Читати книгу - "Архів Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

- А чи був він у вас сьогодні? Чи розповідав про свою зустріч зі мною?

- Так, він одразу прийшов до мене. Він так розлютився!

- А через що, по-вашому?

- Він чомусь сприйняв це як образу своєї честі. Але від вас повернувся веселим.

- Чи пропонував він якийсь план дій?

- Ні, сер, жодного.

- Ви давали йому якісь гроші? Або, може, він просив їх у вас?

- Ні, сер, жодного разу!

- Чи не помітили ви, що він має якусь особливу мету?

- Ні, крім тієї, про яку розповів мені.

- Ви повідомили його про нашу телефонну розмову?

- Так, повідомив.

Холмс глибоко замислився. Я бачив, що все це - дуже незрозуміла для нього загадка.

- Ви маєте якісь цінні речі в своїй колекції?

- Ні, сер. Я людина небагата. Це добра колекція, але нічого коштовного вона собою не являє.

- І ви не боїтеся грабіжників?

- Анітрохи.

- Як довго ви мешкаєте в цих кімнатах?

- Близько п’яти років.

Холмсів допит перервав енергійний стукіт у двері. Тільки-но наш клієнт відчинив їх, як до кімнати стрімко увійшов американський адвокат.

- Ось, подивіться! - вигукнув він, розмахуючи над головою газетою.- Я так і знав, що зустріну вас тут. Містере Натане Ґаррідебе, вітаю вас! Ви тепер багаті, сер. Наша справа дійшла до щасливого кінця. Усе залагодилося... Що ж до вас, містере Холмсе, то нам зостається лише попросити вибачення за те, що ми завдали вам зайвого клопоту.

Він передав газету нашому клієнтові, який здивовано став читати окреслене в ній оголошення. Ми з Холмсом нахилилися вперед і, зазирнувши через плече старого, прочитали:

«Говард Ґаррідеб.

Конструктор сільськогосподарських машин.

Снопов’язалки, жатки, ручні та парові плуги,

сівалки, борони, фургони та інше знаряддя.

Розрахунки за артизіанські свердловини.

Ґровнер-Білдінґ, Астон, Бірмінгем»

- Чудово! - задихаючись, вигукнув господар.- Ми знайшли третього!

- Я збирав відомості в Бірмінгемі,- сказав американець,- і мій тамтешній агент надіслав мені місцеву газету з цим оголошенням. Ми мусимо негайно закінчувати цю справу. Я написав тому чоловікові й попередив, що ви будете у його конторі завтра о четвертій годині.

- Ви хочете, щоб до нього поїхав саме я?

- А ви, містере Холмсе, як гадаєте? Чи не здається вам, що так буде розумніше? Уявіть собі - я, якийсь американець, з’являюся до нього з отакими казочками. З якої причини він мені віритиме? А от ви - англієць із солідною репутацією, вас він, звичайно, вислухає. Я міг би вирушити разом з вами, якщо бажаєте, але завтра в мене багато всякого клопоту, та я відразу приїду до вас, якщо виникнуть якісь непорозуміння.

- Гаразд, але я вже багато років не їздив так далеко...

- Дарма, містере Ґаррідебе. Я вже все з’ясував для вас. Виїдете о дванадцятій годині й після другої будете на місці. Надвечір встигнете повернутися додому. Єдине, що ви повинні зробити,- то це зустрітися з тим чоловіком, познайомити його з нашою справою й дістати письмове підтвердження, що він насправді існує. Боже мій! - із запалом додав він.- Якщо подумати, що я подолав таку відстань із самісінького серця Америки, то з вас вимагають не так уже й багато - поїхати лише за якусь сотню миль, аби владнати нашу справу!

- Безперечно,- погодився Холмс.- Як на мене, цей джентльмен має цілковиту рацію.

Містер Натан Ґаррідеб знизав плечима й зітхнув.

- Що ж, як ви наполягаєте, то я поїду.- Я, звичайно, не можу ні в чому відмовити вам, адже ви принесли в моє життя радість надії...

- Тоді згода,- мовив Холмс,- і одразу повідомте мене про все, тільки-но матимете таку змогу.

- Неодмінно,- відповів американець.- Гаразд,- додав він, поглянувши на годинник,- я мушу йти. А завтра, містере Натане, я проведу вас до бірмінгемського потяга. Нам не по дорозі, містере Холмсе, ні? Тоді на все добре, і завтра ввечері ви, напевно, вже матимете про нас новини.

Я помітив, що обличчя мого друга проясніло, тільки-но американець вийшов із кімнати, й вираз розгубленості миттю зник.

- Я хотів би оглянути ваші колекції, містере Ґаррідебе,- мовив він.- Мені в моїй професії все може придатися, а ваша кімната - справжнє джерело знань.

Наш клієнт аж засяяв від задоволення, очі його зблиснули за скельцями великих окулярів.

- Я не раз чув, сер, про вашу високу інтелігентність,- сказав він.- Я готовий не відкладаючи показати вам усе, що вас цікавить.

- На жаль, зараз я не маю часу. Але всі ці предмети підписані й старанно впорядковані, тож я обійдуся і без ваших пояснень. Ви не будете заперечувати, якщо я відвідаю вашу кімнату завтра й огляну всі ці скарби без вас?

- Ні, що ви, прошу. Помешкання буде, звичайно, зачинено, але я залишу ключ у покоївки, місіс Сандерс. До четвертої години вона буде тут, унизу, й відчинить вам.

- Гаразд, саме завтра вдень я буду вільний. Було б непогано, якби ви переговорили з місіс Сандерс щодо ключа. До речі, хто ваші житлові агенти?

Це несподіване запитання здивувало нашого клієнта:

- Голловей і Стіл, на Еджвер-Роуд. А навіщо це вам?

- Я сам непоганий знавець архітектури,- сміючись, сказав Холмс,- але ніяк не можу визначити час спорудження цього будинку. Це доба Анни чи перших Георгів?

- Георгів, безперечно.

- Можливо. Але мені здається, що він давніший. А втім, це неважко з’ясувати. На все добре, містере Ґаррідебе, й бажаю вам щасливої дороги до Бірмінгема.

Житлове агентство містилося поряд, але контора була вже зачинена, і ми подалися додому на Бейкер-стріт. Лише після обіду Холмс повернувся до цієї теми.

- Нашу нескладну загадку майже розгадано,- сказав він.- Ви, напевно, вже уявляєте собі подальший розвиток подій.

- Але я не бачу тут ні початку, ні кінця!

- Початок уже досить чітко окреслений, а кінець побачимо завтра. Вам нічого не здалося дивним у цьому оголошенні?

- Так, слово «артезіанські» було надруковано з помилкою.

- То