Читати книгу - "Тварина, обдарована розумом"

— Ні, не навпаки, — заперечила Сьюзі, поклавши свою пухленьку руку на спинку Пітерового стільця.

Той повернув голову праворуч і закохано подивився на Сьюзі. Який у неї правильний, суворо окреслений профіль! Такий профіль мала тільки вона. Яка відвертість, чесність. Вона справжнісінька мати, тільки молодша. Пітер заперечував Лізбеті, бо не полюбляв її тону. По суті його вражали ці нападки. Але якщо Сьюзі виступила на його боці проти Лізбети, то це набирало цілком іншого змісту, виходило, що він мав слушність.

— Як то не навпаки, — з презирством мовила Лізбета. — Чого тобі ще треба!

— Даруй, що я наважилася заперечити тобі, — докинула Сьюзі, і Пітер тихенько засміявся. — Однак Іван після парування став щасливішим, рухливішим і агресивнішим, чого ми не сподівалися…

Вона замовкла, зиркнувши на Меггі, котра як ніколи в оцій сукні з великими червоними й жовтими квітами здавалася бридкою й рум’янощокою. Меггі не проронила ні слова. Мовчазно опустила очі. Цікаво, що вона навіть не поспішала захищати свого бога — Севіллу.

— Атож, — відказала Лізбета, — такий рухливий, що й розмовляти більше не може! Сьюзі, ти не годна заперечити, що він ось уже два тижні не промовив жодного англійського слова.

— Не перебільшуй, — озвався Пітер. — Іван чудово зрозумів, що ми називаємо його дружину Бессі, й він її кличе «Бі».

— Я не чула ні разу, аби він її називав Бі.

— А я чула, — заперечила Сьюзі. — І коли б ти не вирішила наперед, що експеримент не вдався, то теж почула б.

— Гаразд. Він зве Бессі Бі. Браво, який поступ! Одне слово. Іван промовив одне слово за два тижні. Але ж до появи Бессі — перепрошую, Бі, — він вимовляв їх щоденно по сорок.

— У цьому є щось іще тривожніше, — докинув Боб, випроставши руку й зіпершись на стіну. — Ми всі помітили, що зараз Іван відмовляється від будь-яких контактів. Не хоче більше гратися, навіть відповідати на оклик. А коли ми спускаємося в басейн, він кусає нас за ноги.

Мовчання. Коли Боб говорив, то в його голосі завжди бриніла театрально награна нотка, від чого всі ніяковіли.

— Мені здається, що Іванова реакція цілком задовільна, — зауважив похмурий Майкл. Опустивши голову на груди, він ні на кого не дивився.

Сьюзі уважно подивилася на нього. Говорили, що він схожий на Пітера своєю поставою й ходою, мав таку ж, як і той, ямку на Щоці. Однак Пітер, як тільки відчував, що до нього добре ставляться, сповнювався енергією, заглибитися в смуток йому було так важко, як утопити в воді корок. Майкл занадто багато про щось думав. Сьюзі кілька разів нишком зиркнула на нього: «Який же він вродливий, вродливіший за Пітера, з рішучим характером, здібніший, без ризику. І все ж з першого разу Пітер сподобався більше, він такий щирий». Лізбета мала щось сказати, та Майкл повів далі, підвищив голос:

— Дуже просто, треба погодитися на факті: Іван ревнивий.

«А він, — подумала Сьюзі, — він ревнує? І кого? Господи, невже цю незграбу, схожу на чемпіонку з баскетбола, з її брутальністю, черствістю і поганими манерами?»;

— Вислухайте, — мовив Пітер, відкинувши назад голову, щоб доторкнутися потилицею до холодної руки Сьюзі, — очевидно, є інше пояснення: я не знаю, чи дельфінова мова приходить до нього цілком природно, чи він; мусить вчитися розмовляти, як людське дитя. Та чи не. можна принаймні сказати, що Іван зараз саме поновлює з Бессі свою рідну мову й що це навчання забирає в нього всі зусилля, а пізніше він однаково повернеться до людської родини?

— Який оптимізмі — вигукнула Лізбета. — Коли він повернеться до нас, можна сподіватися, що забуде оті сорок англійських слів, що ми їх втовкмачили йому.

Сьюзі роздратовано зауважила:

— Так чи не так, а мені здається, що то вже не наука, коли робляться здогади на майбутнє.

— Пітер перший почав робити ці здогади, — докинула Лізбета.

Вона вийняла з рота сигарету й повела очима по своїх товаришах. Її пронизливий погляд приголомшив Сьюзі. Не можна було відмовити Лізбеті в умінні звинувачувати своїх друзів.

— Безумовно, — мовила Лізбета, — кожен має право думати по-своєму. Якщо ви не бажаєте визнати, що дослід не вдався, то ви — вільні. Але що тоді ми робимо? Нічого. О, я знаю, — цікорила вона тремтячим від ненависті голосом, — є різні способи нічого не робити. Можна бути зайнятим і навіть дуже зайнятим, але водночас нічого не робити.

Усі мовчали.

«Яка негідниця, — думалося Сьюзі, — яка негідниця! Навіть Боб Меннінг зніяковів. А Меггі, чому Меггі нічого не каже?»

Вона таки не витримала, запитала:

— Ти нічого не скажеш, Меггі?

Меггі здригнулася, звела очі й розгублено пробелькотіла:

— Але ж мені нічого сказати.

Майкл випростався на стільці, вчепився обома руками за пояс своїх шортів і, подивившись на Меггі, продекламував:

— Браво! — вигукнув Пітер.

Боб Меннінг знову замкнувся в своїй шкаралупі. Навіть його жести, завжди такі жваві, зараз вгамувалися.

– Є люди, — таким же злобливим і задирливим тоном провадила далі Лізбета, — що полюбляють триматися осторонь. Ну, я їх не осуджую. Але ніхто не заборонить мені сказати, що протягом двох тижнів ми лише те й робимо, що стежимо, як вони залицяються одне до одного — маю на увазі Бессі й Івана, — докинула вона пискливим голосом.

— Ох! — зітхнула Меггі. Якийсь час ніхто не озивався.

— Чи не замовкла б ти? — випалив раптом Майкл, зиркнувши іскристими очима на Лізбету. — Мені вже надокучили твої вибрики.

Лізбета здригнулася:

— Коли ти гадаєш, що…

— Замовкни, — гнівно