Читати книгу - "Темна матерія"

— Ти б міг виказати більше поваги до свого старого товариша по кімнаті, ось, що я хочу сказати.

— Про яку сполуку ти говориш?

Він дивиться на мене з неприхованим презирством.

— Та пішов ти.

Ми мовчки стоїмо осторонь, а кімната й далі набивається людьми.

— Отже, ви разом? — питаю. — Ти й Даніела?

— Щось таке, — каже він.

— Що це означає?

— Ми час від часу зустрічаємось.

— Тебе завжди до неї вабило, еге ж?

Він лише ошкіряється.

Я пробігаю очима по натовпу, знаходжу Даніелу. На мить вона вигулькує серед шанувальників і знову мені її застують репортери з розкритими блокнотами, куди вони несамовито строчать те, що вона каже.

— Ну, і як воно? — питаю, хоча я не впевнений, що справді хочу почути відповідь. — Ти й моя... і Даніела.

— Неймовірно. Вона — жінка моєї мрії.

Він загадково посміхається, і не минає й трьох секунд, як мені хочеться його вбити.

О першій ночі я сиджу на дивані в Даніели вдома й дивлюсь, як вона проводжає до дверей останніх гостей. Ці останні кілька годин були для мене справжнісінькою мукою — з розумним виглядом розводити теревені-вені з друзями Даніели по мистецькому цеху, в нервовому очікуванні миті побути з нею наодинці. Вочевидь, я не дочекаюся цього моменту: Раян Голдер, чоловік, який спить з моєю дружиною, все ще тут, і з огляду на те, як він плюхається в шкіряне крісло напроти мене, я відчуваю, що влаштувався він у ньому принаймні на всю ніч.

Із грубої кутастої склянки попиваю якесь односолодове алкогольне пійло, не п’яний, а задоволений і з біса «тепленький». Алкоголь — як приємний буфер між моєю психікою і цією кролячою норою, в яку я провалився.

Ця країна чудес претендує на те, що вона стане моїм життям.

Цікаво, чи хоче Даніела, щоб я пішов? Невже я той неделікатний останній гість, який пропустив момент, коли він «пересидів» і став небажаним?

Вона зачиняє двері й накидає ланцюжок.

Різким рухом вона скидає свої «шпильки», шкутильгає до дивана і знесилено падає на подушки.

— Оце так вечір!

Вона висуває шухлядку із журнального столика біля дивана й дістає запальничку й люльку з кольорового скла.

Даніела перестала курити «травичку», коли носила Чарлі, і більше не починала. Я бачу, як вона затягується і передає люльку мені. Навряд чи ця ніч іще чимось здивує, то чом би й ні?

Скоро ми ловимо кайф і непорушно сидимо в просторій мансарді, стіни якої розмальовані еклектично різношерстими малюнками, і в такій тиші, що аж у вухах дзвенить.

Даніела підняла жалюзі на величезному вікні, яке дивиться на південь і служить тлом для вітальні, де за склом мерехтливим видовищем розкинувся центр міста.

Раян передає люльку Даніелі, й поки вона натовкує її новою порцією травички, мій старий товариш по кімнаті відкидається на спинку крісла й утуплюється в стелю. Я усміхаюся, помітивши, що він безперестанку облизує передні зуби, бо так він завжди робив, коли курив травичку, ще зі студентської пори.

Я дивлюсь у вікно на всі ті вогники й запитую:

— А наскільки добре ви мене знаєте обоє?

Здається, це привертає їхню увагу.

Даніела кладе люльку на стіл і, підтягнувши коліна до грудей, повертається на дивані, щоб краще мене бачити.

Раптом Раян широко розплющує очі.

Він випрямляється в кріслі.

— Що ти маєш на увазі? — питає Даніела.

— Ви мені довіряєте?

Вона простягає руку й торкається мене. Справжній електричний розряд.

— Звичайно, любий.

Раян каже:

— Навіть якщо ми коли й сварилися, я завжди поважав твою порядність і чесність.

У Даніели стурбований вигляд.

— Усе гаразд?

Не треба цього робити. Ні, ну справді, не треба цього робити.

Але я веду далі.

— Чисто гіпотетично, — кажу я. — Учений, професор фізики, живе тут у Чикаго. Він не такий страшенно успішний, як йому завжди хотілося, але щасливий, загалом усім задоволений і одружений, — я дивлюсь на Даніелу й згадую слова Раяна в галереї, — на жінці своєї мрії. У них є син. Вони живуть душа в душу.

— Якось увечері цей чоловік іде в бар побачитися зі своїм старим другом, приятелем по коледжу, який нещодавно отримав престижну нагороду. Коли він повертається додому, щось стається. Додому він так і не доходить. Його викрадають. Далі все тоне в тумані, але коли він остаточно прочумлюється, то виявляється в лабораторії в Південному Чикаго й усе міняється. Його будинок якийсь не такий. Він більше не професор. І він не одружений на цій жінці.