read-books.club » Пригодницькі книги » Люди і тварини 📚 - Українською

Читати книгу - "Люди і тварини"

150
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Люди і тварини" автора Софія Парфанович. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34 35 ... 68
Перейти на сторінку:
І по дорозі авта.

Ми: Чіко, кийок з пальмової гілки й я, мандруємо тонкою стежкою й шукаємо чогось, що, здається, згубили колись. А, може, воно тільки снилося нам. Тобто мені. Про далекі землі, що виринули з моря. Оце бо коралеві рифи, велетенські маси живих колись істот, що з них постала цілина. Вони погинули, їх залило вапно та глей, і море виписало історію землі на їхньому цвинтарищі. Каміння, м’який вапняк і кремінь, витискані скам’янілими мушлями, писані взорами, дірковані й мережані тваринами й рослинами, що жили колись у морі. Історію землі й моря розказують вони. Земля ця страшно молода й неготова. Вона постала вчора й постає на очах. Родиться з моря. Воно висипає вапно й пісок, трави й насіння, різний тваринний і рослинний дріб і відпадок. Манґровії бродять по ньому на своїх триніжках — надводних коріннях і заселюють воду. Коли ж океан відчалює, між манґровіями залишаються білі трясовиська — тісто, що з нього сонце випікає цілину.

Але Чіка вся ця справа не цікавить. Поперше — він пес. А потім: він тут родився і виріс, і йому начебто все байдуже. Він бушує поміж кущами, нюшить голосно й порпається в землі й у морському дні. Але я ще не бачила, щоб він щось випорпав чи зловив. Я сідаю на камені над морем і дивлюсь на його гладь і в його даль. Чіко бродить при березі, порпається, але нічого не ловить і не плаває. А там неподалік гойдаються пелікани. Одні мають білі шапки на головах і жовтаво-білу шию і чорний живіт. Інші — чорні з білим животом. Є і зовсім білі — окраса фльоридського побережжя і Еверґлейських трясовиськ. Раз, єдиний раз я чула, як Чіко гавкав на одного з них, що наблизився надто до берега. Але ловити не збирався. Може, з досвіду знав, що це даремна погоня, а може тому, що тяжкий, незручний, не плаває — коротко, не ловецький він пес.



Інколи Чіко вилазить з води, підходить до мене й дивиться пильно своїми жовтявими очима. Ніби хоче спитати, чи не підемо далі, або сказати, що тут — нічого цікавого. Коли ж я не рухаюся, Чіко сідає мовчки біля мене. Раз тільки він полизав моє праве вухо, і ми з’їли наспіл банана. Інколи я говорю до нього. Але він не відповідає, як інші пси це роблять, тільки дивиться на мене жовтими очима старої баби. Але повернувшись додому — це малий котедж на Собачому Острові, що я винаймаю на декілька днів, — Чіко лягає біля моєї хати й чекає. Час від часу прокидається і дивиться на мене. Я бо лежу на цятці землі, що пливе між океаном і затокою, та гріюся на сонці. Десь є січень і Різдво. Але тут цвітуть гібіски, і кокосові пальми, що їх кілька на острові, ростуть і зріють великих волокнистих горіхів.

Чого чекає Чіко? Щоб я покінчила грітися і щоб ми знову пішли в помандрівку? Так, він оживлюється, як я встаю, а коли я зникаю в хаті, щоб одягнутися, сидить під дверима й скавучить стиха. Крізь сітку дверей переконую його, що мушу зібратися, та ще й узяти один банан для нас і кусок кокосового горіха.

Потім знову мандруємо. Він порпається і шукає чогось, і я теж шукаю на землі й морі — нічого.

Так ми здружили обоє: Чіко і я. Інколи я питаю в нього, що скаже його господар на те, що він цілий час поза хатою. І дорікаю йому, що він невірний. Але він не відповідає. Йому байдуже до всього. Навіть не знаю, чи й коли їсть.

Ми йдемо по острові в напрямі басейну, де лавочки й проходжуються гості. На хвилину я втратила Чіка. Я й кийок самі. Здалеку я побачила, що Чіко знайомиться з малою дівчинкою. Такою з рожевою стрічкою в ясному волоссі. Але ж зараз він надійшов і на знак каяття полизав мені руку. Наче б просив вибачення. Добре мати пса. Хоч би пса.

І ми знову помандрували.

* * *

Неймовірно, яка мала іскорка — життя! Оце все, з чого побудована ця земля, жило недавно. Недавно? Може мільйони літ тому, а може, дні чи жмуток їх.

Чікове життя висіло на волоску. Незрозуміло: чого це він бігає з одної сторони дороги на другу? Адже ж по обох сторонах те саме, і ніде він не знаходить нічого. І не помагає, коли я перейду до нього на другий бік дороги. Чіко все одно бігатиме з одного боку на другий. Дорогою — рівним асфальтом мчать авта. Дурний пес! А ще гірше я зробила: бачачи, що він намірився перебігати дорогу, я покликала його — над’їздило авто! Пробіг перед першим і — потрапив під друге. У мене завмер віддих і серце наче б стримало свій біг. Хвилина — і в мене майнула думка, щоб побігти рятувати!

Наглий склегіт коліс — авто здержалося з повного розгону й Чіка відкинуло на бік!

Заки я змогла перевести дух — Чіко підвівся на всі чотири ноги й подивився на мене своїми спокійними, холодними, жовтими очима.

Я клячала край дороги, пригортала його велику, клаповуху голову й питала:

— Чіко, дорогий, Чіко! Невже ти ще живий? І чи нічого не сталося тобі?

І ми підвелися і пішли й Чіко тільки злегка налягав на ліву, задню ногу. Але ми вернулися додому, і зараз таки він десь зник і я не бачила його навіть між людьми. І я з журбою думала про нього.

Вранці я одягнула штанці й гумові капці й пішла бродити побережжями. Там він віднайшов мене, на мою і його радість. І ми бродили, і він шукав чогось у воді, і я радувалася життю морського дна.

Яке воно багате, яке різноманітне!

Кожен камінь має на собі чи довкола себе стільки

1 ... 33 34 35 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люди і тварини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люди і тварини"