Читати книгу - "Заїр"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Бо я закохана й боюся, що це закінчиться стражданням.
– Не бійся; єдиний спосіб уникнути такого страждання – це відмовитися кохати.
– Я відчуваю присутність Естер. Крім епілептичного нападу, який стався з тим хлопцем, ти мені нічого не розповів про зустріч у піцерії. Це поганий сигнал для мене, хоч він може бути і добрим сигналом для тебе.
– Він може бути поганим сигналом і для мене.
– Ти знаєш, про що мені хочеться тебе запитати? Чи ти кохаєш мене так само, як я кохаю тебе? Але я не маю мужності. Чому мені так не щастить у моїх взаєминах із чоловіками? Певно, я надто боюся залишитися сама-одна й тому докладаю надто багато зусиль для того, щоб здаватися цікавою, розумною, чуттєвою, винятковою. Намагання звабити чоловіка примушує мене віддавати все краще, що є в мені, й це, либонь, виснажує. Крім того, мені дуже важко вжитися із самою собою. І я ніколи не певна, що зробила кращий вибір.
– Ти хотіла б знати, чи я досі спроможний кохати жінку, що покинула мене без пояснень.
– Я знаю, що спроможний. Адже я прочитала твою книжку.
– Ти хочеш запитати мене, чи, попри мою любов до Естер, я спроможний кохати і тебе?
– Я не наважуюся запитати тебе про це, бо твоя відповідь може непоправно зіпсувати мені життя.
– Ти хочеш знати, чи серце чоловіка або жінки може витримати кохання до більш як однієї особи?
– Позаяк це запитання не таке пряме, як попереднє, то я хотіла б почути відповідь на нього.
– Думаю, що може. Окрім тих випадків, коли така особа перетворюється…
– …на Заїр. Але я готова боротися за тебе, справа того варта. Чоловік спроможний так кохати жінку, як ти кохав – або кохаєш – Естер, заслуговує на мою повагу й виправдовує мої зусилля.
* * *Хазяїн вірменського ресторану зробив те, про що говорив тиждень тому: тепер не тільки зала у глибині закладу, а й усе приміщення заповнювала публіка. Марі роздивлялася людей із цікавістю, іноді відзначаючи величезну різницю між ними.
– Вони приводять на цю виставу дітей? Та це ж абсурд!
– Можливо, вони не мають із ким залишити їх.
Рівно о дев’ятій годині шість постатей – двоє музикантів у східних одіннях і четверо дівчат у білих блузах і широких спідницях – вийшли на сцену. Обслуговування столів відразу припинилося, й усі присутні замовкли.
– У монгольському міфі про створення світу дика коза й дикий пес зустрічаються, – сказав Михаїл, і знову той голос не був схожий на його власний. – Це два створіння, різні за своєю природою: у природі дикий пес убиває дику козу, щоб прогодуватися. У монгольському міфі вони розуміють, що їм потрібні спроможності обох, аби вижити у ворожому світі, й вони мусять поєднатися. Тому насамперед вони мусять навчитися любити. А щоб любити, їм треба перестати бути тими, ким вони є, бо інакше вони не зможуть спільно жити. З плином часу дикий пес помічає, що його інстинкт, завжди спрямований на боротьбу за виживання, тепер слугує вищій меті: зустріти когось, хто допоміг би йому перебудувати світ.
Він зробив паузу.
– Коли ми танцюємо, ми обертаємося навколо Енергії, яка підіймається до Володарки і з усією своєю силою повертається до нас, як ото вода випаровується з річок, перетворюється на хмару й повертається до нас у вигляді дощу. Сьогодні я розповім вам історію про коло любові.
Одного ранку селянин гучно постукав у браму монастиря. Коли чернець-воротар відчинив браму, він подав йому чудове гроно винограду:
«Дорогий брате-воротарю, ось чудовий продукт із мого виноградника. І я приніс вам його в подарунок».
«Дуже дякую! Я негайно віднесу виноград абату, він буде вельми радий».
«Не треба! Я приніс це гроно вам особисто».
«Мені? Я не заслуговую на такий чудовий дарунок природи».
«Ви завжди мені відчиняли, коли я стукав у браму. Коли я потребував допомоги, бо мій урожай загинув від посухи, ви щодня давали мені кусень хліба й келих вина. Я хочу, щоб це виноградне гроно дало вам трохи любові від сонця, краси від дощу та чуда від Бога».
Брат-воротар поклав гроно перед собою і цілий ранок милувався ним: ґроно справді було чудове. Тому він вирішив передати дарунок абатові, який завжди підбадьорював його мудрими словами.
Абат прийняв подарунок із великою радістю, але згадав, що в монастирі був брат, який тяжко хворів, і подумав: «Віднесу я гроно йому. Можливо, воно подарує йому трохи радості».
Але виноград недовго залишався у келії хворого брата, бо той подумав так: «Брат-кухар піклувався про мене, годував мене найкращими стравами. Я переконаний, що це гроно дасть йому багато радості». І коли брат-кухар прийшов зі сніданком, він віддав йому виноград.
«Це вам. Ви завжди перебуваєте в контакті з продуктами, якими обдаровує нас природа, і знаєте, що робити з цим творінням Бога».
Брат-кухар був глибоко вражений красою грона й дав ним помилуватися своєму помічникові. Вони вирішили, що таку красу ніхто не зможе
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заїр», після закриття браузера.