкого дихання над головою. Іншою рукою несильно хапає за горло. Повертає обличчя та впивається в губи жадібним поцілунком. Він не цілує, а висмоктує з мене життя, заповнюючи собою кожну частинку моєї підсвідомості. Мої нігті неусвідомлено встромляються в його передпліччя. Не можу більше терпіти. Занадто довго він до мене не торкався. Мукаю в губи, без слів вимагаючи більшого. Марат, немов цього і чекав. Повертає до себе та одним злитим рухом звільняє від своєї футболки. Підхоплює, саджаючи на підвіконня. Розсовує ноги, але замість того, щоб підійди і взяти мене, трохи відходить назад. Гарячковим поглядом починає мене оглядати. Те, що бачить, йому до нестями подобається. Руки на моїх ногах стискаються все сильніше. Мені не соромно. Дике бажання до цього чоловіка опанувало розум, витісняючи інші емоції. Тільки він. Його оголений торс, що бурхливо здіймається, його обличчя з бісеринками поту на лобі, охоплене первісним інстинктом володіти. Хіба можна так хотіти людину? Чи не це називається божевіллям?