Читати книгу - "Богиня і Консультант"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Можливо.
– Але ти цим людям нічого не винна.
– Мабуть.
– Совість замучить?
– Йди ти!..
– То був скарб? Золото?
– Золота там було небагато, – Дворська зробила глибоку затяжку. – Там було кілька цікавих поховань. Цікавих скорше для науковців. Одне дуже давнє, жрецьке. Якоїсь доісторичної жриці. Дуже пошкоджене поховання, частково розграбоване, з розмитою поховальною камерою. І ще кілька пізнішіх, теж жіночих, в іншому кургані, поряд із тим. Мій колишній казав, що ті два кургани є видатними «місцями сили». І сільські відьми, які вміли цю силу відчувати, зробили там собі таємний сімейний некрополь. Їх тоді попи забороняли ховати на християнських цвинтарях. Вони були прокляті. А відьми знайшли місце сили і там ховали своїх. Кілька поколінь. Козацька доба.
– А в могилі тої жриці щось було?
– Щось було. Але небагато.
– Жриця була бідна?
– Ні, навпаки. Жриця була найвищого рангу. Але грабіжники там добре попаслися. Могилу пограбували за давніх часів. Ми вже підбирали ті крихти, яких вони не побачили. Там було зміщення ґрунту. І частину прикрас із бічної камери було зміщено на півтора метри вбік, перемішано з глиною, камінням. Тому грабіжники не все знайшли. Дещо залишилося.
– Що саме?
– Фрагменти прикрас.
– Їх не занесли до офіційного звіту? Вкрали?
– Я не знаю. Не цікавилася. Щось занесли, щось, можливо, ні. Якби дуже хотіли вкрасти, могли б нічого не заносити. Дев’яносто другий рік. Бардак ще той… Були старші групи, вони все вирішували, за все те відповідали. У них запитуй.
– Запитаю.
– Хотіла б я те бачити.
– Що?
– Як тебе пошлють на три літери.
– Я знаю, як і про що запитувати.
– Не боїшся?
– Ні.
– Боже помагай.
– А ти бачила ті прикраси?
Дворська заплющила очі. «Не скаже», – подумав Мітелик, але та раптом посміхнулася комусь невидимому, різко – немов глибоким ковтком – втягнула в легені сигаретний дим, захлинулася ним, відкашляла, а потім сказала:
– Дещо бачила.
– Що?
– Який ти… І чого це я раптом тобі усе розповідаю? Розслаблена сексом стара вчительоха, так?.. – Дворська знов посміхнулася і знов зробила глибоку затяжку. – Я бачила тільки кульчик з обсидіаном та золотого грифона.
– Грифона?
– Лев з головою птаха. Скіфо-іранський стиль. Навіть більш архаїчний, ніж у кримських курганах. Це була унікальна знахідка.
– Він був схожим на дракона?
– На дракона? Чому «на дракона»?
– Ну… З довгим хвостом, пащею.
– Для тих, хто не розуміє…
– Ясно. А там був лише один грифон?
– Я бачила одного.
– Вербенко показав?
– Тобі не все одно хто?
– Все одно.
– Допит закінчено, пане слідчий?
– Ще одне питання. Вибач. Ти знала таку аспірантку Ірину Маргель?
– Це та, яку вбили разом з Робертом?
– Так, пані вчителько.
– Я з нею не була близько знайомою. Вона з’явилася на кафедрі роки три тому. А до того я в неї не викладала. Та ще сучка була, прости Господи. А що, вона якось пов’язана з отим скарбом? Її вбили за оте золото?
– Я не пан слідчий. Я просто збираю матеріал для книги.
– Дурою мене вважаєш?
– Ні, але я дійсно…
– Не тринди, чмока. Про те золото знали лише кілька людей. Звідки ти про нього знаєш? Ти з контори?
– Ні.
– Чорний археолог?
– Ні.
– Тоді звідки знаєш?
– Я ж кажу, дехто ще пам’ятає дев’яносто другий.
– Хто?
– Це таємниця.
– Але ж я тобі розповіла.
– А чому ти назвала Ірину Маргель сучкою?
– Не з’їжджай з теми, чмока.
– Вона теж любила професора?
– Вона всіх любила,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Богиня і Консультант», після закриття браузера.