Читати книгу - "Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька"

нібито від вересня 1920 p. y Львові у формі тимчасової Начальної Колегії УВО. З липня наступного року, по приїзді до Польщі Коновальця, стала називатися Начальною Командою УВО. Структурно впродовж усіх 1920-х pp. – це нечисленні осередки в Галичині (з центром у Львові), а також «Крайова команда» в Чехословаччині, «Закордонна делегація» в Німеччині, «Гурток українців при Литовсько-українському товаристві» в Литві, осередок у вільному місті Данциг.

У спеціальній літературі можна натрапити і на глухі згадки про наявність якихось осередків УВО в СІЛА та Канаді, але ніяких подробиць про їхню діяльність автор цієї розвідки розшукати, в т. ч. в архівних збірках у СІЛА, на жаль, не спромігся. Спробувала була УВО розповсюдити свою діяльність і на територію УРСР, але всі ті спроби закінчилися дуже швидко. Радянські спецслужби діяли швидко, рішуче і безпощадно.[104]

В грудні 1922 p. Коновалець змушений емігрувати. Набуває литовського громадянства і впродовж наступних 17 років живе то в Чехословаччині, то в Німеччині, то в Литві, то у Швейцарії, то в Нідерландах. Безпосередні зв'язки його з Галичиною перериваються, польська спец-служба ретельно відстежує діяльність осередків УВО і особливо розгорнутися їм не дає. Пильно стежать за Коновальцем та членами УВО і їхні колеги з інших країн, особливо з СРСР.

Коновалець і НКВС

Діяльність сталінських катів у середовищі УВО докладно описав сучасник, відомий у діаспорі громадський діяч, політолог та публіцист Петро Балей. Цьому він присвятив спеціальний розділ «До Ріко Ярри епоха була ласкава?». Про Ріка Ярого ми говорили вище, наразі – про УВО і чекістів. Суть того, що подає П. Балей, така.

Уперше майбутній убивця Коновальця, один з найвідоміших радянських терористів, українець Павло Судоплатов, якого націоналісти знали під іменами Вельмуд, Норберт та Валюх, зустрівся з «берлінською ініціативною групою» за три роки до замаху – в 1936-у До цієї групи увіходили активісти тоді ще єдиної ОУН – Іван Габрусевич, Богдан Кордюк, Володимир Стахів та Орест Чемеринський.

Павло Судоплатов, він же Вельмуд, Норберт, Валюх

«Патронував у групі Ріко Ярий, – стверджує П. Балей, – якому, як тереновому провіднику ОУН у Рейху, підлягав кожен член організації». Напевно, за їх сприяння, за їх рекомендацією Судоплатов увійшов до оточення вождя. Полковник Роман Сушко, найближчий соратник Коновальця, співорганізатор УВО та ОУН, не міг вийти з дива: «найперше мене вражало те, що Норберт став надто за «панібрата» з полковником Є. К. і надто змудрів, став дозволяти собі критичні зауваження відносно руху, дістав вже від когось… ідею проблеми «старі і молоді» в ОУН, ув суперлятивах говорив про Ярого…».

Хто такий Роман Сушко?

Роман Сушко

Роман Сушко (псевдо: Сич, Кіндрат, 9.03.1894 – 14.01.1944). Народився в с. Ременів (сучасний Кам’янка-Бузький р-н Львівської обл.). Випускник Академічної гімназії у Львові, вступив на юридичний факультет Львівського ун-ту. Учасник Першої світової війни, поручик. У 1916–1917 рр. перебував у російському полоні. 1918 р. – співорганізатор Січових стрільців, командир дивізії, полковник. Активний учасник путчу проти гетьмана П. Скоропадського. 1919 р. інтернований поляками. 1920 р. – командир бригади. Співорганізатор УВО, 1927–1930 рр. – крайовий комендант, співорганізатор ОУН, неодноразово заарештовувався за націоналістичну діяльність. У 1930-х рр. живе у Відні, 1933–1938 рр. – у США. В 1939 р. – командир т. зв. «Легіону Сушка» у складі вермахту, учасник німецько-польської війни. В 1939 р. – крайовий провідник ОУН в Генеральній губернії. Убитий у Львові 1944 року.

Коновалець і НКВС (продовження)

«Вельмуд (тобто Павло Судоплатов. – Д. Я.) розказував вождеві, – згадував Сушко, – про настрої і відносини серед берлінців до організації і до вождя… Йшло про те, що берлінська група…старалася приєднати його (Вельмуда) до путчу проти вождя. Далі казали йому, щоб переказав на СУЗ (тобто на Східно-Українські Землі за класифікацією ОУН. – Д. Я.), що фактично провідником є не вождь, а Ярий і вони лише Ярого визнають провідником». Вплив Судоплатова, на той момент кадрового співробітника Іноземного відділу (нелегальна розвідка) НКВС СРСР, на вождя ОУН важко переоцінити.

Ось що сам лідер націоналістів написав 17 лютого 1936 р. до свого майбутнього убивці: «Павлусь!..Все ж таки саме на прощання мушу Вам сказати, що через зустрічі з Вами я відзискав, або може, точніше кажучи, назад закріпив… віру. Сама судьба судила вам уже навіть сьогодні зіграти надзвичайно важливу ролю. Через Вас не тільки я, але й через мене й через усіх, що Вас бачили і говорили з Вами, весь наш актив закріпив себе у вірі. Через зустріч з Вами в кожному з нас почуття соборності не тільки скріпилося, але ця зустріч дає імпульс до нових успіхів».

Одним словом, провокатор