Читати книгу - "Планета трьох сонць"

«Ластiвка» пiшла вперед на мiнiмальнiй швидкостi, фантастичнi тiнi, якi малювали прожектори на хвилястих кам'яних стiнах, ще посилювали нервознiсть втiкачiв.

— Не завадило б трохи хильнути для хоробростi! — зiтхнув Мак-Гардi. Нерви не витримують…

Краус зважив на руцi рушницю i кiлька разiв клацнув запобiжником.

— Спокiй i розсудливiсть! Тепер уже, хлопче, на жаль, не можна послати за себе в вогонь кого-небудь iншого. Сьогоднi все залежить виключно вiд нас самих.

— Краще вже не патякай! — крикнув Мак-Гардi. — Ти нагадуєш менi людину, яка йде вночi лiсом i розмовляє голосно, щоб заглушити свiй страх.

Краус люто зиркнув на нього, але промовчав.

Нарештi гори розступились, i в прохiд зазирнуло промiння оранжевого сонця. Гладiнь води спалахнула, немов рiка перетворилась на потiк розплавленого золота. Бiля пiднiжжя гiр повзла легенька iмла. До берегiв знову пiдступили джунглi. В них копошились всiлякi звiрята, а над деревами лiтали ширококрилi велетенськi птахи.

— Зупинись на хвилинку, щоб можна було роздивитись! — владно наказав Краус.

Мак-Гардi вимкнув двигун i злякано обернувся:

— Ти помiтив щось пiдозрiле?

— Гадаю, що треба послати тебе назад, до матусi. Схаменись, чоловiче! — розгнiвався Краус.

— Тiльки своєю хоробрiстю надто не козирись! — втрутився в розмову Грубер. — Ми тут надто вже пiд ударом. З берега нас, певно, тримають на мушцi. Я хотiв би вiдчути твердий грунт пiд ногами.

Краус з хвилину мiряв його зневажливим поглядом:

— Можливо, ти правий!.. Але я не люблю боягузiв, — сказав вiн бiльш сумирним голосом, щоб виправдати себе. — Мак-Гардi, заверни, будь ласка, до правого берега. Я огляну його сам. А ви тим часом будьте напоготовi. Повернусь швидко.

Вiн вискочив просто на вогкий пiсок i почав обережно просуватись вперед, до заростей.

Бiля першого ж куща Краус сполохав чудного птаха, який огидно засвистiв i пiднявся вгору. У вiдповiдь на його застережний сигнал чкурнули врозтiч численнi звiрята; гiлки з величезним листям загойдалися пiд тiлами дивовижних плазунiв. За мить все знову замовкло.

— Людей тут, мабуть, немає, - сказав сам до себе Краус. — Принаймнi нiщо не свiдчить про них, та й звiрi були зовсiм спокiйнi.

Зробивши кiлька крокiв, вiн нерiшуче зупинився. Обiперся спиною об товстий лускатий стовбур високого дерева, щоб мати захисток ззаду, i уважно оглянув кущi перед собою та плетиво гiлок над головою.

На одному з кущiв його увагу привернули довгастi плоди, якi дуже скидалися на нашi банани. їх свiтло-жовтий колiр рiзко вiдрiзнявся вiд зеленi листя. Краус зiрвав один.

— Справдi, це банан! — зрадiв вiн, знiмаючи жовту шкiрку. — А який чудесний, м'який! Мабуть, уже достиг…

Вiн хотiв уже вп'ястися зубами в пахучу м'якоть, але затримав банан бiля рота. А що, коли вiн отруйний? Адже зростав у зовсiм iншому середовищi…

Але спокуса була надто велика: скiльки рокiв не доводилось бачити свiжих фруктiв!

Краус вiдкусив маленький шматочок i обережно перекидав його на язицi. Смак i запах справдi нагадували банан. Про небезпеку вiн бiльше не думав.

— Чого це вiн там так довго? Чи не трапилось з ним чого? — стурбувався Грубер: минуло пiвгодини, а Краус все ще не повертався.

— Я теж цього побоююсь, — озвався i Мак-Гардi. — Побiжи-но за ним, подивись. Якщо побачиш щось пiдозрiле, — стрiляй. Тодi й я поспiшу на допомогу.

Тiльки-но Грубер зайшов до лiсу, як почув голос, що лунав iз заростей.

«Краус… З ким це вiн там розмовляє?» Грубер зупинився, нашорошив вуха. Тепер уже було чути краще.

— …Так що, золотенькi, золотоголовенькi, — як я вам подобаюсь? Ну, тiльки не соромтесь, квартянчики! Адже я вам нiчого не зроблю. Я не такий злий, як це про мене дехто думає. Ось побачите, що ми будемо добрими друзями… Так, так! Ви будете працювати, а я буду вам радити… А отим двом, що зараз ловлять гав на «Ластiвцi», — тим ви не дуже вiрте!..

Грубер схопився за голову i помчав до лiтака.

— Краус розмовляє з квартянами! — вигукнув вiн до Мак-Гардi.

— З квартянами?.. Де?.. Як?!

Грубер мовчки показав на джунглi. Обидва вже хотiли бiгти туди, коли це з'явився Краус. Вiн iшов важко, нетвердою рукою притримувався за гiлки та листя. До грудей притискував кiлька в'язок жовтих бананiв.

— Хелло, друзi, гей! — вигукнув вiн хриплим голосом. Мак-Гардi з Грубером побiгли йому назустрiч i взяли пiд пахви.

— Ну й набрався ти! Де взяв горiлку? — розпитував його Мак-Гардi.

— А де ти взяв оцi банани? — здивувався Грубер. Краус описав рукою криву лiнiю i каламутними очима примружився на спiльникiв:

— Це все — квартяни, золотi хлоп'ята! Ми випили, закусили… Вiзьмiть собi теж, — ткнув вiн в'язку бананiв Груберу. — А… вам… посилають вам привiтання!

— Привiтання? А де ж вони самi? — недовiрливо похитав головою Мак-Гардi.

— Там… ген… — махнув рукою Краус, сiв на пiсок i одразу ж заснув.

Його перенесли до лiтака i поклали на пiдлогу.

— Зроби йому аналiз кровi, коли б вiн, бува, не отруївся! — сказав Мак-Гардi.

Результат дослiдження був надзвичайним: в кровi Крауса виявився великий процент алкоголю.

— Нiчого не розумiю! — знизав плечима Мак-Гардi. — Не вiриться, щоб квартяни при першiй зустрiчi дали йому горiлки! Але все-таки де ж вiн її взяв?

— А