Читати книгу - "Білий Ріг"

Так ось у чому розгадка чудесного забарвлення води в бухті — присутність розщепленої деревини загадкового дерева! Сергієвський уважно дивився на берег, намагаючись запам’ятати обриси дерев. Нічого особливого не було в їхньому розлогому гіллі, в перистому листі, в гронах білих квітів.

Зненацька звідкись із-за мису почувся ледве чутний, але виразний, який не можна було сплутати ні з яким іншим звуком, мотор! Далеке гудіння було рівним і сильним, воно безперечно наближалося до бухти.

— До літака! Швидше! — скомандував Сергієвський.

З лівого крила, що здіймалося над водою, було видно хвилі, які рівномірно й безупинно набігали на берег. Обігнувши довгий східний мис, сірий моторний катер несподівано розсік спокійні хвилі білим від піни буруном. Ніс, високо піднявшись над водою, злегка похитувався, під ним лежала чорна тінь, а металеві частини гарматної і прожекторної установок поблискували тьмяними вогниками.

Катер повернув, мотори змовкли, і маленьке судно підлетіло до літака. На його носі з’явилися кремезні постаті моряків берегової охорони в білих куртках і широких трусах, які здавалися легковажним порушенням необхідної суворості військової форми.

Переговори тривали не довго, і катер зник так само швидко, як і з’явився, а трохи згодом два куцих гідролітаки важко спустилися на воду у великій бухті, за кілометр на захід від бухти «райдужних струменів». Поранений і частина вантажу були забрані на гідролітаки, баки радянського літака заповнили дві тонни бензину. Залишалося дочекатися прибуття двох суден, які під час відпливу мали відбуксирувати літак з маленької бухти через вузький прохід між рифами.

Дуже скоро сутінки змінилися густою темрявою. Сергієвський спохватився, що необхідно взяти з собою зразок чарівного дерева, бо все, що вони бачили в бухті, незабаром здаватиметься неймовірним сном. Чекаючи, поки зійде місяць, льотчик вийшов на крило літака і побачив виразне блакитне сяйво, що поширювалось у воді навколо стояків, які підпирали крило й хвіст літака. Здивований ще одним виявом чудес бухти, пілот глянув у бік потрощеного літаком лісу. На тому місці, де вдень сяяли райдужні струмені, оточена темною водою, яскраво світилася голуба пляма.

Сергієвський сів у човен і поплив до світної плями. Вода навколо розщеплених стовбурів здавалася сяючою газовою хмаркою, що кидала сріблясті відблиски на обличчя й руки Сергієвського. Світла, випромінюваного водою, було досить, щоб орієнтуватись, і льотчик швидко відібрав кілька шматків деревини, а також кілька гілок з листям і квітами.

В той час, коли літак відбуксирували з бухти, Сергієвському було не до розпитувань, а коли бухта «райдужних струменів» залишилася позаду, льотчикові вже нічого більше не вдалося узнати. Дерево, про яке він розповідав, місцеві жителі називали солодким деревом. Воно зустрічалося тут рідко, і ніхто нічого не чув про чудесні якості його деревини.

Повільно й обережно, разом з відпливом, срібний корабель вивели на широкий морський простір, і ревіння моторів сколихнуло спокійний тропічний берег.

«Альбатрос» залишив назавжди чудесну бухту і незабаром переніс назад через океан всю невеличку групу людей, яким судилося бачити одно з невідомих чудес природи.

Професор Кондрашев повернувся на високому стільці назустріч Сергієвському, що зайшов у лабораторію, і мовчки простягнув йому стойку з пробірками, на дні яких лежали маленькі шматочки чарівного дерева, привезеного льотчиком.

У воді переливались і блищали струмочки й хмаринки вогняно-жовтого і синього кольору, набираючи часом зеленувато-жовтих або сяючих голубих тонів.

— Схоже на вашу бухту? — запально посміхнувся професор.

— Не зовсім, — серйозно відповів льотчик. — Там фарби і світіння були значно яскравішими.

— Ну, звичайно, — спохватився Кондрашев, — адже в бухті вода морська! — І капнув у пробірку кілька краплин якогось розчину.

В ту ж мить синь згустилася і з прозорої стала майже непроникною для ока, а жовті хмарки здавалися відлитими з червоного золота.

— Виявляється, — пояснив професор, — додавання до прісної води невеликої кількості лугів різко підсилює здатність дерева забарвлювати воду. А втім, це не фарба, а якась особлива речовина, ще не розгадана наукою, її властивість світитись і опалесціювати може бути дуже цінною. Мені вдалося визначити дерево — воно близьке до звичайних сірих горіхів, але є дуже древнім представником цієї групи і називається ейзенгартія. Ейзенгартія з’явилася не менш як шістдесят мільйонів років тому. Зараз це чагарник, дуже поширений на півдні Сполучених Штатів, але він уже не має ніякісіньких чудесних властивостей — очевидно, виродився в несприятливих умовах життя. Та виявляється, що в Південній Мексіці, на Юкатані, і дуже рідко там, де ви були, оця сама ейзенгартія збереглась у вигляді невеликого, дерева, так само як і в стародавні епохи свого існування. Це дерево має особливі, вже відомі вам властивості. Саме воно і є той «коатль» ацтеків, або «дерево життя» середньовічних учених. Вам, любий мій, належить честь відкриття, вірніше, відновлення відкриття цієї цінної рослини.

Професор підвівся і, урочисто відчинивши скляну шафочку, дістав невеликий бокал, виточений з темної деревини ейзенгартії.

— Вам, — говорив він далі, наливаючи в бокал чисту воду з колби, — по праву належить честь першим випити чарівний напій, який зберігав колись здоров’я середньовічних володарів.

Вода в темному бокалі здавалася дзеркальцем густої блакиті. Сергієвський, ніяково посміхаючись, узяв бокал з рук професора і не вагаючись випив до дна.