read-books.club » Сучасна проза » Покоління джинс. Втекти з СРСР 📚 - Українською

Читати книгу - "Покоління джинс. Втекти з СРСР"

185
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Покоління джинс. Втекти з СРСР" автора Дато Турашвілі. Жанр книги: Сучасна проза / Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 33 34 35 ... 38
Перейти на сторінку:
Абхазії, і їх шукали прямо на узбережжі. Друзі Геги, а також просто шанувальники знаходили на березі представників грузинської інтелігенції, і їм, обпеченим сонцем, просто біля моря оповідали справу. Відпочиваюча грузинська інтелігенція з різних причин підписувала прохання про помилування «хлопців з літака»: хтось робив це щиро через любов до Геги, хтось — імітуючи її, комусь сказали, що ідея листа належить самій владі, аби вони були сміливіші.

Лист про помилування повинні були надіслати або відвезти до Москви, оскільки грузини щиро і наївно вірили, що рішення про розстріл хлопців було ухвалено у столиці, а влада Грузії лише виконала завдання росіян. Коли грузинський уряд виявив, що під листом про помилування підписались такі вчені, режисери та актори, які співпрацювали з владою і були налаштовані лояльно до неї, він не лише занепокоївся, а й обурився. Причиною занепокоєння грузинських комуністів була очікувана негативна реакція Кремля через те, що грузинська інтелігенція, як виявилось, так відкрито і сміливо захищала антирадянські елементи. А це означало, що грузинський уряд погано працював з власною інтелігенцією, і взагалі діяв погано. Причиною ж обурення секретарів грузинського ЦК було те, що грузинські інтелігенти, яким влада призначала будинки, машини і дачі, без погодження цієї влади підписувалися під проханням про помилування викрадачів літака і зраджували грузинську Комуністичну партію й особисто першого секретаря ЦК.

Вирок винесли тринадцятого серпня. А телевізійну передачу під назвою «Бандити» в ефір пустили десять днів по тому, двадцять третього серпня. Десять днів матеріали монтували так, щоб у глядача навіть сумніву не виникало, що він має справу зі справжніми бандитами, цинічними вбивцями і терористами, які не заслуговують ні на що, крім розстрілу. Десять днів присвятили тим деталям, які мали обрати для грузинського глядача, де були моменти, які викликали суперечки. Наприклад, була деталь, що стосувалась Паати Іверіелі, який перед початком штурму літака подарував красивій пасажирці на ім’я Катрина власний, пробитий кулею, паспорт — мовляв, мені він вже не знадобиться. Уряд серйозно планував використати проти Паати Іверіелі жінок. Під час слідства (якщо так можна назвати той процес) віднайшли кілька осіб, із якими у Паати у різні часи були романтичні стосунки, і хотіли вивести їх на суд, де вони мали охарактеризувати його як сексуального монстра. На суді вони мали сказати, що брати Іверіелі їхали до Америки не тому, щоб мати власну клініку (як вони самі казали), а тому, що бажали таких, як вони самі, безсоромних жінок, оскільки під час навчання у Москві не задовольнили до кінця свої сексуальні потреби. Потім, як виявилось, хтось сказав, щоб це не подіяло на суспільство навпаки, і від такої версії відмовились.

Натомість, була деталь, яку (на відміну від попереднього випадку) на суді все ж залишили, — твердження, що викрадачі літака буцімто протягом усієї ночі не пускали пасажирів до туалету, повторили кілька разів як значну провину. Між іншим, на початку, коли літак обстрілювали з автоматів солдати, викрадачі не лише не пускали пасажирів, а й самі не рухалися у напрямку туалету. На тому ж самому процесі взагалі пропустили важливу деталь щодо газових балонів, яку найчастіше почали згадувати під час зборів у Цкнеті та на вулиці Львівській. Їм було відомо, що існують маленькі, кишенькового розміру газові балони, які (за їхнім планом) були у кожного і, погрожуючи якими, вони б примусили пілотів змінити маршрут літака. З самого початку у Цкнеті вони склали листа, у якому ставили вимоги пілотам і закликали подумати про пасажирів та стюардес.

Врешті передачу змонтували так, що кілька інтелігентів, які підписали лист про помилування, самі ж відмовилися від підписаного, решту ж викликали до ЦК і, погрожуючи, примусили зробити те саме. Багатьох змусили не лише відмовитись від підпису, а й писати пояснення й вибачитися за ту помилку, якої вони припустилися перед Компартією та урядом. Але виявились і такі, які знехтували особистими привілегіями, але не відмовились від підписів і до кінця лишилися при думці, що Гегу та його друзів необхідно помилувати. Було вже зрозуміло, що розстріляти їх вирішив грузинський уряд, і у Москві даремно чекали на прохання грузинського суспільства щодо помилування викрадачів літака.

А народ у Грузії сприйняв рішення тогочасного уряду настільки близько до серця, що про жорстокість Шеварднадзе з’явилися легенди. Тоді це був єдиний шлях та можливість помсти грузинів, і всі повсюди розповідали, як Шеварднадзе викликав до кабінету батька братів Паати та Кахабера на розмову щодо засуджених на смерть синів. Ніхто не знає, наскільки правдивим було те, що розповідали, але, як правило, придумане народом показує зв’язок, народом і виявлений.

Батька Паати і Кахабера, відомого грузинського лікаря та вченого, якого особисто знав Шеварднадзе, на другий день після арешту синів, звичайно, звільнили з роботи, а через три тижні після завершення суду викликали до першого секретаря ЦК.

Пан Важа, звісно, зрозумів, щодо чого, точніше, щодо кого буде розмова з Шеварднадзе і до грузинського ЦК — туди, де вирішувалась доля його синів, — спеціально пішов у джинсах.

Пан Важа не мав власних, але він знайшов джинси одного з синів у їхній кімнаті. Це було нелегко зробити, оскільки ту кімнату вже стільки разів обшукували й перевертали, що її вже й не прибирали, бо не було сенсу — невідомі приходили й руйнували спочатку. Тому пан Важа довго шукав джинсові штани, які мали запах його синів, надягнув їх перед дзеркалом і пішов до ЦК.

У ЦК, коли йому виписали перепустку, чиновники низьких та високих рангів з великим подивом дивились на чоловіка, який ішов на зустріч із Шеварднадзе, оскільки це був перший випадок, коли людина, яку викликали до ЦК, була одягнена у джинси.

Шеварднадзе також, похиливши голову й навіть не почувши привітання візитера, одразу помітив штани пана Важі, а потім, так і не піднімаючи голови, пальцем наказав пану Важі сісти на стілець, ще раз уважно поглянувши на його джинси. Спостерігав за ними із люттю, і, хто знає, може, подумав, що це був батьківський протест проти вже винесеного синам вироку. Тому розмова почалася так, як почалася.

— Мабуть, здогадуєшся, чому я тебе викликав.

— Не знаю. Знаю лише, що, мабуть, розмова йтиме про моїх синів.

— Ти знаєш.

— Я вас

1 ... 33 34 35 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покоління джинс. Втекти з СРСР», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Покоління джинс. Втекти з СРСР"