Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула"

системі Проксіми Центавра також існує життя в найрізноманітніших формах. Адже знайшли ми його зрештою і на Венері та Марсі. Проте не випадково, що на цих планетах життя не розвивалось точно так, як на Землі. Коротко кажучи, ми не знайшли там істот, які стояли б на такому високому ступені розвитку, на якому перебувають люди. Та це й закономірно. Зважте лиш, від скількох факторів залежить вище життя на нашій Землі! Від складу атмосфери, віддаленості планети од Сонця, від її величини та нахилу осі, від структури гірських шарів, обігу води і так далі, і такс інше. Змініть бодай один фактор, — наприклад, склад атмосфери, — і життя на Землі або загине, або повернеться до примітивних форм. Щоб виникло життя таке багатогранне і пишне, як на нашій планеті, повинні бути точно такі умови. Підрахуємо ту величезну кількість факторів і спробуємо на основі теорії ймовірності визначити, скільки планет, схожих на нашу Землю, ми можемо знайти в радіусі п’ятнадцяти світлових років. Виявляється — жодної!

Я не хочу стверджувати, що ніде у Всесвіті не існує мислячих створінь, схожих на нас. Але я не вірю, що ми їх знайдемо одразу ж у сусідній сонячній системі. Логіка зеперечує це.

Проте я не біолог і не можу цього питання розв’язати остаточно.

Далеко серйозніше заперечення є в мене з точки зору фізики, яка є моїм основним фахом. Академік Навратіл припускає, що літак може досягнути в міжзоряному просторі половини швидкості світла, тобто сто п’ятдесят тисяч кілометрів на секунду. Я підкреслюю слово “припускає”, бо для цього припущення немає ніякого наукового грунту. Взагалі це ще невідомо, чи може речовина витримати таку швидкість, а головне — чи витримає її людина?

Я вважаю, що речовина при швидкості понад сто тисяч кілометрів на секунду втратить сили зчеплення і розпадеться на атоми. Просто вибухне. Зверніть увагу, що ніде у Всесвіті ви не знайдете тіла, яке б рухалось з такою шаленою швидкістю. Я переконаний, що речовина з такою швидкістю не може навіть рухатись…

Далі: як хоче академік Навратіл приземлитись з таким велетенським кораблем будь-де на планеті? І як потім стартуватиме, бо слід тзерезо припускати, що на Проксімі він не захоче лишитись назавжди?

Не забувайте також про принцип Допплера, який нам говорить, що при половинній швидкості світла екіпаж корабля не побачить зірок ні перед собою, ні за собою, бо лінії спектрів так зсунуться, що світло якого завгодно кольору стане для людського ока невидимим.

Я ще не вивчав детально проекту академіка Навратіла, але недоліки, які я зазначив, впадають в око вже з першого погляду. Не маю сумніву в тому, що знайду багато серйозних похибок так само і при детальному вивченні проекту, на основі яких доведу вам, що проект Навратіла — нездійсненний…

Слова попросив академік Хотенков, керівник дослідницького Інституту міжпланетних польотів…

— Мабуть, ви всі усвідомлюєте, що в дискусії, яка розгорнулась з приводу проекту академіка Навратіла, вирішується питання далеко важливіше, аніж суперечка двох учених. Тут йдеться про те, чи наважимось ми подолати відстань між двома зірками, чи цю думку заздалегідь оголосимо безнадійною.

Ніхто не заперечує, що йдеться про дуже сміливий експеримент. Але хіба не потрібно було стільки ж відваги, щоб людина вперше сіла в ракету і вирушила космічним простором на Місяць? Або зважилась на першу небезпечну подорож до Венери? Тоді, правда, людина вже володіла невичерпною атомною енергією, але ще не знала всіх небезпек, які чигали на неї в міжпланетному просторі. Не було в кого запозичити досвіду, довелось покладатись тільки на розрахунки.

Незважаючи на це, людина вже розбила пута, які тримали її на Землі, і хоробро ступила у Всесвіт. Ми всі знаємо краще за інших, яке величезне наукове значення мали ті перші подорожі.

Нема сумніву, що проект академіка Навратіла цілком відповідає прагненням та зусиллям людства продовжувати свою подорож за знаннями. Мабуть, я говорю від імені більшості, стверджуючи, що ми цей проект палко вітаємо. Поки що я його переглянув побіжно; для остаточного рішення будуть потрібні більш грунтовне вивчення та досліди, але й так можна сміливо заявити, що проект — науково обгрунтований і старанно продуманий майже до деталей. Тому я не згоден із запереченнями академіка Ватсона, як не погоджуюсь і з його поглядами на існування людства.

Його висновок, що в радіусі п’ятнадцяти світлових років тільки наша Земля має умови для розвитку мислячих створінь, — ненауковий. Настільки ненауковий, що навіть нагадує твердження середньовічної церкви, яка заявляла, що Земля є центром Всесвіту. Життя на Землі справді зумовлене багатьма факторами, але це ще не значить, що таке ж складне життя не може розвиватись і за інших умов.

Ми дуже поважаємо наукову працю академіка Ватсона в галузі фізики. Але його твердження про виключність людини у Всесвіті ми повинні якнайрішучіше відкинути, як непрогресивне і навіть реакційне. Поки що ми дослідили тільки нашу Сонячну систему. Що нам дає право стверджувати, що ні в одному з тисяч світів у радіусі п’ятнадцяти світлових років нема життя, схожого на те, яке є в нас на Землі?

Я не згодний також з твердженням академіка Ватсона, що речовина не може рухатись з половинною швидкістю світла. Загальновідомо, що матеріальні частки космічних променів летять міжпланетним простором майже з такою швидкістю. Найбільше мене вразив сумнів, чи витримає таку швидкість людина. Це мені нагадує час появи залізниць, коли деякі вчені запевняли, що людина не може витримати більшої швидкості, ніж сорок кілометрів на годину. Вони забували при цьому, що в цей же час летять Всесвітом разом з усією земною кулею з швидкістю тридцять кілометрів на секунду.

Можливо, що в проекті академіка Навратіла буде потрібно ще багато чого виправити і вдосконалити, але ясно також і те, в чому я глибоко переконаний: цей проект буде рано чи пізно реалізований. Гадаю, що час, коли людина наважиться переступити межі нашої Сонячної системи, вже не за горами.

— Правильно! Правильно! — закричала, не стримавшись, Алена. Але її