Читати книгу - "Будь зі мною , Анна Пахомова"

- Так. Абсолютно серйозно.

Волков зробив крок до неї. Кинувши записку на стіл. Віра навіть не подумала відступати. Так і стояла, дивлячись генеральному директору в обличчя, і чекала його відповіді.

- Щедра пропозиція, - низьким сексуальним голосом промовив Антон, і лагідно заправив пасмо волосся дівчині за вухо.

Він був впритул до неї. Так що у Віри паморочилось в голові від його запаху. Вона вже і так була вся як в тумані. Кров прилила до щік,  адреналін вирував в крові, бентежачи і розпалюючи. Небезпека і невизначеність загострювали всі ї відчуття.

Дівчина несвідомо потягнулась за його пальцями, продовжуючи ласку. Але Антон перехопив її за підборіддя, змусив підняти голову і подивитись йому в очі.

- Ти впевнена? – тихо запитав Волков. Його пальці на підборідді обпікали.

- Авжеж, - прошепотіла Віра. Поклала вузьку долоньку йому на груди, відчуваючи під пальцями жадане тепло. І здивовано привідкрила губи, почувши як сильно калатає серце у Антона Павловича. Це придало дівчині впевненості. Вона промовила вже рішучіше: - Тільки треба обговорити правила.

- Правила? – луною озвався Антон. В вухах шуміла кров.  Його пальці пекло від дотику до її шкіри. Якраз такої м’якої і ніжної, як він не раз уявляв. Чи усвідомлює вона взагалі, що зараз з ним робить? Віра опаляла теплом своїх світло карих очей.

- Ну там, що ніхто не має дізнатись про наші зустрічі, - затараторила Віра. – Що ми не говоримо про почуття. Не обговорюємо наше життя. Не ставимо незручні питання і не звітуємо один перед одним.

- Ого, я ж ще не погодився, - Антон спробував пожартувати.

Але Віра сприйняла його зауваження цілком серйозно. Пирхнула, як маленький їжачок. І кивнувши його словам прошепотіла:

- Перепрошую. Я дурепа. Я зараз напишу заяву на звільнення…

Вона кинулась геть з кабінету, відчуваючи що знову утнула дурницю. Це було фіаско. І історії з Костиком було далеко до цієї миті ганьби. Від сорому навертались сльози на очі. Ні, вона десь уявляла, що може бути і так, але відчайдушно гнала ці думки від себе цілий день. О, тепер він вважатиме, що вона нахабна хвойда. З тих, що сама чіпляється чоловікам на шию. Розпусна і доступна. Сором душив, душу охоплювало гостре відчуття жалю за свій вчинок.

- Чекай! – Волков наздогнав дівчину біля дверей, ухопив за руку, і розвернув до себе обличчям, так різко, що вона буквально врізалась в його тіло. Притиснулась до грудей, і Антон оповив її стан іншою рукою, позбавляючи можливості втекти. Вона ніби розтеклась по його тілу, відчуваючи тапер Антона своїми грудьми, животом, стегнами. І від того всі думки миттю переплутались в голові. – Ти дещо мене ошелешила. Я маю подумати.

- Ні! – Віра знову задерла голову до гори, щоб бачити його холодні блакитні очі. – Вирішуй зараз, поки у мене ще вистачає духу!

Вона була максимально відвертою. І такою по-наївному щирою. Антон подумав, що для нього її пропозиція – ідеальне рішення.  Спосіб втамувати його жагу, яка відволікає від справ, від бізнесу, від судів. Але сам би він нізащо  і ніколи не запропонував Вірі подібного. Це було радше в стилі Жидкіна. Антон же був гіпервідповідальним, для таких пропозицій. А Віра в його уявленні не заслуговувала такого до себе ставлення. Він ще при першому знайомству вирішив, що вона заслуговує на знайомство з батьками і серйозні стосунки.

Зараз її спроба виглядати цинічною діловою звабницею розчулювала Антона, і викликала в грудях хвилю непрошеної ніжності. Ніжність разом із збудженням – небезпечна суміш.

Правильним би було зараз сказати ні. Відпусти Віру. Відштовхнути її. Заборонити і  їй і собі думати, що те що вона пропонує має право на життя. Але в горлі стояв ком, і Антон не міг промовити і слова. Він знав, що якщо зараз не прийме її правила гри, то потім пошкодує. Зрештою, вони ж з нею дорослі люди, і мають право на задоволення своїх потреб.

- Так чи ні? Вирішуй, - підігнала Атона Павловича Віра. Очікування було нестерпним.  Ця невизначеність роздирала її з середини. Віра прикусила губу, і тут же провела кінчиком язика по місцю укусу, навіть не помічаючи як голодно прослідкував за цим жестом Антон. – Зараз. Негайно.

- Так,  - капітулював Волков. Він не міг опиратись її близькості. – Але у мене буде таж умова.

- Яка? – Віра раділа в середині. Невже найтяжчий момент в її житті по заду?

- Поки ти зі мною, у тебе не буде нікого іншого,  - Антон говорив торкаючись губами її скроні. І її близькість викликала стійку ерекцію. – Зі свого боку гарантую абсолютну вірність.

- Я згодна! – поспіхом відповіла Віра. Аж не вірилось в те, що він пропонує. Вірність один одному. Секс. Це майже пропозиція справжніх стосунків. Якщо задуматись, то більшість жінок не мають  і того.

Вона притулилась лобом до його грудей. Тільки зараз зрозуміла, що Антон Павлович на голову вищий на неї, і його підборіддя як раз лягає їй на маківку голови, якщо стати так, як вона стоїть. Його обійми були такими затишними, що ворушитись геть не хотілось. Велика тепла долоня погладжувала спину, заспокоюючи. Як же вона перенервувала. Як ніколи в житті.

- Мабуть, - озвався за мить Волков. І Віра нехотя підняла голову, щоб бачити його обличчя. – Мабуть, треба скріпити нашу угоду…

«Як?», - хотіла запитати дівчина, але миттю все зрозуміла. Його губи накрили її рот.

Цей поцілунок не був схожий на попередні. Тепер Антон цілував її неквапливо, ніби приміряючись до її губ, розпробуючи їх смак. Язик окреслив нижню губу, протисся  далі, сплівся з її язиком. Весь світ навколо Віри заволокло густим туманом. Вона прикрила очі, і оповила руками Волкова за шию, щоб триматись на ногах, щоб не втратити орієнтири з реальним світом. А його поцілунок п’янив і відбирав волю. Їм не треба нікуди поспішати, не треба вихвачувати у долі момент близькості. На мить здалось, що все що відбувається тільки сон, і зараз Віра прокинеться. Вона застогнала і міцніше притиснулась до Антонового тіла.