Читати книгу - "Навіщо Україні НАТО"

Крім того, вступ до НАТО пов'язаний з покращенням клімату для здійснення підприємницької діяльності в Україні, зокрема й з покращенням міжнародного інвестиційного іміджу України. Безпека й інвестиційна привабливість прямо пов'язані між собою. Скажімо, у Польщі, Чехії та Угорщині з 1997 (року ухвалення рішення по НАТО) і 1999 р. (вступ до НАТО) обсяги річних інвестицій збільшилися в 2,5—3,5 рази (у Польщі в 1997 р. вкладено в економіку 2, 7 млрд. доларів, у 1999 р.— вже 8 млрд., у Чехії — відповідно 4 і 12,8 млрд. дол., в Угорщині — 6,2 і 14,5 млрд.). У рік вступу Румунії до НАТО (2004) інвестиції в економіку цієї країни зросли на 141%.

Україна цілком може очікувати після вступу до НАТО аналогічного ефекту — різкого зростання іноземних інвестицій у свою економіку. Тому позитивний ефект від вступу до НАТО для економіки України значно перевищує можливі економічні проблеми.

Вступ до НАТО також неминуче вплине на розвиток військово-промислового комплексу України, який становить вагому та одну з найбільш технологічних частин економіки України. Українські науково-дослідні інститути мали відношення до 17 з 21 «критичної технології», що розроблялися в СРСР, серед них радіолокаційні станції, електроніка тощо.

Український ВПК у його сучасному вигляді утворився на базі частини колишнього ВПК СРСР, що зумовлює наявність тісних коопераційних зв'язків та технологічних циклів у межах держав СНД. Водночас євроатлантична інтеграція є процесом інтеграції України з одними з найбільш передових в економічному сенсі держав світу. Потужності України у галузі ВПК можуть бути використані цими країнами. Насамперед це стосується держав Європи, які потребують оновлення свого оборонного потенціалу та на початку 2000-х рр. почали реалізовувати Європейську політику безпеки і оборони.

Однак, країни НАТО досить обережно ставляться до співпраці в цій сфері, і насамперед з не-членами НАТО. Україна має перспективу щодо розробки і реалізації наступних проектів з НАТО: спільні дослідження і розробка зразків сучасного озброєння і військової техніки, модернізація та ремонт техніки і озброєння радянського виробництва для армій нових членів НАТО. Від вступу до НАТО виграв оборонний комплекс тих країн Східної і Центральної Європи, який мав конкурентоздатні сучасні виробництва (насамперед Польщі і Чехії). Водночас тим країнам, які не мали конкурентноздатних оборонних технологій, вступ до НАТО не допоміг, і їхні оборонні виробництва, які почали занепадати одразу після розвалу Варшавського договору 1990 р., не були реанімовані. Це стосується насамперед такої країни, як Словаччина, військово-промислові підприємства якої орієнтувалися на випуск мільйонних кількостей невисоко-технологічних зразків стрілецької зброї, випуск значної кількості бронетехніки тощо.

Перевагами України є високотехнологічний оборонно-промисловий комплекс України, здатний розробляти сучасні зразки озброєнь, а також здатність України до створення в замкнутих циклах деяких конкурентноздатних на світовому ринку зразків озброєння. Країни НАТО дедалі більше усвідомлюють недоцільність орієнтації на національне виробництво повного переліку основних озброєнь, і змушені створювати загальноєвропейські структури ВПК.

Слід наголосити, що військово-технічна співпраця з іншими країнами, зокрема з Росією, не є перешкодою євроатлантичній інтеграції України. Співпраця у цій сфері існує між Росією і такими членами НАТО, як Італія, Німеччина тощо.

Однак, внаслідок об'єктивних обставин, серед яких насамперед прагнення Росії як великої держави одержати «замкнені цикли» виробництва озброєнь на своїй території, відбувається втрата вигідних для України кооперативних зв'язків з Росією. Ці зв'язки можуть бути значною мірою компенсовані поступовим налагодженням співпраці з країнами НАТО. Варто наголосити, що 6 із 8 держав «великої вісімки» є членами НАТО.

Отже, вступ України до НАТО, найімовірніше, збільшить привабливість українських оборонних підприємств для країн Заходу, підтвердить надійність військово-технічної співпраці країн НАТО з Україною та знизить фінансові та політичні ризики в галузі оборонної промисловості України, що, вочевидь, позитивно позначилося б на обсягах інвестицій до ВПК України.

Пряма вартість вступу України до НАТО залежить насамперед від політичних чинників. Якби у підходах до євроатлантичної інтеграції України було застосовано модель, коли НАТО вимагатиме від України попереднього виходу на стандарти НАТО за рівнем озброєння, підготовки військ тощо, то вартість вступу України до НАТО могла б бути досить значною і вимірюватися десятками мільярдів доларів США. Однак досі НАТО при розширенні вимагав від претендентів на членство лише обмежених оборонних зусиль, які передбачали незначне (на кілька відсотків) збільшення оборонних витрат. У справі України ще більш імовірно, аніж у випадку інтеграції до Альянсу інших держав ЦСЄ, що НАТО не вимагатиме значних витрат на переозброєння та підготовку української армії, оскільки наявні оборонні можливості України вже є значно більшими, аніж у більшості держав, що вступили до НАТО у 1999—2004 рр. Крім того, стратегічна важливість України для європейської безпеки та зменшення ризиків воєнного характеру в Європі роблять інтеграцію України до НАТО насамперед політичним кроком, і лише в другу чергу — військовим.

Реакція Росії на розширення НАТО є одним з важливих міжнародних наслідків вступу до НАТО нових членів. Як наголошувалося у відкритому листі колишніх державних діячів США до президента США у 1997 році, напередодні раунду розширення НАТО, це розширення мало спричинити наступні наслідки:

• підштовхне до влади в Росії радикальну опозицію, «спричинить „веймаризацію“ Росії»[32];